Дзеркала новорічних ілюзій швидко розбиваються реаліями на осколки буднів. Одначе у них продовжує відсвічуватися зоря народження Спасителя, яка допоможе нам побачити, куди і з ким іти далі. Дещо іншого змісту набрали звичні колись слова, як-от «майдан». Тепер це не площа, а національна й сакральна святиня — символ та інструмент, молитва та зброя. Майдан постав містком між суспільством і владою. Він показує рівень відповідності дій влади запитам, що виставляють люди, віддзеркалює їхнє схвалення чи протест. Минулий рік став фундаментом формування громадянського суспільства. Що зробимо самі, що відстоїмо, якою громадою станемо — такою і буде наша люба Україна.

Будемо відвертими, війна відкрила ще одну проблему — неготовність влади захистити людей. Незахищеними залишилися матері, діти, хворі, пенсіонери, автономна республіка, області, міста, села. Захищати ані не мали чим, ані не було кому. Отже, це треба робити самим. Для протистояння ворожій навалі піднялися добровольчі загони, яких озброювала, одягала й годувала (з допомогою волонтерів) всеукраїнська родина. Якби не цей супротив, якби не відвага воїнів, якби не жертовність волонтерів, якби не наші молитви та пожертви грошима, речами, продуктами, то неповоротка й заражена корупцією владна машина пропала б остаточно під гусеницями «захланної путани».

Нинішні воїни відверто кажуть: «Наше завдання — вигнати зі свого обійстя ворога до останнього, а потім взятися до генерального прибирання в самій хаті». Якщо влада не збагне серйозності таких попереджень, термін її дії буде вельми коротким. Якщо люди всією громадою зуміли армію сотворити та утримують її, то ці ж люди підкажуть, як і хто має вести господарство задля їхнього ж блага.

Реформування доконче потрібне, але його слід здійснювати з доступним поясненням кожному: що потрібно зробити для очищення влади, як це здійснюватимуть, згідно з якими правилами, хто і впродовж якого часу. Усі реформи несуть як плюси, так і мінуси. Це цілком зрозуміло. Люди готові до такого, й нинішня військова жертовність повністю підтверджує це. А ще — почати конкретний і ефективний перехід від проголошених намірів до конкретних дій. Усі знають імена злочинців, але ніхто не хоче їх чіпати. Так справа далі не піде ані в Україні, ані у світі. Європа теж втомилася від невизначеності. Виявляється, все зрозуміле людям — небезпечне для чиновників. Для здійснення виваженої й праведної справи побудови нового дому потрібна не лише сила, але й розум. Інтелектуальний голодомор, який панує нині в Україні (коли ламається й понижується рівень освіти й науки), спричинить появу безграмотного та невігласного прошарку, а там і громади, яка, крім бути наймитом чи рабом у когось, більше ні на що не спроможна.

Іноземні міністри – це не панацея розв’язання наших проблем, бо вони не є українцями і їм болить не Україна, а лише проблема. Вони не месії. Так, їх досвід має стати прообразом змін стилю керівництва й взаємин між владою й суспільством, але Україною мають управляти українці! Гідне і мирне життя — ось кінцева мета реформ. Не виживання, а життя! Чесна праця має стати потребою, почуттям національної гідності, стати нормою й честю для мене, для вас, для наших дітей, для керівників усіх рівнів у області, районі, місті, будь-якій організації чи установі.

Політичний і економічний менеджмент українства має обов’язок і можливості порятувати свою країну. В Японії немає ані власної нафти, ані газу, але вона має мудрих, організованих, чесних і відповідальних людей. Коли у повоєнний час постало питання про відродження Японії після атомних бомбувань, кожен громадянин (наголошую — КОЖЕН) поклав до скарбнички національного порятунку власні заощадження, щоб через два десятки років країна вирвалася у світові лідери. Два десятки років… А ми скілечки вже свою незалежну державу розбудовуємо? Щось тут не те: або не так будуємо, або не ті будують — настав час приймати мудрі й кардинальні рішення.

Наші наміри й справи потребують очищення від брехні, бруду, гріха, скверни як ззовні, так і всередині. Якщо хочемо жити гідно, то маємо згадати, заради чого народився Ісус Христос, що проповідував своїми притчами й діяннями, задля кого переніс страждання й муки. Це я вам, шановні читачі, й собі адресую цей докір і вимогу. Очиститися, омитися, освітитися має кожен, бо іншого шляху переродження немає.

Олег ГЕРМАН, 
заслужений діяч мистецтв України, 
для «Урядового кур’єра»