Важко переоцінити значення реабілітації в житті людей з особливими потребами. На жаль, санаторії різних напрямів та профілів, інші заклади, зокрема найсучасніші, нині не вельми доступні пересічному українцеві. Тому на місцях намагаються полегшити долю інвалідів, розбудовуючи відповідні можливості реабілітації.

Один із закладів відновлення здоров’я людей з особливими потребами з’явився завдяки місцевій громаді в Умані на Черкащині. Як розповіла начальник управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради Галина Кучер, про реабілітаційний комплекс потурбувалися місцеві активісти за сприяння міської ради. 

До цього урочистого моменту полковник Євген Сидоренко, заступник начальника озброєння управління оперативного командування «Схід», ішов 27 років. Не просто йшов — служив. Віддано, добросовісно виконував свій професійний обов’язок. Патріотизм і відданість Батьківщині — чесноти, притаманні його характеру, він красномовно проявив зокрема під час перебування в зоні АТО. Вони беруть гору навіть над ціною його життя та власними вигодами — такими, як власне житло. Дружина Альона із сім’ї військового, тож розуміє чоловіка і жодного разу не виказала хоча б якогось невдоволення необлаштованим побутом чи ненормованим графіком служби чоловіка.

 Чи міг уявити випускник мелітопольської десятирічки, яким буде його життя через понад двадцять років служби, у 1988 році, коли вступав до Київського танкового вищого військового інженерного училища імені Якубовського? Вочевидь ні, бо так далеко подумки не забігав. Навчаючись у восьмому класі, зробив усвідомлений вибір професії військового. Того року Євген написав запити чи не в десяток військових училищ. Отримав відповідь із чотирьох танкових. Єдине, що засмучувало: через високий зріст не проходив на командний факультет. Батьки Євгена — цивільні інженери. Тому довго не вагався і подав документи на спеціальність військового інженера.  

Випробування на професіоналізм і мужність проходять військові медики, які рятують поранених бійців у зоні АТО та забезпечують їхню доставку в шпиталі. Лікаря анестезіолога-реаніматолога Вадима Бабія, який працює у вінницькому Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону, торік навесні направили на підсилення медичного забезпечення 95-ї аеромобільної бригади. Не раз йому доводилося в польових умовах боротися за людське життя. А поблизу гори Карачун їхня колона, потрапивши в засідку, прийняла бій. В умовах бою, надаючи допомогу пораненим, його самого поранено в око.

Указом Президента України Вадима Бабія нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Тривалий час він лікувався. За сприяння волонтерів ключове оперативне втручання на оці йому виконали у США. Після одужання здійснив десятки вильотів у складі медичної бригади літака «Vita», що транспортує важкопоранених і хворих із шпиталів Харкова і Дніпропетровська до Києва, Одеси, Львова, Вінниці. Так розвантажуються лікарні, найближчі до передової. А якщо хворого на велику відстань везти автомобілем, у нього можуть виникнути ускладнення. 

До місця призначеної зустрічі він приїхав хвилина у хвилину, бо звик цінувати свій і чужий час. Акуратно поставивши яскраво-червоний мотоцикл, якого ніжно називає «китайчуком», відразу дістав цигарку. 

Допомога від небайдужих людей продовжує надходити до військових української армії. Небайдужі громадяни діляться з армією хто чим може. Почасти ця допомога стала адреснішою. Нещодавно благодійники завітали з подарунками до військової частини А0952. Її командир полковник Олександр Борисовський зауважує, що після візиту столичних бізнесменів арсенал захисту його підлеглих значно збільшився. Благодійники передали спецпризначенцям засоби спостереження (приціли, тепловізори) та засоби бронезахисту на майже 500 тисяч гривень — сума для військової частини захмарна. 

23 вересня військовослужбовець Збройних сил України учасник АТО Микола Олегович Куценко відзначив би 22-річчя, якби був живий. Але вищі сили розпорядилися інакше. Торік улітку, захищаючи Україну, рятуючи екіпаж танка, що потрапив під обстріл озброєних сепаратистів, він героїчно загинув. 

Попри всі дипломатичні зусилля Києва та Заходу, війна на сході України триває, бо президент Путін не збирається змінювати політику, натомість втягує свою країну в нові воєнні конфлікти. Про це під час зустрічі з керівним  складом Головного управління Національної гвардії заявив Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.

За словами Прем’єра, Росія тривалий час готувалася, щоб повернути Україну у сферу свого впливу. «Вони усвідомлювали, що українці — вільні люди, які будуть боротися за свою незалежність, тому заздалегідь почали планувати знищення Збройних сил, інфільтрацію в Службу безпеки російської резидентури, знищення Генерального штабу, взяття під контроль тодішніх Внутрішніх військ і всієї безпекової системи нашої країни», — сказав Арсеній Яценюк.  

Сучасна Україна має рівнятися не лише на класичних книжкових героїв чи видатних постатей нашої минувшини. Новітня історія мало не щодня подає приклади подвигу й звитяги, її сторінки пишуться потом і кров’ю українських воїнів, котрі не шкодують себе заради визволення рідної землі від російських зайд і вигодовуваних ними сепаратистів.

Один із героїчних епізодів війни на Донбасі українські кінематографісти відобразили у документальному фільмі «Рейд». Стрічку знято на основі торішніх подій, коли підрозділи українських Високомобільних десантних військ тривалий час не давали спокою ворогові в його тилах, — на нашій території, тимчасово окупованій «братською» країною. Цей рейд став найдовшим у світовій історії з часів Другої світової війни.

Уперше інформацію про молодшого сержанта Сергія Добрянського, старшого механіка-водія самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика», прочитала в інформаційній довідці, отриманій із Генштабу. «Під час проведення АТО на сході України проявив свої найкращі людські та професійні якості. Взимку в складних умовах донецьких степів під лютим вітром та снігом, він ніколи не відмовлявся допомагати товаришам по зброї у ремонті техніки та обслуговуванні бойових стрільб. З ранку до пізнього вечора його часто можна було побачити під ввіреною йому бойовою машиною: він натягує «гусянку» або міняє «торсіон». Далі не менш теплі й шанобливі слова на його адресу. Щоправда, ні натяку на нагороди. 

— З початком російської агресії на території України армію довелося створювати фактично з нуля.

— Так. Українські Збройні сили були повністю зруйновані. Це робилося планомірно два останні десятиліття. В Україні вся система національної безпеки і оборони була просто нашпигована російської агентурою — і в Міністерстві оборони, і в Генеральному штабі. Внутрішні війська були деморалізовані. Це був російський план зі знищення українського війська. І у Кремлі знали про те, в якому стані знаходяться наші Збройні сили.

Нам справді довелося створювати все з нуля. Нічого не їздило, нічого не літало.

20 років армією ніхто не займався. Її розкрадали, розпродавали.