ВІРА

Будьмо гідними ласки Господа — на цілий рік і весь вік

Ісус Христос ся рождає! Славімо його!

Різдвяні празники починаються зі Святвечора — свята суто родинного. Та вже прижилася в нашій Вітчизні добра традиція, коли за столами в оселях Західної України збираються й гості з Донбасу. І відчувається в такому дружньому колі: Україна — єдина родина.

Валентина БОРИСЕНКО,
доктор історичних наук 
для «Урядового кур’єра»

Його відзначають тепер не лише народи, які сповідують християнство, а й у багатьох великих містах Азії, де інші релігії, бо свято має притягальну силу добра і зичливості. Воно приурочене до народження Божого Сина Ісуса Христа. Та коли приглянемося до структури свята, вчитаємося у різдвяні побажання, вслухаємося в давні колядки, то відчуємо, що свято це значно давніше і символізувало різдво сонця, було приурочене до зимового сонцестояння. Його коріння сягає первісної общинно-родової епохи. Виразним компонентом Різдвяного свята виступають звичаї шанування солярних та аграрних рослинних культів, почесті старшим родичам, що збереглися у звичаях носити Святу вечерю до дідуся й бабусі, хрещених батьків, баби-повитухи.

До 30-х років минулого століття зберігалася прадавня, дохристиянська обрядова поезія у вигляді колядок і щедрівок. Супроводжуючи Різдвяне свято, колядки переносили виконавців і слухачів у світ вимріяного, щасливого життя. Побажання були такими глибокими й щирими, що додавали людині віри. Дуже влучно описав суспільну, естетичну роль різдвяної обрядової поезії відомий харківський етнолог професор Микола Сумцов (1854–1922): «У різдвяних піснях, колядках і щедрівках милосердне і співчутливе божество спускається на землю, відвідує бідні оселі і щедрою рукою роздає достаток і щастя. Сонце виявляє батьківську турботу про селянське господарство. Місяць дружелюбно розмовляє з людьми…»

Перед Різдвом повсюдно чепурили хати: квітчали чистими рушниками, мили меблі.

Найдавнішою є ячмінна кутя

6 січня чекали Святого вечора, який у народі називали просто Багата кутя. Зранку жінки пекли калачі, пиріжки, щоб на Різдво було чим частувати колядників, а також варили кутю обов’язково в новому горщику.

Найдавнішою є ячмінна кутя, яку ще й тепер варять подекуди на Поліссі. А найпоширенішою в Україні є кутя з товченої в ступі пшениці. На Лівобережжі її заправляли переважно медом та узваром, на Правобережжі додавали розтертого у макітрі маку, горіхів, пізніше родзинок. Серед міщан у ХХ столітті набула поширення і рисова кутя, та майже не прижилася.

На першу кутю готували пісні страви, за традицією мало бути 12 страв, оскільки річне коло становить дванадцять місяців. У різних регіонах України обрядова їжа мала незначні відмінності. В Карпатах, на Поліссі переважали овочеві, грибні й рибні страви; на Подніпров’ї, Полтавщині та півдні України, крім овочевих, готували чимало страв з борошна — млинці, вареники з ягодами, сливами тощо. Традиційними для всієї України на Святвечір були такі страви, як кутя, узвар, мед, капусняк, риба, горох, квасоля, вареники.

Перед вечерею прикрашали покуття (місце в правому куті за столом, під образами). Це місце вважається вівтарем пращурів, тому тут встеляли лаву найкращим сіном, ставили сплетену з жита квітку або необмолочений сніп, який має локальні назви дідух (Тернопільщина, Волинь), колядник (Гуцульщина), коляда (Холмщина, Підляшшя) і просто сніп.

Усі члени родини переодягалися у чисті, за змогою — у нові, сорочки та святковий одяг. Долівку встеляли соломою, обкурювали хату ладаном, молилися і сідали вечеряти на кожусі, застеленому догори вовною, щоб бути багатими.

Аби нам було так солодко весь рік

На Гуцульщині, перш ніж вечеряти, газда з газдинею беруть хліб зі свічкою, ложку меду, пшениці, ладану на черепок або покришку від горшка і виходять надвір. Тричі, за рухом сонця, обходять хату, а потім і стайні та хліви. Обкурюють худобу, коровам поміж рогами ставлять медом хрестики, щоб не приступило нічого злого. Сідаючи вечеряти, батько мастить медом хрестики на чолі всім членам родини, примовляючи: «Аби нам було так солодко весь рік, як цей мед солодкий». Аналогії звичаю знаходимо у традиціях греків.

На Подніпров’ї господар, з’ївши першу ложку куті, другу підкидав угору. Якщо зернята приліплювалися до стелі, це віщувало успіх у господарюванні, бджільництві, добрий урожай. На Поділлі, з’ївши три ложки куті, дівчата бігли на подвір’я і прислухалися: у якій стороні собака загавкав, туди й заміж піде.

По трьох ложках куті всі частувалися горілкою, настояною на травах, або наливкою з ягід. Примовляли за чаркою так: «Дай же, Господи Боже, здоров’я нам усім! Дай же, Боже, щасливою цю кутю провести та й другої діждати у щасті і здоров’ї». Зазвичай згадували тих, хто на цей час перебував у дорозі або вдалині від рідної домівки, бажали їм добра. Обов’язково згадували й померлих: «Померлим душечкам царство небесне, нехай їм земля пухом!» Першим частувався дід, а як нема діда, то батько, а потім мати і по старшинству всі члени родини.

Сторонніх балачок за кутею не ведуть, а дотримуються традиційних примовлянь. За віруванням, на вечерю приходять і померлі родичі. Якщо в хаті нехтують традиціями, то вони не зайдуть, а стоятимуть під вікнами, а це згубно впливає на життя всієї родини, на врожайність. Сідаючи за стіл, дмухали на лаву, щоб не «присісти чиюсь душечку». Повечерявши, лишали на столі ложки, кутю у мисці, книша та ставили воду, а поряд клали чистий рушник, щоб померлі, як прийдуть, то могли помити і витерти руки.

Перед сном умивалися, щоб не діяло наврочування злих людей, і витиралися рушником з червоним візерунком, щоб протягом року бути здоровим.

Різдвяні свята несуть радість і світло. Фото PHL

Віра в магічну силу слова

7 січня — Різдво Христове, яке святкують три дні. Першого дня вранці ідуть до церкви. Повернувшись, обідають за святковим столом. Страви їдять уже скоромні. За день до свята готували м’ясо, ковбаси, капусту, варили холодець, пекли пироги, калачі, книші.

Першого різдвяного дня діти по обіді несуть вечерю до хрещених батьків, дідуся й бабусі. Матері зав’язують їм у вузлик три калачі, кладуть яблука, горіхи. Хрещеник вітався і здоровив з Різдвом Христовим та тричі вклонявся хрещеному батькові чи матері. Його частували, обмінювали йому вечерю, даючи взамін калачі, солодощі, а ще подарунок та гроші.

Як смеркає, починають ходити колядники. До речі, звичай ходити з піснями-молитвами, піснями-віншівками, піснями-привітаннями побутував ще в дохристиянські часи у багатьох європейських народів. В основі цих звичаїв була свята віра в магічну силу слова, яка мала забезпечити рільникові урожай, скотареві — приплід худоби, добробут і щастя людям. У колядках греків ішлося про гарне ярмо для волів, добрий плуг, золоторогих волів, побажання добра господарям. У середньовічних римлян також був звичай, коли хлопці на Різдвяні свята обходили й співали калєнди, отримуючи за це дари.

Звичаї з пісенними колядами були характерні для сербів, болгар, румунів, білорусів, що свідчить про давню спільність культури українців і південних слов’ян та населення Балкан.

В Україні спочатку колядувати йдуть діти. Поколядувавши під вікном, вигукують: «Добрий вечір, пане господарю! З Різдвом поздоровляємо, а за цюю вість — ковбас шість, лантух вівса, наверх ковбаса. На печі в куточку — гроші в черепочку. Треба їх взяти і колядничкам дати! Добрий вечір!»

Наймолодші колядували:

Я малий колядничок,
Дайте грошей кулачок,
Дайте грошей повну жменю,
Я сховаю у кишеню.
Не давайте копійки,
Бо дрантиві кишеньки,
А давайте паперові,
Будьте газди гонорові. 

Варіант дитячої колядки з Полісся:

Хутко даріте, нас не баріте,
Бо короткі світки та померзли литки!
Возьміть ножа гострого,
Вріжте сала товстого.
А не мало, щоб з торби стирчало!
Дайте нам ковбасу, додому понесу,
Дайте кишку, да з’єм у затишку…

По тому ходили ватаги хлопців і дівчат, раніше частіше окремо, а тепер часто і разом. Водить їх старший, котрий в центральних регіонах зветься «березою». Хлопці, поколядувавши, також вітають господарів: «Добрий вечір, пане-господарю! Поздоровляємо з цим світлим святом, Різдвом Христовим, з добрим здоров’ям! Та виносьте ковбасу, бо я хату рознесу! Виносьте також книш, бо напущу в хату миш! Там на полиці у куточку лежить п’ятак у платочку, казала мати, щоб його колядникам дати».

Було багато різних приспівок:

Дайте нам коляду — бо далі йду,
Дайте нам курку — бо у вікно штуркну,
Дайте нам когута — бо рознесу ворота.

Після обрядових колядок були ще й жартівливі примовки, а також вітання, які призначалися осібно господареві, господині, парубкові чи дівчині.

Ось приклад вітання господареві:

А за цим словом будьте здорові,
Ой господарочку, ой наш паночку.
Не сам собою, а з господинею
Та й з діточками, як зоречками.
Бо у вас жіночка,як ясна зорочка,
Ой ваші діточки, як ясні зорочки.
За сим словом будьте здорові!

Або ж:

Вінчуєм вас щастям, здоров’ям,
Щастям, здоров’ям, святим Рождеством!
Гей, дай же, Боже, один стіг пшениці,
Один стіг пшениці — на варениці!

Були спеціальні колядки для господаря-пасічника, вівчаря, хлібороба.

Вітали кожного члена родини,

після господаря співали господині:

А за цим словом будь же здорова,
Господиненько цього дому.
Не сама з собою, а з господарем.
Ой дай вам, Боже, у полі врожай,
У полі врожай на пшениченьку,
На рясні снопи, на густі копи.
Щоб ходили межи копами,
Як ясний місяць межи звіздами.
Як ясна зоря межи зорями,
Так господиня межи копами.

Привітання для парубка:

Будь же нам здоровий, гречний молодче,
Дай же ти, Боже, щастя, здоров’я,
Щастя, здоров’я, добрую долю,
Добрую долю, добрую жону,
А тих м’ясниць оженитися,
Оженитися, не журитися,
Не журитися, не сваритися,
А за тим словом ночуйте з Богом!

Віншівка для дівчини:

А за цим словом бувай здорова,
Бувай здорова, гречная панно.
Гречная панно Марусенько,
Віншуєм же ти щастям, здоров’ям,
Щастям, здоров’ям та й віком довгим,
Та й віком довгим, розумом добрим.
Щастям, здоров’ям, зеленим вінцем,
Зеленим вінцем, красним молодцем.

Маленькій дівчинці зичили:

Рости велика — до черевика,
Від черевика до лопати,
Щоб ти уміла хліб саджати,
А пиріжки на три ріжки.
Від лопати до вінця,
Для хорошого молодця.

Хлопчикові співали:

Будь же нам здоров, гречний молодче,
Ти, Олесю, хлопче…
Зріст хороший та розум добрий,
Та й вічок довгий…
Щоби діждали посагу твого
Та й щасливого.

Після колядок та привітань господар виносить колядникам паляницю, ковбасу, горіхи. За дари дякували також традиційними формулами: «Як цей дар Божий гречний та великий, щоб такий був наш господар гречний та величний перед усіма людьми і усім миром християнським», — промовляє старший, а хором завершують: «Дай, Боже» і міхоноша кладе дарунки в мішок.

Як варіант побутувала і така подяка:

«А за цим словом віншуємо вас, чесний та величний господарю, усім добром, усім гараздом, що собі в Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоби то так вам і сталося! Поверни, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і весь вік!»

У різних областях побутували локальні варіанти слів подяки та численних привітань.

А на другий день — до кума

На другий і третій день Різдва ходили в гості до родичів, кумів. За святковим столом співали, величали у колядках господаря та його родину.

Збереглися колядки
й космогонічного змісту,
які донесли до нас уявлення
про творення світу:

Коли не було з нащада світа,
Тогди не було неба, ні землі.
А но лем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
На явороньку три голубоньки.
Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати…

У пізніших колядках помітні християнські нашарування, які досить пізно з’явилися, поширювалися у спеціальних пісенниках Богогласниках. Стали співати: «Небо і земля», «Нова радість стала» та інші.

Колядувати в Україні ходили із зіркою, дзвіночками, міхоноша з торбинкою та кийком. Після колядок дівчата і хлопці веселилися на вечорницях, робили так звану складчину, каталися на санчатах та хургалі з колеса. У свята нічого не робили, тільки колядували. Їжу для тварин готували завчасно. Веретено викидали на горище, щоб відьма на ньому не пряла.

Різдвяні свята, які несуть світло, моральність, мали б знайти в сучасній Україні повне відродження на противагу тому засиллю, за висловом самих журналістів, «чорнухи і порнухи» у засобах масової інформації. Такому відродженню могло б сприяти вивчення давніх українських колядок у садочках та школах. Воістину не цінуємо, що маємо. Адже це унікальні перлини народної творчості, які сягають своїм корінням у сиву давнину.

Зимовий цикл народних свят складався з трьох частин. За Різдвом очікували приходу 13–14 січня Маланки та Василя, а замикало тріаду празників Водохреще.

 

ВІДЧУТИ ДУХ РІЗДВА

На кутю і коляду — в Карпати

Оксана МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»

Десятки галицьких родин Cвятвечір проведуть разом з учнями та вчителями з Донеччини.

У родині Петра та Наталії Дідул, як і в сотнях інших галицьких родин, Різдво — традиційно родинне свято. Хоча саме для них — особливе, бо вони познайомилися на Святвечір свого часу у товаристві Лева, організовуючи вертеп, а тепер радо приймають гостей за святковим столом. Тому кожне Різдво залишає зворушливі спогади, а свята у їхній родині, розповідає пан Петро, завжди неповторні.

Цього року вони чекають на юних гостей з Донеччини, які мають уперше приїхати до Львова і відчути дух Різдва, святкування якого наповнене народними обрядами та традиціями. Вони мають разом з господарями поринути у передріздвяні приготування. Всі гуртом будуть готувати 12 пісних страв, допомагати господині ліпити вареники. Не обійдеться й без приємних сюрпризів для гостинних господарів — гості власноруч приготують кутю за рецептами їхніх родин. Тож у гостинній господі з нетерпінням чекають приїзду гостей.

На кутю і коляду у Карпатському краї чекають 127 учнів та вчителів із міста Горлівки Донецької області. Вони святкуватимуть Різдво не у шкільних інтернатах та гуртожитках, а у галицьких родинах, аби відчути особливий домашній дух Різдвяних свят. Юних донеччан чекають ровесники у Буському, Городоцькому, Дрогобицькому, Миколаївському, Самбірському та Яворівському районах Львівської області, розповіла заступник начальника головного управління освіти та науки Львівської облдержадміністрації Богдана Біляк. Та гості-школярі стануть безпосередніми учасниками різдвяних дійств, ознайомляться з історією, культурою Галицького краю, з українськими різдвяними традиціями та звичаями, можливо, вперше сядуть за святвечірній стіл, колядуватимуть з вертепом, вивчатимуть колядки, щедрівки, різдвяні вітання, побувають на святкових богослужіннях у храмах області, збагатять свої знання з української мови.

Львів’яни підготували для гостей і цікаву культурну програму. Вони побувають у музеях Львівщини, в Олеському, Підгорецькому замках, у музеї Івана Франка у селі Нагуєвичі Дрогобицького району. Їх чекає захоплююча поїздка у знамените село Кульчиці Самбірського району, яке дало Україні аж трьох гетьманів Війська Запорозького — Марка Жмайла Кульчицького, Павла Буту (Павлюка) та одного з найуславленіших полководців — Петра Конашевича-Сагайдачного. Дізнаються і про рятівника Відня та Європи від османського поневолення Юрія-Франца Кульчицького, того самого, що привчив європейців до моди на каву, і скуштують цього напою у родинному селі у музеї. А от щоб відчути справжній дух Різдва, звісно, неодмінно треба побувати у мальовничих Карпатах! Тож запланована поїздка в зимові гори, до Урицьких скель (Тустані), до міста Трускавця. Яскраве народне зимове свято чекає гостей у заповіднику «Розточчя» НПП «Яворівський». А ще як снігом замете-засипле, то свята справді будуть неперевершеними.

Втім у ці дні у древньому місті Лева очікують цілий десант гостей — понад 160 тисяч туристів. Цьогоріч на Новорічні свята до Львова приїхало на 20 відсотків більше туристів, ніж торік. У готелях міста 90 відсотків місць були заповнені, повідомили в управлінні туризму Львівської міської ради.

— Ми гостинно запрошуємо на Різдво до Львова. Кожного зігріємо нашим теплом, доброю кавою, шоколадом, смачними стравами. А такого Різдва, як у Львові, більше ніде нема, — зазначив міський голова Львова Андрій Садовий. — Гостей чекають цікаві атракції, можливість побувати на параді вертепів, родзинкою святкування зимових свят у Львові стане вулична інсталяція «Різдвяна феєрія» — вистави просто неба від театру «Воскресіння», гарне свято «Пампуха», на якому місцеві газдині частуватимуть гостей смачною здобою власного приготування. А горнятко запашного глінтвейну зігріє і додасть порцію доброго настрою.

Тож не варто, каже виконувач обов’язків начальника управління інформаційної політики та зовнішніх відносин Львівської міської ради Галина Малець, дослухатися до всіляких небилиць про негостинних і упереджених львів’ян, бо все у нас навпаки. У Львові гарне Різдво вам гарантоване!

 

СВЯТВЕЧІР

Цінуймо родинне!

Світлана УСАТЮК
для «Урядового кур’єра»

На першому місці в житті Валентини Юрків із Прикарпаття — родинні цінності. У збереженні їх, плеканні знань, традицій та звичаїв, що передаються від покоління до покоління, жінка вбачає порятунок для кожного з нас, українців, від настроїв споживацтва і байдужості. «Якщо ми втратимо своє, притаманне лише нам, то просто розчинимося у цьому світі», — запевняє пані Валентина.

Аби допомогти іншим не загубити все найцінніше, жінка підготувала до друку книжечку «Святий вечір». У ній описує особливості святкування у своїй родині передріздвяної вечері, а також ділиться рецептами страв.

«Хочу через свої почуття, спогади та роздуми передати дух цього вечора, енергетику, яка йде від Бога, — написала авторка у передмові. — Святвечір є дуже інтимним святом, традиції якого кожна родина трепетно проносить крізь роки, передаючи від дідів онукам».

Пані Валентина розповідає, що готується до вечері перед Різдвом заздалегідь і дуже ретельно, адже вважає її особливою, коли віддається шана душам померлих і закладається фундамент на майбутнє. Цьому співрозмовницю навчила її покійна бабуся Софія. «Вона казала, що у Святий вечір вся родина перебуває ніби у міцному ланцюгу: по один бік — минуле, по другий — майбутнє, а ми — в центрі. Це завжди для нас був вечір єднання роду. Готуючись до такої вечері, бабуся прокидалася ще вдосвіта, вдягала чистий одяг, мила руки, пов’язувала білу хустину, ставала до образів і молилася. Нині так роблю і я».

І дотепер у родині Юрківих підлогу та стіл на Святий вечір притрушують запашним сіном, бо вірять, що це обіцяє благополуччя і достаток. По кутах столу розкладають часник — оберіг від злих духів, запалюють свічечку біля вікна на знак готовності родини прийняти в цю ніч за святковим столом подорожніх і нужденних, після вечері збирають виделки і ложки докупи, перев’язуючи їх червоною стрічечкою, щоб родинні зв’язки були міцними і родина нікого не втратила. На почесне місце в хаті ставлять Дідуха. Готувати дванадцять ритуальних страв починають із молитви, при доброму слові, хорошому настрої та любові.

Готові страви на Святий вечір родина не купує, все має бути приготоване лише власними руками з натуральних продуктів, найголовніших плодів поля, саду і городу: пшениці, буряка, квасолі, капусти, картоплі, гороху, зернят маку. У кожній складовій страв — певний символічний зміст.

Господиня каже, що з особливим задоволенням готує на Святий вечір пісні голубці за рецептом своєї «цьотки Стефки». «Готуючи голубці, моя бабуся завжди примовляла, щоб вони принесли кожному, хто їх споживатиме, здоров’я», — пригадує жінка і заохочує інших робити так само. А ще додає: будь-яка, навіть найпростіша страва особливо смакуватиме, коли нею поділитися з найдорожчими людьми, з родиною.

Усі страви на Святвечір родина Валентини Юрків готує тільки власноруч. Фото Миколи МАЦЮКА

СМАЧНОГО

Рецепт пісних голубців

Для приготування цієї страви пані Валентина використовує листя кислої капусти. Начинка голубців — відварена картопля, гречка, покришена сира капуста. Після викладання голубців у баняк жінка заліплює його верх тістом, вимішеним із борошна та висівок. Страва тушкується цілу ніч у печі або чотири-п’ять годин на малому вогні у духовці. Основні інгредієнти — 3-4 кислі крижівки капусти, 15-20 картоплин, 4 цибулини, 2 склянки гречки, 1 сира капуста, перець і сіль до смаку.