ДАТА

Чверті століття для ліквідації наслідків трагедії на ЧАЕС виявилося замало

26 квітня 1986 року наше життя поділилося на "до" і "після" Чорнобиля. Чорнобильську катастрофу класифікували як найтяжчу за всю історію людства техногенну біду. Викид смертельної небезпеки із пошкодженого реактора тривав десять днів - з 26 квітня до 6 травня.

Урядова комісія, яка організувала ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, виокремила три головних види небезпеки від ядерного палива зруйнованого реактора: ядерна, теплова, радіаційна.

З часом до них додалось ще кілька, привнесених людьми. Маю на увазі недостатню увагу до потреб тих, хто, ризикуючи життям, гасив пожежу і затягування ліквідаційних робіт. Тому з плином часу проблем не меншає.

Нині, напередодні 25-річчя трагедії, маємо згадати і вшанувати тих, хто віддав життя, рятуючи Європу, низько вклонитись нашим ліквідаторам, їхнім матерям та вдовам, чиї сини та чоловіки пішли передчасно з життя. Ця дата не може і не повинна стати лише одномоментним проявом уваги. Проблема залишається, загострюється. Двадцятип'ятиріччя має дати імпульс активізації роботи з ліквідації наслідків аварії. Зважаючи на складність ситуації і важливість пришвидшення розв'язання проблем, редакція газети запроваджує рубрику "Чорнобиль: 25 років нашого життя".
 

 Пам'ять не відпускає

 

Субота. Рейсовий автобус наближається до Липівки Макарівського району Київської області. На вихід збирається літня жінка.

- До других батьків їду, - пояснює, піднімаючи чималеньку валізу. - У дні чорнобильського лиха вони прийняли нас, евакуйованих, як рідних. Ділились усім, що мали, морально підтримували. Батьки уже пішли у вічність. От і їду до людей, які стали родиною. Весна скоро, можливо, щось допомогти їм треба.

- А як там, у зоні, що з селом?

- Усе здичавіло. Минулого року на батьківській хаті дах упав. Там людей немає і в Липівці евакуйованих практично не залишилося. Самі лише цвинтарі. І пам'ять. Вона не відпускає ні на годину...

26 квітня 1986 року теж була субота. Тоді теж поспішав на цей автобус. Електропоїзд з Києва прибув на станцію Бородянка (від Чорнобиля по прямій не набереться й сотні кілометрів) біля восьмої ранку. Перон зустрів сильним вітром. На майданчику, де зупинялись автобуси, жодної машини і величезний натовп бажаючих їхати - всі поспішали порати городи.

- Де, чому? - тільки й запитували всі про автобуси.

Згодом пронеслося: "Кажуть, у Чорнобилі щось трапилось. Усі автобуси направили туди..."

"Багато про радіацію не знали"

З часом події того дня на Чорнобильській атомній відновили до секунд. Їх аналіз триває й тепер.

Роботи йшли у звичному режимі. На день 25 квітня 1986 року була запланована зупинка четвертого енергоблока для чергового обслуговування. Водночас збиралися провести низку випробувань. Їх перенесли на ніч.

В 23 хвилини 4 секунди на другу ночі було закрито стопорні клапани на подачі пари в турбіну, і вона запрацювала на холостому ходу. У цей момент мусив увімкнутися ще один автоматичний захист реактора, проте його завчасно відключили. Тим часом реактор потрапив у такий стан, коли навіть незначний перепад потужності загрожував у багато разів збільшити вміст пари. Ще через 30 секунд, оцінивши загрозу, начальник зміни 4-го енергоблоку наказав старшому інженерові управління реактором натиснути кнопку аварійного захисту. Стрижні-поглиначі рушили вниз - і застрягли. Оператор встиг знеструмити муфти сервоприводів, щоб стрижні просто впали в активну зону, однак цього не сталося. А потім пролунало кілька вибухів.

Ось що свідчать очевидці: "Я відчув удар. Зі стелі посипалася облицювальна плитка. Подивився на прилади. Картина була погана. Вискочив у коридор, щоб пройти у центральний зал. Там пил і дим. У машинному залі була обстановка кошмарна. З розірваних труб у різні боки била гаряча вода, вона сильно парувала. Видно було спалахи коротких замикань електрокабелів. Плитою, що впала згори, перебило мастилопровід, мастило витікало, а його у спеціальних ємностях було сто тонн".

"На центральному щиті управління ми почули глухий удар, схожий на звук від падіння дуже важкого предмета. Секунд 15 думали: що ж упало? І тут прилади на пульті показали системну аварію. Відключилися деякі лінії зв'язку. Завили аварійні сирени, замигало світло. Я подзвонив диспетчерові "Київенерго", запитав: "Що у вас?" Гадав, що перебої електроенергії йдуть із центру. Диспетчер відповів: "Це у вас щось. Розбирайтеся". Потім зателефонував начальник варти охорони, повідомив, що на 4-му блоці пожежа. І що пожежні машини вже прибули".

Водій однієї з пожежних машин так описував ситуацію:

"Ми прибули туди близько першої години 45 хвилин... Бачили розкиданий графіт. Я вдарив ногою один шматок. Пожежник з іншої вантажівки підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти...

Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну, і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, що померли, пішли аж до даху -Коля Ващук, Володя Правик та інші... Вони піднялися вгору сходами... і я більше їх ніколи не побачив".

Так усе почалося. Чорнобильська катастрофа стала екологічною катастрофою, спричиненою вибухом 4-го енергоблока.

Реактор був повністю зруйнований. У довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин.

Ця трагедія - найбільша за всю історію ядерної енергетики: як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Майже 200 000 осіб було евакуйовано із зон забруднення.

Радіоактивна хмара накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, поблизу яких розташовувалась АЕС, а й Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом із Корсикою), Велику Британію та острів Мен.

Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б бути, а з Форсмаркської АЕС (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня радіації також було зафіксовано у Фінляндії, але страйк державної цивільної служби затримав відповідь і публікацію.

Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те, що Білорусь отримала приблизно 60% радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР. Згідно з англійськими джерелами, оприлюдненими в 2006 році, половина летких часток приземлилася за межами України, Білорусі і Росії.

Після аварії 4-й блок перетворився на відкрите джерело величезної активності. Найпершим завданням стало проектування і будівництво об'єкта "Укриття". З роботою справилися за шість місяців. Завдяки "Укриттю" забруднення довкілля звели до мінімуму. 

І стало місто примарою

Хто вперше потрапляв після аварії у Прип'ять або евакуйовані села, лякався. Картини, які не в кожному фільмі жахів побачиш.

Те, що служило колись людям, потрощено, руйнується часом. Поля і городи дичавіють. Поїздка вулицею покинутого села нагадує продирання джунглями: деревця-самосійки піднялися стіною, через яку не скрізь видно колись ошатні села.

Чому ж усе кинули, попри матеріальні і моральні втрати? Рятували людей. Евакуація Прип'яті була запланована на 26 квітня, але її затримали, тож почалася вона лише 27 квітня 1986 року о 14.00. Це було явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув у напрямку Прип'яті, що розташована за 4 км від ЧАЕС. Сосновий бір, який знаходився між містом і ЧАЕС, під дією радіації перетворився на рудий ліс. А дерева вдвічі стійкіші до радіації, ніж люди. Щоб зменшити обсяг багажу, жителям повідомили, що евакуація тимчасова (до трьох днів). Тож речі залишали, брали найнеобхідніше. Станом на 28 квітня евакуацію Прип'яті майже повністю завершили. Вивезли більше 44,5 тис. людей в Іванківський та Поліський райони, майже 1000 виїхала до родичів та знайомих в інші області. У Прип'яті залишилося приблизно 5000 осіб для проведення невідкладних робіт. Рівень радіації коливався від 30 до 2600 мкР/с.

Проте ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій, як слід поводитися, аби зменшити вплив радіоактивного випромінювання. Перше офіційне повідомлення було зроблене на телебаченні лише 28 квітня.

У той час, коли всі іноземні засоби масової інформації говорили про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків у Центральній та Східній Європі, в Києві й інших містах України та Білорусі проводились демонстрації та гуляння, присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих. Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення необхідністю запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад, у Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ перевищував фоновий у кілька десятків разів. У перші дні травня вітер дув у напрямку Києва. 1 травня об 11.00 гамафон АН УРСР зафіксував значення близько 2500 мкР/год. Саме в цей час на Хрещатику відбувався парад. Упродовж дня значення коливалися від 400 до 2500 мкР/год при середньому фоновому значені в місті -15 мкР/год.

Станом на 3 травня евакуювали населення 10-кілометрової зони, а до 6 травня - інших населених пунктів 30-кілометрової зони.

Людей спершу розселяли в будинки до селян, а згодом - у спеціально побудовані помешкання. На карті України тоді з'явились села Нове Залісся, Новий Корогод тощо. Жінка, яка їхала до людей, що стали для неї рідними, пройшла всі ті етапи, зберігаючи у пам'яті не лише жах евакуації, а й вдячність тим, хто розділив з нею біль втрати.

ДОВІДКA "УК"

Чорнобильська АЕС розташована поблизу міста Прип'ять, за 18 км від міста Чорнобиль, за 16 км від білоруського кордону і за 110 км від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактори РБМК-1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною потужністю 1000 МВт (теплова потужність 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України.
 

Що далі?

Добре, було б дуже добре, аби про подію 25-річної давнини можна було говорити лише в минулому часі. Однак із плином років рани не загоюються, а проблеми з порядку денного не знімаються. ЧАЕС уже не працює. Але робіт там вистачає. Головного болю завдає об'єкт "Укриття". Потрібно зводити новий. Розмов про це багато, а реалії життя вимагають практичних дій. А ще - повернення до життя забруднених зон і багато чого іншого. На жаль, і в цьому році Україна не має програми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. А де бракує системності в роботі, там важко розраховувати на її ефективність.

Візьмімо, приміром, лише одну складову проблеми - охорону здоров'я громадян.

Рівень радіації в деяких місцях після аварії був на рівні 5.6 Р/с, тобто приблизно 20 000 Р/год. Смертельною вважається доза, яка дорівнює 500 Рентген за 5 годин. Тобто в деяких місцях незахищені працівники могли отримати смертельну дозу радіації за кілька хвилин.

На момент аварії на ЧАЕС було два дозиметри, кожен на 1000 Рентген. Але через аварію один вийшов з ладу, а інший після ввімкнення виявився неробочим. Усі інші дозиметри мали ліміт в 0.001 Р/с, тому працівники могли визначити максимальний рівень радіації в 3.6 Р/год. Справжній рівень радіації в деяких місцях перевищував даний у 5600 разів.

Найбільші дози отримали приблизно 1000 осіб, які перебували поряд з реактором у момент вибуху і хто брав участь в аварійних роботах у перші дні після нього. Точні дози невідомі, але в будь-якому випадку вони найбільші серед усіх, хто брав участь у ліквідації або постраждав внаслідок аварії.

Багато місцевих жителів у перші тижні після аварії харчувалися продуктами, забрудненими радіоактивним йодом-131. Йод накопичувався у щитоподібній залозі. Окрім дози на все тіло, отриманої через зовнішнє випромінювання і випромінювання інших радіонуклідів, що потрапили всередину організму, на щитоподібну залозу припала величезна доза опромінення. Для жителів Прип'яті ці дози були дещо меншими, бо на той час надійшли рекомендації щодо вживання препаратів, у складі яких був йод. В інших районах така профілактика не проводилася. Для населення сіл 30-кілометрової зони, що було евакуйоване згодом, рівень внутрішнього опромінення був до чотирьох разів вищий за зовнішній.

"Грінпіс" і міжнародна організація "Лікарі проти ядерної війни" стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологій у новонароджених, 10 000 випадків раку щитоподібної залози і очікується ще 50 тисяч. За даними організації "Союз "Чорнобиль", з 600 000 ліквідаторів 10 % померло і 165 000 стали інвалідами.

Точне число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь у ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному забрудненню. Визначення того, яка частина захворювань стала наслідком аварії, - вельми складне завдання для медицини і статистики. Вважається, що більша частина смертельних випадків, пов'язаних із дією радіації, була або буде викликана онкологічними захворюваннями.

Чорнобильський форум - організація, що діє під егідою ООН, у тому числі таких її організацій, як МАГАТЕ і ВООЗ - у 2005 році опублікувала доповідь, в якій проаналізовані численні наукові дослідження впливу чинників, пов'язаних з аварією, на здоров'я ліквідаторів і населення.

Висновки, що містяться в цій доповіді, а також в менш докладному огляді "Наслідки Чорнобиля", опублікованому цією ж організацією, значно відрізняються від наведених вище оцінок. Кількість можливих жертв до теперішнього часу і в найближчі десятиліття оцінюється в кілька тисяч осіб. При цьому підкреслюється, що це лише оцінка за порядком величини, оскільки через малі дози опромінення, отримані більшістю населення, ефект від дії радіації дуже важко виділити на тлі випадкових коливань захворюваності і смертності від інших чинників, не пов'язаних безпосередньо з радіацією. Наприклад, зростання смертності і скорочення тривалості життя в трьох країнах, що найбільше постраждали від аварії, а також зміна вікового складу населення в деяких сильно забруднених районах (частина молодого населення виїхала). Наголошується, що підвищений рівень захворюваності серед людей, що не брали участь безпосередньо в ліквідації аварії, а переселених із зони відчуження в інші місця, не пов'язаний безпосередньо з опроміненням (у цих категоріях відмічається дещо підвищена захворюваність серцево-судинної системи, порушення обміну речовин, нервові хвороби й інші захворювання, що не спричиняються опроміненням), а пов'язаний зі стресами, з самим фактом переселення, втратою майна, соціальними негараздами, страхом перед радіацією. Тому організації, які діють під егідою ООН, напередодні 20-річчя аварії на ЧАЕС рекомендували нам не проводити обстеження потерпілих.

- А ми робили, робимо і будемо робити медичні огляди, - підкреслив при зустрічі генеральний директор державної установи "Науковий центр радіаційної медицини". АМН України, доктор медичних наук Володимир Бебешко. - Бо це дає змогу щорічно в середньому виявляти понад 2000 захворювань на незапущених стадіях.

Серед причин таких зарубіжних порад - відсутність в Україні реєстру учасників ліквідації та потерпілих від аварії. Спеціалісти це вважають національною ганьбою. Тим часом здоров'я потерпілих погіршується. Напередодні міжнародного дня боротьби з раком спеціалісти профільного інституту висловлювали занепокоєння, що саме через 25 років після аварії ця хвороба може набрати нового імпульсу.

Ситуація складається так, що вчені й медики можуть лікувати всі хвороби, пов'язані з чорнобильським лихом. Бракує коштів. За свідченням президента Всеукраїнської громадської організації "Союз Чорнобиль України" Юрія Андреєва, на лікування кожного чорнобильця виділяється дві гривні. Хоча закон гарантує безплатне лікування, проте за все треба платити. Інша проблема в тому, що навіть виділені кошти не завжди раціонально використовуються, а то й розкрадаються. Тому доведені до відчаю ліквідатори все частіше виходять на страйки.

Підготував Микола ПЕТРУШЕНКО