Напередодні матчу-відкриття між збірними України та Латвії на баскетбольний корт №1 вийдуть підлітки, які мають важкі життєві обставини (діти з інвалідністю, діти вулиці, яких торкнулася проблема ВІЛ чи насильства).

Майстер-клас для них на арені континентальної першості Старого Світу U16 проведуть яскраві українські зірки помаранчевого м’яча — чемпіонки Європи 1995 року Людмила Назаренко та Олена Вергун, найкращий гравець України 1997 року Дмитро Базелевський, чотириразовий чемпіон країни, фіналіст кубка УЛЕБ Григорій Хижняк.

Напередодні центрального матчу першого кола у стані прихильників біло-блакитних лунали оптимістичні голоси. Наголошували на тому, що без Фернандіньо, Вілліана і Мхітаряна гірники вже мало нагадують команду, яка чотири останні роки поспіль виграє чемпіонський титул. Водночас завдяки безпрецедентній за розмахом трансферній кампанії президента динамівського клубу в розпорядженні Олега Блохіна з’явилися сильні виконавці європейського класу.
Почуття ейфорії охопило навіть такого досвідченого футболіста, як Мігель Велозу. 

Країна, яка делегує на євроарену шість найсильніших клубів, повинна, як мінімум, зберегти своїх представників до вирішального раунду кваліфікації. З таким твердженням цілком погоджуються футболісти «Чорноморця». На старті Ліги Європи вони не без пригод обіграли за сумою двох матчів сусідів — «Дачію» з Кишинева. Далі для підопічних Романа Григорчука жереб обрав набагато більш кваліфікованого суперника.
Варто нагадати, що «Црвена Звезда» — один із двох клубів Східної Європи, якому вдавалося свого часу вигравати Кубок чемпіонів і Міжконтинентальний кубок. 

Торік на чемпіонаті світу, який проходив у литовському місті Шауляй, українська спортсменка здобула дві золоті і одну срібну медалі. Цьогоріч підтвердила чемпіонський титул в австралійському Мельбурні. Найкращою в світі 30-річна харків’янка стала в розділі індивідуальне куміте. Власний кореспондент «УК» знайшла Ганну Ястребову в одному з найпрестижніших карате-клубів Харкова —«Тайкан».  

Зазвичай, на початку сезону грою «Дніпра» можна хіба що милуватися. Скажімо, минулого літа Роман Зозуля з партнерами буквально змітали суперників із зеленого газону. Під гарячу руку підопічних Хуанде Рамоса потрапили навіть головні претенденти на участь у чемпіонській гонці — київське «Динамо» і «Металіст». Матч проти команди Мирона Маркевича спеціалісти і журналісти назвали кращим для дніпропетровців у сезоні 2012—2013. 

Днями світові агенції новин «підірвало» повідомлення про те, що відразу трьох відомих бігунів спіймали на вживанні заборонених препаратів: американця Тайсона Гея, ямайців Асафу Пауелла і Шерон Сімпсон. Додамо, що місяць тому в таку саму історію втрапила і семиразова призерка олімпіад Вероніка Кемпбелл-Браун з Ямайки. Їхні справи, хоч як вони завершаться, матимуть істотний вплив на дискусію про місце допінгу в спорті і точно вплинуть на результати найближчих легкоатлетичних стартів.

Спав на думку й інший, уже хрестоматійний, приклад. Після зимової Олімпіади-2002 світова громадськість активно цікавилася, чому видатний норвезький біатлоніст Оле Ейнар Бьорндален міг цілком офіційно використовувати допінг, оскільки запасся довідкою лікаря про наявну у нього астму і «лікувався» саме забороненими препаратами? В «астматиках» ходили, до речі, мало не всі лижники і біатлоністи скандинавських країн. А згодом ця хвороба стала професійною для багатьох атлетів. То де саме проходить межа між добром — фармакологічною допомогою спортсменам, що змушені дедалі збільшувати навантаження, і злом, якого шукачі рекордів завдають не лише своєму здоров’ю, а й репутації справи власного життя.

Сьогодні ми пропонуємо вам згадати найгучніші історії, щоправда розставити їх за значимістю кожен може по-своєму. 

  Початок національної першості гучних несподіванок не приніс. Головні претенденти на медалі — «Шахтар», харківський «Металіст» та «Дніпро» — впевнено здобули на старті по дві перемоги. Київські динамівці після нічиєї в домашньому поєдинку проти непоступливої луцької «Волині» у другому турі перемогли в Ужгороді місцеву «Говерлу», яку в міжсезоння очолив заслужений тренер України В’ячеслав Грозний. Цікаво, що всі три забиті бронзовим призером минулорічної першості м’ячі, на рахунку новачка біло-блакитних — форварда збірної Конго Мбокані, який переїхав на береги Дніпра з бельгійського «Андерлехта». 4 серпня в матчі четвертого туру команду Олега Блохіна чекає на «Донбас Арені» побачення з діючим чемпіоном і володарем Кубка країни —донецьким «Шахтарем».

Валерія Семенкова — метальниця молота і відтепер бронзовий призер юнацького чемпіонату світу з легкої атлетики — зізналася, що напередодні старту про медаль навіть не мріяла, а прагнула насамперед пройти кваліфікацію. Однак за кілька днів до вдалого виступу вона жартома таки пообіцяла здобути нагороду. Виявляється, у місцевому магазині охоронець із усмішкою на ширину плечей ненав’язливо поцікавився: коли нарешті українська медаль буде? А спортсменка у тон йому: «Післязавтра!» Так і сталося. Шкода тільки, що ця нагорода стала єдиним трофеєм української збірної. 

Майже рік тому в Лондоні лік українських медалей ювілейних тридцятих Олімпійських ігор розпочався з «бронзи» Оленки Костевич у стрільбі на 10 метрів із пневматичного пістолета. Для чемпіонки Афін-2004 у цій дисципліні третє місце  стало черговим випробуванням: вона  кваліфікувалася у фінал другою, захопила лідерство після першого пострілу, потім тривалий час була другою, перед останнім пострілом — третьою, далі домоглася перестрілки, в якій,  на жаль, поступилася. А для всієї української команди  її  сходинка на п’єдесталі стала низьким стартом  майбутніх перемог в інших видах спорту. 

Вдалим назвала виступ своїх підопічних на  XXVII літній Всесвітній універсіаді Федерація боксу України. За підсумками вирішальних двобоїв українські майстри шкіряної рукавички поклали до скарбнички нашої команди дві золоті нагороди, а в ній на той час уже була бронзова медаль Дениса Берінчика (вагова категорія до 64 кг).
Фінальний бій лідера збірної України у вазі до  75 кг Дмитра Митрофанова пройшов під диктовку нашого боксера. Винятком став лише стартовий раунд, який залишився за узбеком Азізбеком Абдугофуровим. Та й цей раунд, як виявилося пізніше, Дмитро просто провів у «розвідці», немов навмисне віддавши перевагу опонентові, аби знайти слабкі сторони суперника, щоб у наступних двох трихвилинках увімкнути підвищену швидкість та просто таки декласувати супротивника.