Слова видатного Йоганна Гете «дайте людині мету, заради якої варто жити, і вона зможе вижити в будь-якій ситуації», вочевидь, підходящі для ситуації сьогодення. Бойові дії на сході країни, на жаль, тривають. Війна — це важкі спогади та негативні емоції, які тягарем лягають на тривалий час на душі людські. Сховатися від них суспільству не під силу — занадто масштабні показники. За приблизними підрахунками, до участі в АТО задіяно 200 тисяч військовослужбовців. Однак навіть цю приблизну цифру, зауважують експерти, слід помножити як мінімум на три. Бо війна не обійшла душ матерів, батьків, дружин, дітей і друзів. Вони також опосередковано зазнали психологічних травм від війни. Люди, які про військову справу знають не з книжок, чи не першими порушують питання психологічних наслідків і можливостей їх подолання. 

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу указом Президента України від 14. 10. 2015 року №583/2015 командирові танкового взводу танкової роти танкового батальйону 92-ї окремої механізованої бригади старшому лейтенанту Василеві Миколайовичу Божку присвоєно звання Герой України із врученням ордена «Золота Зірка». 

На східних рубежах нашої держави поряд з іншими видами військ достойно виконують свій професійний і громадянський обов’язок із захисту України найчисленніші війська Збройних сил  — Сухопутні. Їх ще називають головним носієм бойової могутності ЗСУ. Навчені підготовлені бійці механізованих і танкових підрозділів, протиповітряної оборони, спеціалісти частин забезпечення, ракетники і артилеристи демонструють зразки вірності військовій присязі. Сьогодні цей вид військ, як і вся армія, переживає непростий період реформування. Про це напередодні Дня Сухопутних військ «Урядовому кур’єру» розповів командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Анатолій ПУШНЯКОВ. 

День виявився сірим-сірісіньким, немов насуплене небо, яке низько зависло над принишклим Приазовським степом. Скинула листя і стала темно-сірою навіть «зеленка» — посадка, в якій тепер важко замаскувати техніку і озброєння. На похмурому тлі видніється хіба що синьо-жовтий прапор біля одного з бліндажів на позиції 23-го мотопіхотного батальйону ЗСУ. Втім, якщо уважно придивитися, за найближчим бруствером у далині також видніються кольори державного прапора: у вибалках жовтіє висохла трава, а поряд синіє широка в цьому місці річка Кальміус. Нічого дивного, адже там за якихось півкілометра звідси — також Україна. Але з тієї тимчасово окупованої нашої території на нас зараз дивляться не тільки у біноклі, а й крізь приціли зброї. І нерідко порушують умови хиткого перемир’я і водночас тривожну тишу переднього краю. Якраз перед нашим приїздом сюди по позиціях з того боку річки вели неприцільний кулеметний вогонь. 

У червні в Дніпропетровську відкрився перший в Україні Центр допомоги учасникам АТО та їхнім сім’ям. За цей час у нього звернулися понад дві тисячі воїнів та їхніх родичів. Подібні центри допомоги також запрацювали в кожному районі області. Коли активісти з усієї України місяць тому зустрічалися в Адміністрації Президента України, було прийнято рішення за досвідом Дніпропетровщини створити центри допомоги учасникам АТО і в інших регіонах. «Ми раді, що країна з таким ентузіазмом зустріла нашу ініціативу. 

«Як можу сидіти вдома і їсти пельмені, коли там, в окопах, воюють зовсім зелені солдати», — із цими словами 45-річний Володимир Титарчук пішов у зону АТО добровольцем. Танкіст, онук і син танкіста зголосився іти на війну не заради бажання вбивати, а задля того, щоб навчити молодих не підставлятися під ворожі кулі. Досвідчений воїн, що побував у гарячих точках, давав не раз моральних потиличників за необережність у бою. Невиправдане геройство нікому не потрібне, — казав, оскільки закінчується останньою дорогою туди, звідки не повертаються. За ці постійні повчання бойові побратими називали його тещею. Але частіше — просто Івановичем. 

Кілька днів тому на території військової частини з’явився величний обеліск — як данина пам’яті однополчан, загиблих на сході України. Імена героїв викарбувані золотими літерами і назавжди залишаться в історії не лише місцевого військового підрозділу, а й усієї України, за яку вони віддали свої молоді життя. 

Якщо подумки пройтися понад 560-кілометровим відрізком, який відділяє Сумщину від суміжної російської території, і порівняти його з тим, яким він був ще років 10 тому, то побачимо «дві величезні різниці». Годі й казати про початок 1990-х, коли північно-східні ворота країни були відкриті настіж. Інша справа зараз. Упродовж останніх одного-двох років через агресією на сході України робота з облаштування державного кордону стала однією з пріоритетних у діяльності обласної влади.

На цьому наголосив голова Сумської ОДА Микола Клочко, який проінспектував хід інженерно-технічних робіт, зокрема в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення Бачівськ, на ділянці відповідальності відділу Сопич Сумського прикордонного загону. Висновок: зроблено чимало, однак належить — ще більше. Адже область і країна в цілому повинні мати максимальні гарантії, аби в разі можливої агресії бути захищеними від такої навали. Для цього використали сучасну систему комплексу споруд. 

Жити на Донбасі й бути патріотом України завжди було важко. А нині — небезпечно. На жаль, багато прикладів, коли проукраїнська позиція загрожує донеччанам втратою житла, майна, здоров’я чи й життя. Та це не означає, що серед жителів краю перевелася молодь, готова захищати його від проросійських бойовиків, які насаджують на цій території утопічний і жорстокий «русскій мір». Один із них — 20-річний Валентин Ушич, із яким мене познайомив педагог, краєзнавець і літератор із Красноармійська Петро Гайворонський.

Колишній учитель каже, що з-поміж інших учнів хлопець завжди виокремлювався вдумливістю і розважливістю, а нині дуже змужнів. Зрештою, це зрозуміло, адже донеччанин ще у червні 2014 року добровільно і таємно від батьків вступив до одного з українських батальйонів. Тепер він уже юний ветеран війни. Під час коротких відпусток Валентин приходить на зустрічі з місцевими школярами та студентами. А ще, з’ясувалося, пише коротенькі нотатки-есе й роздуми про пережите за цей важкий для всіх нас період. Дещо із цих записів пропонуємо нашим читачам. 

Попередні підсумки роботи Проектного офіса реформ та перспектив формування стратегічного бачення розвитку системи забезпечення Збройних сил стали темою брифінгу в Будинку уряду, який провели заступник міністра оборони Юрій Гусєв і керівник Проектного офіса реформ Андрій Загороднюк.

Нині оборонне відомство залишається першою і поки що єдиною урядовою структурою, яке впровадило електронні закупівлі, розповів Юрій Гусєв. Із червня нинішнього року такий механізм дав змогу заощадити понад 176 мільйонів гривень.