Гальмування реформ у медіа-галузі, брак суспільного мовлення, втручання в редакційну політику — зовсім не повний перелік тих явищ українського інформаційного простору, що стали важливими чинниками впливу на перебіг трагічних подій в нашій країні, та, зокрема, причиною безпорадності перед інформаційною агресією з боку Російської Федерації.
Ці виклики зумовили появу проекту «Стратегії розвитку інформаційного простору України на період до 2020 року», розробленого Державним комітетом телебачення і радіомовлення. Виявилося, що питання, які покликані врегулювати новий документ, подібні до тих, котрі вже прописані в чинній нині «Стратегії розвитку інформаційного суспільства України», затвердженій торік у травні. Тому з ініціативи уряду проект документа вирішили ще раз повернути для громадського обговорення та доопрацювати його. Або, можливо, внести корективи до чинної нині стратегії.
«Нині ми не теоретично, а на практиці дізнаємося, що для нас вкрай важлива інформаційна безпека. Тому те, що її стосується, мають докладно опрацювати всі можливі компетентні служби, як державно-управлінські, так і громадські експерти. На останньому я особливо наголошую: за півроку своєї роботи на посаді віце-прем’єра переконався, що інституції громадського суспільства є гнучкішими й значно краще реагують на проблемні ситуації», — сказав під час обговорення стратегії віце-прем’єр-міністр Олександр Сич. За його словами, попередня інформаційна політика створила підгрунтя для російської агресії. «Поки наші війська воюють на фронті російської агресії, створюється підгрунтя в тилу, щоб наша держава була слабка, а суспільство — деморалізоване».
На думку посадовця, обидва документи — чинний нині та розроблений проект — за основними параметрами накладаються один на одного. Тому треба вирішити,
чи удосконалювати вже наявну стратегію, чи врахувати зауваження та ухвалити пропонований проект.
Брак цілісної системи регулювання — одна з основних проблем інформаційного простору України, вважає голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Олег Наливайко. «Зокрема є проблеми із захистом інформації, а також проблеми із захистом авторських прав, захисту честі і гідності», — сказав він під час обговорення.
На думку головного редактора MediaSapiens ГО «Телекритика» Діани Дуцик, особливо нагальне нині питання інформаційної безпеки має бути винесено в окремий документ, котрий потребуватиме окремого обговорення. «Щодо деталей, котрі мене насторожили в тому документі, який розробляв Держкомінформ, — це апеляції до теми суспільної моралі. Хто має право визначати, що таке суспільна мораль? Як ми це визначатимемо? Вважаю, що в такому стратегічному документі ми не маємо звертатися до таких понять, як суспільна мораль». Крім того, на її думку, в інформаційному просторі треба розробляти політику стимулів, а не заборон, та працювати над питанням медіаграмотності. «У бюджеті немає грошей, щоб запроваджувати це системно, в усіх школах. Але очевидно, що потрібно думати наперед, про наступний та подальші роки. Інакше весь час матимемо повторення інформаційних проблем, котрі є сьогодні», — сказала Діана Дуцик.
«Проблемою є те, що всі наявні документи в інформаційній галузі мають дуже фрагментарний характер. На жаль, і цей документ — також», — вважає президент фундації «Суспільність» Тарас Петрів. На його думку, проектові бракує чотирьох основних складових: сприяння розвитку й організації журналістського саморегулювання; підготовки кадрів для роботи в сучасних комунікаційних умовах; кібербезпеки за зразком НАТО; електронного самоврядування за зразком країн ЄС.
«Гадаю, варто виходити з того, що є, але не створювати нових документів. Більше того, цей документ можна було б інтегрувати з уже наявним. Працюймо в комплексному варіанті», — сказав він.
ТОЧКА ЗОРУ
Тарас ШЕВЧЕНКО,
директор Інституту
Медіа Права:
— Якщо коротко, то в такому форматі проект не потрібен. Через дублювання набагато краще удосконалити стратегію розвитку інформаційного суспільства, внісши поправки до неї. Слово «стратегія», як правило, передбачає певні етапи і наявність конкретних завдань на конкретний період. Цього, по суті, немає. В нашій країні дуже мало прикладів, коли стратегічні документи розробляли не просто тому, що є доручення Президента, а щоб справді потім переходити в усі плани роботи, в розробку та ухвалення законопроектів. Такого, на жаль, не відбувається.
Ми в Google+