Розвиток підприємств Укроборонпрому має стати стимулом інноваційного розвитку української економіки, а державне оборонне замовлення — забезпечити підвищення бойового потенціалу Збройних сил та інших військових формувань. Такими словами Президент Петро Порошенко відкривав засідання Ради національної безпеки і оборони. Цього разу у фокус уваги посадовців потрапили три питання, пов’язані з гібридною війною: проект державного оборонного замовлення на 2016 рік, нове військово-адміністративне районування України та стратегія її кібербезпеки, інформує департамент прес-служи АП. 

Без команди «Застава, до зброї!» важко було уявити реалії військовослужбовців Донецького прикордонного загону навіть у мирний час. Однак тоді після тривоги  завжди обов’язково наставав її відбій. Чого, на жаль, не скажеш про теперішній час: підняті за тривогою «зелені кашкети» вже понад рік беруть участь у бойових діях на сході України.

Та гібридна війна війною, але охорона державного кордону, як і раніше, залишається пріоритетним завданням цих бійців, які завжди перебувають на передньому краї. І важкі випробування не зменшили кількості охочих одягти військову форму і взяти в руки зброю, щоб захистити свої домівки, майже біля порога яких опинився і державний кордон, і передова водночас. 

Як відомо, вдосконаленню немає меж. Цю догму підтвердили під час брифінгу на тему «Вдосконалення системи продовольчого забезпечення військовослужбовців Збройних сил України» військові чиновники та представник волонтерського десанту Міноборони. На щастя, тема нині має спільний знаменник для спікерів від громадськості, волонтерів, чиновників і самих військових. Продовольче забезпечення армійців належне. 

Плакати-нагадування про те, що 16 січня — День пам’яті захисників Донецького аеропорту, мабуть, були постфактумом. Народ, можливо, і не знав, коли саме наші доблесні вояки зазнали остаточних втрат, коли були найзапекліші бої — серця українців щеміли не добу й не тиждень, а 242 дні. Перші оборонні операції в межах території, прилеглої до летовища, розпочалися 26 травня 2014 року. З 18 по 21 січня 2015-го це місце забрало життя 58 бійців — це найбільші втрати. 22 числа будівля нового термінала перетворилася на руїну, і «кіборги» вже не мали чого захищати.

Мужність, міць, витримка та патріотизм — ці засади захисту свободи й вічних цінностей, притаманних благородним українцям, посіли в історії нашої країни гідне місце. Про нас говорив увесь світ, нам співчували, нас підтримували. Уже рік потому — 16 січня 2016-го — родини 58 полеглих у Донецькому аеропорту героїв відбули символічний день пам’яті у Будинку офіцерів.  

Військовослужбовці Національної гвардії України нині виконують дуже важливі завдання. Вони захищають суверенітет держави у зоні проведення АТО, охороняють особливо важливі об’єкти, дипломатичні представництва і посольства, виконують функції конвоювання тощо. Усі вони несуть службу відповідно до чинного законодавства, згідно з яким їх забезпечують фінансово та гарантують соціальний пакет. 

Після критичних публікацій у ЗМІ стосовно виявлених випадків забезпечення військовослужбовців неякісною формою одягу в Міністерстві оборони впровадили зворотний зв’язок. Зателефонувавши за номером 095-911-05-69, боєць зможе висловити свою думку про якість одягу і взуття або заявити про потребу заміни форми. Про це посадовці Міноборони розповіли журналістам під час брифінгу в понеділок. Вони сподіваються, що завдяки «гарячій лінії» зможуть не лише забезпечити бійців змінним взуттям та одягом, а й провести моніторинг якості й міцності обмундирування, закупленого у певного виробника. Вони пересвідчаться, наскільки майно пристосоване до певних умов. 

Рік тому «УК» писав про подвиг добровольця, журналіста, «кіборга» Олександра Терещенка («Подвиг журналіста», «УК» від 12 листопада 2014 р.). В донецькому аеропорту, рятуючи бійців, він намагався викинути снаряд, що потрапив в укриття. Але вибухівка розірвалася в його руках. Сашкові відірвало праву руку та кисть лівої руки, пошкодило око. Це не зламало бійця. Він пройшов тривалий курс лікування, пристосувався до нових умов життя і, звісно, мріяв про нові руки — протези. Мрія здійснилася — нещодавно Олександр повернувся з Німеччини, де йому зробили протезування кінцівок. 

Журналістська робота дарує часті зустрічі з військовими ЗСУ. Теми розмов різні. Та раз по раз вони зводяться до соціального захисту, до розповідей про життя до, під час і після війни, про ситуації, що трапляються в зоні проведення бойових дій. Особливо беруть за душу такі картини, в яких на поверхні бачиш якийсь абсурд. Якось боєць Сергій Д. розповів, як по завершенні важкого бою (це ще з тих, перших, коли доводилося більше покладатися на інтуїцію, а не на команди згори) командир наказав перевірити майно. Яким же було здивування бійців, коли почули, що за втрачене під час бою їм доведеться заплатити подвійну вартість! Співрозмовник повідав, що як на те ще й тактичні рукавички зіпсував, бо довелося ремонтувати бойову машину. Зрозуміло, війна не буває без втрат, бодай матеріальних. 

Тривалий час інформація про стан матеріального забезпечення ЗСУ, зокрема озброєння, була за сімома замками. Це породжувало різні чутки. І лише напад російського агресора відхилив завісу секретності. Українці зрозуміли, що не все так просто в армії зі зброєю, технікою, речовим майном. Очевидно, що почасти лише завдяки патріотизму в перші місяці бойових дій на сході країни вдавалося не лише стримати напад російських найманців, а й відтіснити їх від своїх кордонів. 

Написати про капітана Дмитра Прохорова з Кривого Рогу рекомендували його побратими, які дуже поважають свого командира роти. Коли Дмитро Олександрович пішов добровольцем на війну, у нього тільки-но народилася внучка. Дружина Дмитра Олена, яка тоді хворіла, каже, що чоловік залишив її, доньку та 77-річну бабусю саме тоді, коли їм його підтримка була найнеобхідніша. «Я категорично була проти, щоб чоловік ішов воювати, не бачила в цьому сенсу. Але серед наших знайомих чоловіків ніхто дозволу дружин не питав: розвернулися і поїхали в АТО», — згадує Олена. Колишній кадровий офіцер, випускник Київського вищого авіаційного інженерного училища (інженер-радіоелектронщик за фахом), як і його друзі, інакше вчинити не міг. Бо розумів, що саме так він має захищати і свою країну, і свою родину.