Знайомтеся: художник Людмила Лебедєва-Поліщук. Повною мірою володіє дивовижним даром наводити мости взаєморозуміння. Із жіночою м’якістю і привабливою довірливістю відчиняє двері та запрошує в подорож країною яскравих фарб і дивовижних персонажів завдяки власній неповторній техніці написання картин. Її перша персональна виставка відбулася ще в березні 1995 року, а лише протягом двох минулих років вона брала участь у 17 виставках, сім із яких благодійні — на допомогу бійцям, пораненим у зоні АТО. Нині в Музеї гетьманства в Києві експонується свіжий творчий доробок, який майстриня назвала «Стук мого серця».
Художниця зізнається, що зазвичай пропускає крізь себе всі свої роботи, адже лише так можна розраховувати на щирість поціновувачів. Хоч їй гріх скаржитися на визнання: на своєму творчому шляху проводила тематичні виставки, лауреат багатьох конкурсів, учасник всеукраїнських та міжнародних художніх зібрань. Приміром, свого часу з великим успіхом пройшла її виставка великодніх яєць у галереї Берліна (ще одна техніка, якою, на жаль, вже не займається талановита мисткиня і в якій домоглася неабияких успіхів). Живописні роботи майстра зберігаються в українських музеях та приватних колекціях в Україні, США, Німеччині, Росії, Швейцарії, Грузії, Великобританії, Польщі. Багато в чому завдяки власній техніці живопису її роботи отримують безліч позитивних відгуків, а в 1996 році художницю вписали до «Енциклопедії аматорів України».
Творчий шлях Людмили Петрівни почався ще в дитинстві. Здібності у майбутньої художниці виявили на уроці образотворчого мистецтва. Та хоч життя не було легким, вона подолала труднощі й зуміла перетворити захоплення на справу життя.
«Вважаю, що талант дається людині згори, і мій батько був художником. Почала малювати із самого дитинства. Вперше мої здібності помітив учитель на уроці малювання, а через тиждень я вже писала порт?рети, — розповідає Людмила Петрівна. — На жаль, так і не змогла здобути художню освіту, тому що життя моє склалося досить-таки непросто. Виховувалась я в дитячому будинку, і після випуску нас усіх відправили вчитися в ПТУ. Дитбудинок у нас був фактично жебраком, викладачі нам навіть одяг приносили. І хоч у мене був виклик в художнє училище, я не мала можливості туди поїхати, адже треба було якось утримувати себе. З роками стала самостійнішою, зібрала грошей і поїхала до Донецька, де закінчила курси художника-оформлювача при Будинку народної творчості. Працювала у професійній художній майстерні, де, крім мене, трудилися ще дев’ятеро іменитих майстрів», — якось поділилася Людмила Петрівна сокровенним із сайтом pro.berdyansk.biz.
Попри визнання, Людмила Лебедєва-Поліщук і досі не цурається вчитися та пізнавати нове. І скромно мовчить на репліку про те, що її неповторну техніку давно слід запатентувати.
Ганна РОМАШКО
для «Урядового кур’єра
Ми в Google+