«Світи, світи, промінчику!» — виводить дружний хор дитячих голосів. Здається, небо їх почуло: вже о 8.30 до 1-В класу рівненської школи №18 зазирає усміхнене сонечко. Саме так із п’ятихвилинної ранкової зустрічі з першачками розпочинає навчальний день учителька початкових класів Світлана Пастух. Щоб налагодити емоційний контакт із 30 хлопчиками та дівчатками, які навчаються в новій українській школі, одній із 100 пілотних у країні.
Хто хоче пограти у сніжки?
А далі все змінюється, наче картинки в яскравому калейдоскопі. Розкрутивши модну іграшку спінер, який є в кожній групі, діти поспішають розв’язати максимальну кількість прикладів на додавання і віднімання в межах 10. Стоп — спінери зупинилися. Учитель вибірково опитує дітей: молодці, впоралися. А тепер кожен розфарбовує малюнок, який йому найбільше до вподоби, адже інтегрований урок (поєднує кілька предметів) має тему «Я пізнаю світ». Не встигли діти відкласти олівці, як із мультимедійного екрана закликають потанцювати їхні улюблені герої, тож рухова активність змінюється. На запитання вчителя, що таке захоплення, лунає: «любов», «радість», «користь» — відповіді, які, здається, належать цілком зрілим особистостям, чи не так?
— А хто хоче пограти у сніжки? — несподіване запитання знов мобілізує дітвору. Білі паперові кулі, як з’ясувалося, були математичними сніжками: накидавшись, їх треба розгорнути і розв’язати своє завдання.
Одне слово, 35 хвилин — ні, не уроку, а захопливого дійства — пролітають наче одна мить. Дитячі очі світяться цікавістю. А Світлана Пастух, за плечима якої 33 роки педагогічного стажу, розповідає:
— Кілька років тому я почала вивчати польську, щоб читати нею підручники, програми, переглядати відео. Мова допомогла осягнути відмінності між європейською й українською освітою. Тож коли наша школа зголосилася працювати в пілотному проекті МОН, без вагань погодилася. Ви щойно побачили, скільки разів ми змінювали види рухової активності, як викликали емоції, скільки в нас яскравих роздаткових матеріалів — усе це допомагає вийти на конкретний результат. Бо в цьому віці діти сприймають інформацію цілісно: через рухи, дотик і навіть колір. А ще співпрацюємо з батьками — вони вже майструють великий яскравий спінер, тож не буде потреби в маленьких у кожній групі.
Країну врятують… першачки
Підготовка таких насичених уроків, звісно, потребує значно більше часу. Світлана Олександрівна каже: як учитель вона росте. Адже інформацію акумулює з різних джерел і має повну свободу у виборі форм і методів навчання — можливості, яких не давала їй традиційна школа. До того ж, щотижня отримує свіжі методичні розробки з МОН за програмою нової початкової школи, адже за парти сіло майбутнє України.
— І саме заради цього школа має змінюватися швидко, інакше нас просто проігнорують і підуть уперед без нас, — підтримує колегу заступник директора Лариса Меркотан. — Нинішні діти креативні, це, зауважте, покоління альфа: вони здатні сприймати колосальний набір інформації, але свідомо роблять тільки те, в чому бачать сенс, що, на їхню думку, може стати у пригоді їм у житті. Навіщо їм хаотичний набір знань, яким, можливо, ніколи й не скористаються? Тобто діти самі задають нам потребу в компетентнісних підходах до навчання. Ми популяризуємо нову українську школу, бо підтримуємо реформу освіти. Якщо в країні щось не складеться із судовою чи медичною, то освітня неодмінно має вдатися. Україну врятують нинішні першачки.
До слова, Лариса Іванівна — тренер у Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти: добровільно навчає колег, які завтра працюватимуть у новій українській школі.
Лише для двох перших класів школи №18, які працюють у пілотному проекті, міська влада Рівного передбачила 100 тисяч гривень, на які закупили технічні засоби. Додайте до цього участь школи в міжнародній програмі НЕФКО: коштом спонсорів її енергомодернізують. Як ми почули від Світлани Пастух, не байдужі й батьки: вони щиро прагнуть закріпити вдома з дітьми певні навички, хоч перший клас нової української школи домашніх завдань не передбачає.
Як на мене, то в цьому казковому світі змінити б кілька моментів: додати дітям більше простору (у класі не вистачає місця на мобільні парти для 30 дітей); зменшити наповнюваність класів хоч би в початковій ланці; розпочинати навчання принаймні о 9-й ранку (сама цілу ніч не спала, щоб дістатися до школи на 8.20).
Насамкінець.Між двома моїми дітьми різниця 10 років. Але зізнаюся, полегшено видихнула і в 2004-му, і в 2014-му, коли вони отримали атестати. Усі ці роки живу з переконанням, що школа — один з найконсервативніших інститутів суспільства. А мало б бути навпаки! Тому така освітня реформа цілком відповідає моїм запитам на зміни. Якими вони будуть, прискіпливо спостерігатиму на прикладі онучки, яка цього року йде в перший клас нової української школи.
КОМПЕТЕНТНО
«Учитель — не єдине джерело інформації»
Алла ЧЕРНІЙ,
ректор Рівненського обласного інституту
післядипломної педагогічної освіти:
— Сутність нової української школи в тому, що дитина сама долучається до формування власних знань і навичок. Учитель — далеко не єдине джерело інформації, він лише модератор цього процесу і партнер дитини. Саме на підготовку такого вчителя спрямовують зусилля фахівці нашого інституту, активно залучаючи й самих учителів. Вони теж тренери для колег, адже з 1 вересня майже 1000 педагогів на Рівненщині навчатимуть першокласників. Ми сформували виїзні мобільні групи тренерів, передбачили серію семінарів та вебінарів. Одне слово, можливості для вдосконалення маємо неабиякі. Як кажуть, на марші змінюються й наші фахівці — життя ставить нові вимоги й виклики. Та ми неодмінно дійдемо до самісінької глибинки, адже доступ до високоякісної освіти має отримати кожна дитина.
«Наші педагоги позитивно сприйняли реформу»
Світлана БОГАТИРЧУК-КРИВКО,
заступник голови Рівненської облдержадміністрації:
— У переддень нового року за участі віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка ми відкрили школу в селі Пісків, центрі об’єднаної громади. Нині всі школи, які будують в області (їх вісім), формують новий освітній простір навіть зовнішнім виглядом: вони яскраві, комфортні для дітвори. Головний інвестор — держава, адже саме на Рівненщині найвища в Україні народжуваність, ми єдина область, де торік зафіксовано природний приріст населення.
Але новими мають бути не лише форма, а й зміст освіти. Коли я працювала вчителем початкових класів, підсвідомо відчувала, що першокласники не можуть висидіти нерухомо 45 хвилин, тож запроваджувала елементи гри. «Чому на ваших уроках так гамірно?» — запитувала завуч. «Бо ми працюємо», — відповідала я і бачила здивовані обличчя колег. Вважалося, що коли в класі чутно, як муха пролетить, тоді все гаразд.
Рівненщина разом із Харківщиною завжди була базовою в нових методиках шкільної роботи: ми першими створювали інклюзивні класи, прагнучи поставити в однакові умови всіх учнів. Тому наші педагоги так позитивно сприйняли реформу.
Важливе її положення — автономія освітнього закладу. Тепер це буде навіть не школа, а саме заклад, який надає освітні послуги. Тут дуже важливо синхронізувати процес із децентралізацією, яку ще не завершено. Децентралізація пришвидшить формування опорних закладів, бо батьки будуть зацікавлені в якісній освіті дітей. Тож опорними стануть ті заклади, де найкращі матеріальна база і педагогічний колектив. Інші, особливо віддалені школи, цілком можуть стати їхніми філіями — законодавство не забороняє фінансування освіти з кількох джерел. Тобто на місцях усе вирішать громади.
Ми в Google+