До різних проблемних питань, якими опікується міська влада Сум, віднедавна додалася ще одне.

Днями на оперативну нараду завітала обурена сумчанка і зажадала від міського голови та його команди припинити неподобства у маршрутках: заборонити водіям їздити в… трусах (нехай і спортивних). Адже з настанням спеки вони відверто розперезалися: часто складається враження, що той чи той водій сів за кермо відразу після сну в ліжку, не потурбувавшись про свій зовнішній вигляд. І якщо водії почуваються більш-менш комфортно, то пасажири навпаки: ніяковіють, відводять погляди від напівоголених хлопців і чоловіків, вважаючи таку ситуацію принизливою для себе. Дехто з чиновників сприйняв такий закид з гумором. Мовляв, пасажирам, а надто жінкам, не варто задивлятися на водіїв, а краще перевести погляд у вікно.

Однак міський голова відреагував по-іншому: зажадав провести «інвентаризацію» зовнішнього вигляду водіїв, звернувши першочергову увагу на тих, хто їздить у самих трусах — навіть спортивних. Бо справді не вельми приємно почуватися у громадському транспорті як на пляжі, хай і не нудистському (хоча з глобальним потеплінням на Землі ситуація може розвиватися). Жарти жартами, але те, на що нарікала сумчанка, варте не тільки уваги, а й коригування. Адже останніми роками певна частина співгромадян або взагалі не чула про дрес-код, або ж має про нього туманне уявлення.

Мимоволі пригадую часи, коли до деяких будівель, насамперед компартійних і тісно пов’язаних з ними, дозволяли заходити лише в костюмі і з краваткою. Те саме стосувалося нарад, форумів, бюро, сесій тощо. Спробуй прийти зодягнутим абияк — і на поріг не пустять. А нині? Недавно ходив на сесію обласної ради, то в залі засідань зустрів групу сумчан-активістів, представників громадських організацій, зодягнутих виключно по-пляжному.

На ногах босоніжки,  в’єтнамки, пантофлі, капці; головні убори — м’яті кепки чи щось схоже на них; сорочки — нарозхрист чи із зав’язаним вузлом на животі, а якщо футболка, то зі слідами води чи, можливо, поту… Таке можна побачити не тільки на сесіях, а й, наприклад, у кінотеатрах, театрі. Стосовно останнього, то приходячи на вистави сумських щепкінців, уже не дивуюся, що деякі глядачі не обтяжують себе хоч мінімальним глядацьким дрес-кодом. І тим яскравішими, витонченішими й охайнішими здаються на їхньому фоні у театральній залі чи вестибюлі ті, хто дбає про зовнішній вигляд. Не кажучи про персонал театру, які завжди зодягнуті вишукано, елегантно, відповідно до обстановки. Бо таки правда, що зустрічають по одежині…

Я далекий від думки, що всі мусять зодягатися, як мовиться, «під горлянку» із максимально застебнутими ґудзиками (як нарікав колись поет, «душа у мене цивільна, не підігнана під мундир»). Але мають залишатися бодай мінімальні правила, нехтування якими означає зневагу і байдужість до тих, хто поруч. Адже в театрі чи на сесії сотні людей, які хочуть почуватися в товаристві невимушено і комфортно.

…Знаю одного театрала-ветерана, який завжди приходить на вистави у ретельно випрасуваному костюмі, при краватці, в класичних туфлях. І хоч усе це не нове, проте дбайливо почищене, доглянуте, охайне. Побачиш такого — і сам мимоволі підтягуєшся.

А що в маршрутках, на водіїв яких нарікає згадана сумчанка? Поки що кардинальних змін не помітно: як їздили водії у трусах, так і їздять. Бо таки спекотно, і багато пасажирів співчувають хлопцям за кермом. Але, як слушно зауважив колега, спека незабаром закінчиться, і ця проблема зникне сама собою. Так, холоди не за горами. Але ж буде наступне літо і навряд чи відступить глобальне потепління. То що? Наша пісня до душі — починай спочатку?