Упродовж місяця юнаки з різних областей нашої країни проходили підготовку на базі Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота в селищі Оршанець на Черкащині. Серед тих, хто готує спеціалістів-прикордонників, зокрема навчає строковиків азів прикордонної військової служби, був і начальник центру підготовки молодших інспекторів підполковник Роман Науменко. На плацу прикордонного навчального закладу 450 військовослужбовців строкової військової служби цими днями урочисто присягнули на вірність українському народові. Це один з найважливіших ритуалів, який психологічно наснажує молоде поповнення прикордонників.

Воєнного гарту набував поряд з Ігорем Момотом

Сам Роман Миколайович — із родини військового. Його батько Микола Миколайович прослужив в армії 28 років. Починав ще за Радянського Союзу. Служити довелося в Німеччині та в Україні. Завершив військову кар’єру у званні старшого прапорщика Збройних сил України в місті Черкаси.

«Звичайно, я тоді був маленьким хлопчиком. Дуже пишався батьком, його служба справила значний вплив на мій вибір професії, — розповів Роман Науменко. — Стали на цей шлях і я, і старший брат — він уже дослужився до звання полковника у структурі МВС. Мені ж до вподоби завжди була прикордонна служба, і навчатися на прикордонника пішов відразу після школи. Оволодівав професією спочатку в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, потім вступив до Національного університету внутрішніх справ. Після закінчення навчання проходив службу в Великих Мостах, де займався кінологією. А незабаром повернувся в Черкаси, в Оршанець. Кінологією займаюся й досі на рівні інструкторської діяльності».

Молодому прикордонникові доля приготувала випробування: 2014 року постало першочергове завдання виїзду на кордон у Донецьку область. Друга мотоманеврена група рухалася від прикордонного навчального закладу у складі резерву. В один із березневих днів колона техніки з особовим складом виїхала в бік кордону з Росією. Її очолював начальник Навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України полковник Ігор Момот. Після ускладнення ситуації на українсько-російському кордоні саме він сформував та очолив мотоманеврену групу Навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби. Вона виконувала завдання з охорони державного кордону на найбільш вразливих ділянках. 

Підрозділ під командуванням полковника Ігоря Момота неодноразово вступав у бій з незаконними військовими формуваннями поблизу Дмитрівки, Маринівки і Амвросіївки. Пізніше, 11 липня того самого року, Ігор Момот загинув унаслідок удару ворожої реактивної артилерії під Зеленопіллям. За кілька днів до цього Роман Науменко з першою групою прикордонників вирушив на ротацію, тож уник смертоносного ворожого удару.

Коли небезпека чигає всі 24 години

Як розповів Роман Науменко, до липня обстрілів з боку Росії не було. Але ситуація від того була не менш напруженою — позиції прикордонників до квітня-травня не захоплювали, але на той час уже діяли незаконні озброєні формування, брали штурмом будівлі правоохоронних органів, заволодівали зброєю. Влади фактично не було, й під час перших нападів на прикордонників не було жодної підтримки.

«Від підконтрольної території ми перебували досить далеко, на той час значна частина місцевого населення була налаштована вороже, — продовжує згадувати військовий. — Ішли колони техніки з боку кордону з Росією на підтримку незаконних збройних формувань. Наше завдання — зупинити спроби прориву кордону і його обороняти. Мотоманеврена група постійно рухалася фактично вздовж усієї лінії кордону Донецької області й половини Луганської».

Нерідко відбувалися сутички з місцевими бойовиками. Роман Науменко брав участь у затриманні одного з їхніх лідерів Болотова, хоч пізніше бойовики його й відбили. З нашого боку були травмовані, але, на щастя, серйозно ніхто не постраждав.

Основне ж завдання — налагодження роботи регулярних блокпостів та охорона кордону. Ця робота напружена й виснажлива, характерна тим, що постійно перебуваєш у польових умовах, постійно рухаєшся. Найважче тоді було те, згадує Роман Науменко, що не відомо, з якого боку може «прилетіти». Небезпека чигала і з боку кордону, і з тилу протягом 24 годин на добу. Бували періоди, коли впродовж місяця вночі зовсім не доводилося спати, адже потрібно було постійно охороняти кордон, особовий склад і майно. У липні почалися обстріли.

Військова складова значно зросла

Нині підполковник передає навички, здобуті в зоні АТО, молодим прикордонникам. За його словами, викладацький колектив Головного центру підготовки особового складу переважно складається з тих, хто брав участь у бойових діях. Такий досвід безцінний для високоякісної підготовки.

«Нині готуємо молодших інспекторів прикордонної служби — це військовослужбовці, які прийшли на перший контракт, і військовослужбовців строкової служби, — продовжує розповідь начальник центру підготовки молодших інспекторів. — У програмі підготовки — військова складова. Вона покликана вдосконалити знання та навички персоналу відповідно до нинішніх умов з урахуванням досвіду бойових дій останніх років. Вивчаємо загальну тактику, тактико-спеціальну підготовку, порядок роботи відділення під час наступу та оборони, інженерну підготовку, тактичну медицину, вогневу підготовку й інші не менш важливі дисципліни. Звичайно, рівень вишколу військових набагато вищий, але хоч як готуйся до бойових ситуацій, в реальних умовах буде нелегко. Думаю, так буває в кожній професії, а не лише у військових, адже світ швидко змінюється, слід бути на вістрі часу. Намагаємося озброїти наших вихованців найсучаснішими знаннями».

Коли напруга не спадає

— Чи вплинуло на роботу Головного центру нинішнє напруження на кордоні з Білоруссю?

— Воно відчувається не лише на кордоні, а й у будь-якій військовій частині, зокрема в Головному центрі підготовки особового складу. У різних регіонах уздовж держкордону — різні гіпотетичні й реальні загрози. Залишається напруження на східній його ділянці. Але слід говорити про планове виконання завдань, кожне з яких має особливості. Навантаження на військових, зокрема й прикордонників, стало трохи більшим. Але всі завдання виконують у повному обсязі, прикордонники знають, як діяти, є відповідні напрацювання та інструменти.

— Скільки часу потрібно, щоб навчити прикордонника?

— Щоб оволодіти навичками прикордонника, потрібно не менш як шість місяців. Є різні програми підготовки та перепідготовки, відповідно до яких ми готуємо персонал та підвищуємо його кваліфікацію. Уже під час основної служби прикордонники удосконалюють та відточують свої навички. Головне — спрямувати їх у потрібне русло, дати правильні орієнтири, глибоке розуміння того, що кордони України непорушні, що це запорука нашого добробуту й розвитку, нашого майбутнього як держави. 

Важливо, аби кожен із наших вихованців чітко розумів, що сучасний прикордонник — це еліта суспільства, візитівка держави, він першим зустрічає і останнім проводжає людей, що перетинають кордон. Від його моральних якостей, честі та гідності залежить враження про Державну прикордонну службу, про державу, яку він представляє.

— Як родина ставиться до вашої непростої професії?

— Дружина і двоє дітей розуміють, знають про складнощі, іноді терплять певні незручності. За це дуже їм вдячний. Імовірність небезпечної ситуації в мирній професії й військовій майже однакова. Просто коли військовий потрапляє в таку ситуацію, щільність небезпеки в рази вища, ніж у цивільному житті.

І найвища самовіддача, й героїзм…

— Повернувшись з АТО, не відчували дискомфорту, бачачи безпечність мирного життя?

— Насправді такий дискомфорт — це наслідки посттравматичного синдрому — сильного хвилювання, яке впливає на психологічний і моральний стан людини. Важливо розуміти, що відбувається з нервовою системою. Адже під час військових операцій нерідко виникає потреба у найвищій самовіддачі, героїзмові. Військовий відчуває, що все це потім має бути якось компенсовано. А люди, які не знали воєнних дій, до такої самопожертви зазвичай не готові — звідси й непорозуміння. Судити їх за те, що вони мирно живуть, — теж несправедливо. 

У мене був схожий період, доки не поспілкувався з досвідченішими військовими, які пояснили суть проблеми. У нас у навчальному закладі навіть окремі курси організували, всі охочі займаються з фахівцями 2—3 дні. Якщо в цьому розібратися на психологічному рівні, проблеми відійдуть на другий план і поступово зникнуть.

Напередодні Дня Збройних сил України Роман Науменко побажав усім військовим того, чого бажає своїм вихованцям: мирного неба, про яке мріють усі — і військові, й цивільні, й міцного здоров’я, адже воно завжди потрібне в будь-якій професії.