Заступник міністра
аграрної політики
та продовольства
Іван БІСЮК

Коли розпочнеться продаж сільгоспземлі і скільки її зможуть купити в одні руки? Як оформляти право власності на земельну ділянку? Чи буде підтримка тої чи іншої галузі агропромислового сектору? Селяни й аграрії буквально закидали поштову скриньку редакції запитаннями, сподіваючись почути на них відповіді під час «прямої лінії» «УК», присвяченої розвитку сільського господарства і земельній реформі. Гість редакції — заступник міністра аграрної політики та продовольства — керівник апарату Іван БІСЮК за відведену годину встиг відповісти лише на телефонні дзвінки. Тож ми намагатимемось висвітлити інші запитання на шпальтах видання у найближчих номерах. 

До 5 років тюрми за фальсифікацію

Володимир Іванович ДОМБАЙ,
c. Грушево Тячівського району
(Закарпаття):

— Допоки продовольча мафія обдурюватиме нас і наживатиметься, продаючи ковбасу без м’яса, сметану, сир без молока? Я вже не кажу про соціальний хліб, який хоч і не дорожчає, але його вже навіть врізати не можна, бо кришиться.

— Ви маєте якісь конкретні факти? Чи це просто крик душі?

— Крик душі. Перевірити нема можливості. По-перше, живу за 180 кілометрів від Ужгорода, де можна здати продукцію на експертизу. По-друге, перевірка коштує чималих грошей. По-третє, аби це зробити, треба мати на руках чек, а держава дозволила сільським магазинам торгувати без касових апаратів… Натомість, вживаючи неякісні продукти, починає хворіти і вмирати молодь…

— Поки не прийнято зміни до Закону «Про безпечність і якість харчових продуктів», на молоко- і м’ясопереробних підприємствах за якість готової або обробленої харчової продукції тваринного походження та її безпечність відповідає ветеринарна та санітарно-епідеміологічна служба у відповідності до встановленої чинним законодавством компетенції. Крім того, на кожному такому підприємстві є офіційний лікар Держ?ветфітослужби, що перевіряє лише сировину на наявність усіляких забруднювачів, шкідливих мікроорганізмів, захворювань тощо. Періодично це також може робити Держспоживінспекція (колишній Держспоживстандарт) на заяву-скаргу споживача. При цьому дослідження продуктів проводиться безплатно. Щодо касового апарата, то справді держава дозволила сільським магазинам продавати продукцію без нього на відповідну суму. Зрозуміло, що ймовірність наштовхнутись на неякісну, з-під поли продукцію, якщо вона продана без чека, більша.

З підтримкою держави виробництво м’яса стає вигідним. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

— Я бачив ковбасу з Німеччини і на ній є паспорт, де чітко вказано, скільки в її вмісті яловичини, інших харчових складових тощо. Чому в нас так не роблять? Щоб побачити склад вітчизняної продукції, треба брати мікроскоп.

— У нас за якісний склад за рецептурою відповідає виробник. Законодавство в Україні та Німеччині має відмінності, але вони не настільки суттєві, як здається на перший погляд. Маркування за діючим технічним регламентом про маркування на 80% приведене у відповідність до аналогічного, який діє на території ЄС. Якщо у вас є скарги, Держспоживінспекція перевірить. Якщо знайде невідповідності, виробник заплатить чималий штраф і буде зобов’язаний усунути недоліки у визначений термін. Насправді, є вся законодавча база і підзаконні акти, щоб у нас вироблялась якісна продукція, інше питання, що вони не виконуються на місцях. Я почув ваші питання. Ті, що в компетенції Мінагрополітики, спробуємо вирішити, інші — будуть передані у громадську приймальню Кабінету Міністрів, аби на них могли відреагувати Міндоходів, Держспоживстандарт і Мінекономіки і торгівлі. Будьте здорові.

— Які покарання передбачені для виробників неякісної продукції —мізерні штрафи?

— На сьогодні вони вже чималі. До того ж сьогодні ми прописали у проекті закону «Про безпечність і якість харчових продуктів», який повернуто нам з парламенту на доопрацювання, чимало досить жорстких речей. Зокрема, щодо притягнення до кримінальної відповідальності керівників переробних підприємств, які свідомо фальсифікують продукт, що призводить до втрати людиною здоров’я, а також тих, хто до цього причетний. Там прописані терміни до 5 років тюрми за фальсифікацію продукції, яка призвела до отруєння людей, або доведено, що нанесла шкоду здоров'ю.

Нас за це критикували у ЗМІ, а ми кажемо, що, дивіться, виробляється м’ясо досить сумнівної якості, із сальмонельозом, після споживання якого людина може кілька місяців перебувати в лікарні, втратити жовчний міхур, лікувати печінку. Адже сальмонельози просто так не закінчуються. Людина стала інвалідом, бо купила курку в магазині, а на виробництві хтось вирішив заробити або не проконтролював процес. За це треба відповідати, причому серйозно. Тим більше, коли використовується м’ясо із заражених територій, або коли туди випадково потрапляють домішки пестицидів, гербіцидів, фумігантів тощо. Поки не буде відповідних покарань, хоча б адекватних, будуть вигадувати що завгодно. Ніхто не каже, що ти не можеш виробляти сир, не використовуючи пальмового масла, рослинні жири, будь ласка, але на етикетці напиши, що це не сир, а сирний продукт. Людина сама для себе приймає рішення, хоче вона його купити чи ні. А може, захоче заплатити більше і купити натуральне?

В ЄС ще курячої ноги не завезли

Ірина НАТАЛЕНКО,
журналіст національного
аграрного сайту Latifundist.com:

— Сьогодні точаться дискусії між виробниками птиці, профільним науковим інститутом і споживачами, якою має бути вологість м’яса птиці. За новим проектом ГОСТу цей показник має бути на рівні 4%. Добре це чи погано? Яку позицію з цього питання займає міністерство?

— Це питання складне. Я його вивчав ще як голова Держветфітослужби. Вся справа в охолодженні. За повітряно-крапельного охолодження у м’ясі менше води — до 3%, за водяного більше — до 7%. Ми вийшли на 4%, бо на сьогодні такий стандарт у Російській Федерації.

— Прем’єр дав доручення разом з виробниками розібратись у цьому питанні. Міністерство підтримує варіант 4% для всіх виробників і способів охолодження чи відстоюватимете, щоб для кожного виду охолодження, як у Європі, був свій показник вологи — 1,5%, 3% і 5,1% ?

— Ми звернулись в Одеський інститут м’яса і морозу з проханням надати з цього питання бачення науковців для прийняття підсумкового рішення. Очікуємо отримати експертизу вже в лютому, на підставі якої формуватиметься позиція міністерства. На сьогодні можемо погодитись, що 4% — оптимальний варіант між повітряно-крапельним і водяним охолодженням.

— Іване Юрійовичу, Україна взяла шлях у напрямку імплементації технічних стандартів ЄС, що передбачено цілою низкою документів, зокрема у сфері птахівництва. Ці технічні стандарти передбачають, що є різні показники вмісту вологи залежно від способів охолодження — від 1,5 до 5,1%. Мені хотілось би почути вашу думку як експерта з цих питань, адже ви працювали керівником Держветфітослужби і добре розумієте що і до чого… Ви за те, щоб ми йшли до євростандартів чи за те, щоб був єдиний показник?

— Насамперед, ми не повинні мавпувати. Якщо ми говоримо про європейські директиви, то не треба забувати й про те, яке обладнання використовується при виробництві. У нас є чимало підприємств, де пострадянське виробництво і де технології не відповідають європейським. Не забувайте, що за виробництва у 2013 році у 1,2 млн тонн м’яса птиці значну частину виробляють саме такі підприємства, і з цим треба рахуватись.

Тому швидше за все йтимемо шляхом розділення відповідно до технологій з оптимальними варіантами. Тобто якщо повітряно-крапельний спосіб охолодження дозволяє від 1,5 до 3% вологи, а водяний — до 7%, то ми маємо обрати оптимальний варіант і сказати, що волога при такому охолодженні може бути така, а при такому така. Головне, щоб це не було таємницею для споживача. Якщо його поінформували, то це його справа, який продукт обирати для себе.

— Який оптимальний відсоток для водяного способу —7 чи 5,4?

— Я обирав би між 4 і 5%. Але я не претендую на істину і хочу, щоб це було відпрацьовано відповідними інститутами і кваліфіковано подано.

— Так, я з вами згодна, але якщо ми рухаємось до Євросоюзу і хочемо туди потрапити, то маємо адаптуватись до їхніх вимог, а не вигадувати свій велосипед. Зрівнялівка до 4% лише зашкодить.

— Я вам хочу сказати інше. Ми з усього вітчизняного виробництва м’яса птиці в Європу ще жодного кілограма не завезли. Згодом матимемо квоту 20 тисяч тонн, а поки що все м’ясо птиці йде у країни Митного союзу, а там норми 4%, приміром, у Росії і Казахстані. Тому давайте будемо дуже обережно до цих питань підходити, коли кажемо, що хочемо в ЄС, а туди ще курячої ноги не завезли, а в країни Митного союзу веземо всю продукцію. Я не хочу займати нічию позицію і добре розумію, про інтереси яких компаній ідеться. Хочу, щоб це було грамотно зроблено, виписано науковцями, підтверджено. А Мінагрополітики прийняло виважену позицію. А взагалі-то вирішує ці питання Мінекономіки. А стандарти затверджуються Кабінетом Міністрів.

— А коли перші експортні партії потраплять у Європу?

— Як вам відомо, питанням м’яса птиці я займаюсь з 2005 року. За сім років пройдена вся процедура узгоджень, і нині рішення з цього питання практично прийняте. Під час останнього візиту у Брюссель сторони домовились, що зараз кожна країна—член ЄС підписуватиме відповідну нотифікацію-погодження з рішенням Єврокомісії. Після цього в Україну має приїхати відповідна група Генерального директорату Еврокомісії з охорони здоров’я і захисту прав споживачів ЄС (САНКО), яка або дозволить Держветфітослужбі самій приймати рішення, кому надавати право експорту в країни ЄС, або вирішить власноруч інспектувати підприємства з надання їм такого права. Це питання на сьогодні ще відкрите. Втім, головне питання ми по суті вже вирішили. А подробиці найближчим часом врегулюємо. Гадаю, це може статись уже в травні. Тобто швидше за все експорт курятини в країни ЄС можна розпочати вже на початку літа.

Якщо є держакт,  то є й межі

Віктор, 
с. Іваньків,
Чернігівська область:

— Я подав заяву на надання мені земельної ділянки, яка була у використанні. Її власник помер, а земельна ділянка не приватизована, тож я хочу її взяти собі, але чиновники кажуть, що треба робити землевідведення. Чи правомірно це?

— Давайте по порядку. Треба розуміти, що значить треба робити землевідведення. У разі відсутності спадкоємців на земельну ділянку, яка не приватизована, відповідно до чинного законодавства України потрібно провести процедуру повернення нерухомого майна у власність територіальної громади. Спочатку ви звертаєтесь до місцевої влади — у міську чи сільську раду, і просите дати попереднє погодження на виготовлення проектної документації, рішення по цьому приймають на сесії ради. Лише тоді ви виготовляєте документацію. Далі відповідно до вимог Закону «Про Державний земельний кадастр» проводиться державна реєстрація земельної ділянки, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру. Чому така складна процедура? Щоб не було нахльосту одного прізвища на інше, однієї ділянки на іншу. Поки не було кадастру, виникали різні випадки на зразок того, що хтось виготовляв документацію, комусь дали дозвіл, а потім з’ясовувалось, що на цю землю є дві заяви. І один і другий стверджував, що він є законним власником. У вас заяву прийняли?

— Мою заяву прийняли. Ділянка виділена в натурі, і я точно знаю її площу, який сенс робити землевідведення?

— Сільрада має надати вам документ, так званий дозвіл на землевідведення. Коли такий документ на руках, слід замовити на ділянку документацію у Державному земельному кадастрі. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Після цього сільрада має видати вам право власності на нерухоме майно. Щоб це зробити, має бути виготовлений документ на земділянку.

— Скільки зараз орієнтовно коштує землевідведення?

— А скільки у вас землі?

— 50 соток.

— Це вам коштуватиме близько 250–400 гривень. А взагалі вартість розробки проекту землеустрою з відведення земельної ділянки розраховується відповідно до розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг, затверджених спільним наказом Держкомзему, Мінфіну та Мінекономіки від 15 червня 2001 року № 97/298/124.

— Зараз є багато паїв, які були виділені в натурі, на які є держакти, але їх межі зорані. Як тепер чинити щодо відновлення меж?

— Якщо у вас є держакти, то у вас є межі, які занесені у земельний кадастр. Вам необхідно звернутися до сертифікованих інженерів-землевпорядників, які можуть виконувати роботи із землеустрою для того, щоб винести на місцевість межі вашої земельної ділянки.

Вівчарів і козівників підтримають

Володимир АНАНЬЄВ,
голова ВГО «Асоціація
вівчарів та козівників України»:

— Чи існує державна програма підтримки вівчарства і козівництва? Якщо є, то як до неї долучитись?

— Сьогодні селяни майже на 100% забезпечують себе харчами, тоді як з живими коштами у сільській місцевості проблематично. Саме тому наразі Мінагропрод працює над розширенням кооперативного руху в Україні і його популяризацією. Адже кооператив — це робочі місця, джерело заробітку і завжди жива копійка. На cьогодні передбачена компенсація за рахунок держбюджету на розвиток садівництва і нарощення поголів’я ВРХ (передбачена компенсація — тисяча гривень на теля). Як наслідок, уже сьогодні поголів’я збільшилось на 78 тисяч голів ВРХ. Наступний напрямок — створення заготівельних кооперативів і з вирощування овець і кіз. Ми вже розробили проект постанови Кабміну, якою надаватимуться відповідні пільги для тих, хто утримує молодняк вівці і кози, за аналогією компенсації на телят, тільки сума буде іншою. Включимо також кіз і овець у програму, аналогічну компенсації за забій ВРХ і свиней. Крім того, плануємо подивитись, яким чином можемо фінансувати імпорт племінного стада, так як це робиться по ВРХ, і проплачувати ярочку, щоб було бажання утримувати її у дворі. Я б вас дуже просив надати свої пропозиції з цього питання, щоб кошти дійшли до двору і простого селянина.

— Я обов’язково підготую такі пропозиції і передам, коли буду на галузевій конференції у Києві.  І ще одне питання, в якому стані розгляд пропозицій Асоціації вівчарів, яку ми надавали у вересні, щодо використання земель державної власності, запасу і резерву для розвитку випасного скотарства?

— Це питання більш складне і на сьогодні не відпрацьоване. Землею, що за межами населених пунктів, розпоряджається Держземагентство, у межах або комунальними землями — місцева влада. Відтак, тут може бути одне: ми маємо продумати якусь програму для рекреації пасовищ, як зробити так, щоб вони мали вигляд пасовища. Поки що у нас немає спільного розуміння з органами місцевої влади, як це має бути зроблено.

Петро Львович ВОЛОШИН,
с. Валове, 
Криворізького району
Дніпропетровської області:

— З 2000 року я штурмую питання, щоб провести інвентаризацію чи облік полезахисних смуг України. На 1 січня 1996 року їх було 411,969 га, зараз Держлісагентство і Укрліспроект саботують проведення чергового обліку, або інвентаризації. Якщо з 1988 по 1996 рік їх кількість скоротилась на 12 тисяч гектарів, то остання цифра, яка прозвучала неофіційно з парламентської трибуни, — нині їх площа становить 200 тис. га.

— Питання відродження захисних лісових насаджень в Україні є складовою частиною Концепції розвитку агролісомеліорації в Україні. Розробка і затвердження відповідної концепції Кабінетом Міністрів України включено до проекту Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». До підготовки проекту концепції будуть залучені освітні, науково-дослідні та громадські організації. Проект документа буде розміщений на веб-сайті для публічного обговорення.

Ярослав,
м. Тернопіль:

— Кому продаватимуть українську землю — нашим бізнесменам чи й іноземним інвесторам?

— Ми маємо закон про продовження мораторію на продаж земель до 1 січня 2016 року, який Президент України підписав. Згідно з цим документом до 2016 року продажу землі не буде ні для кого. За цей час Президент доручив нам виписати модель обігу, насамперед земель сільгосппризначення. Поки що є час, щоб поспілкуватись з вами усіма, провести громадські слухання і обговорення, щоб зрозуміти, яким чином має відбуватись обіг сільгоспземель. Сьогодні однозначної думки щодо цього немає. Скільки політичних партій, громадських організацій, стільки й думок, і у кожного своя правда.

— У нас на Тернопільщині є Гута Іван, земельний банк якого — 298 тис. га. Де у світі є стільки землі у фермера?

— Це питання, яке ми вивчаємо. Ми ще не внесли своїх пропозицій, але от що я думаю з цього приводу. У Бразилії, як і в нас, є латифундисти, які мають велику кількість землі. Ми ж вивчаємо досвід, наближений до європейського. Приміром, середній розмір ділянки, яка може бути у приватній власності, у Німеччині і Франції становить 200 гектарів, у Польщі і Прибалтиці — 30 гектарів.

Треба визначитись, скільки має бути в Україні. Ми враховуємо те, що у нас середній розмір господарства в Україні — 2,5 тисячі гектарів землі, фермерського — 100 гектарів. Я не хочу сказати, що так і буде. Висловлю зараз думку не міністерства, а особисту. Я б, наприклад, вносив пропозицію, щоб середній розмір ділянки у приватній власності однієї людини був не більший за 100 гектарів. Адже якщо візьмемо невеличке село у 2,5 тисячі гектарів і поділимо його на 100, матимемо у середньому 10–25 сімей, які володітимуть землями села. А це вже не одна людина на цілий район. А в нас є райони по 150 тисяч гектарів, ви ж називаєте 290 тис. га.

Ми зараз у пошуку оптимальної моделі, щоб не зробити помилки. Бо коли пройде продаж, то виправити помилку буде неможливо, хіба що націоналізацію робити. Приватна власність зворотної сили не має. Треба не забувати, скільки земельних документів і майна є у тих людей, які покинули межі Радянського Союзу і проживають за межами України. Треба вивчити ці питання, міжнародне право і аж тоді приймати рішення.

Земельні питання найскладніші

— Мінфін на своєму сайті розмістив проект закону, яким передбачається з 1 січня 2014 року збільшення втричі земельного податку. Яка позиція міністерства з цього питання?

— У нас є фіксований сільгоспподаток, його платять практично всі організовані сільгосппідприємства, які дають 75% виробництва сільгосппродукції, а 25% — все інше. Наразі вони платять за землю 6,8 грн з гектара. На них жодним чином не впливає збільшення земельного податку. Інші, ті, хто перебуває на загальній системі оподаткування, платили 12,60 грн з гектара, зараз мають платити 20,9 гривні. А будуть платити, якщо проект закону буде прийнятий, — 0,3% від 20500 грн, або середньої розрахункової вартості одного гектара ріллі у державі. Це цілком прийнятна сума.

— Чи велись підрахунки, на кого ляже основне фінансове навантаження за цим податком? І скільки можуть виграти від його потроєння місцеві бюджети?

— Нині ведуться такі розрахунки. Загалом місцеві бюджети могли б виграти близько 500 мільйонів гривень щороку і стільки ж держбюджет. Ми виходимо з тієї точки зору, що податок за використання державної землі має йти у державний бюджет, комунальної — у місцевий. Чим більшим буде податок, тим більше матиме надходжень сільська і селищна рада. Зважаючи на ту скруту, яка є на місцях через брак коштів, ми за збільшення. Якщо ж подивитись із соціальної точки зору, як це зробити, то ні населення, ні ми до цього не готові. Це дискусійне питання, яке, очевидно, прийматиметься у політичній площині, адже несе хоч і незначне, але навантаження на соціальну сферу.

— Але ж звичайні бабусі і дідусі, яких не так багато залишилось на селі і які здають в оренду свої паї, втратять у доході. Я правильно розумію?

— Це рішення ще не прийняте, воно лише вивчається. Питання вирішене лише з визначенням коефіцієнта в 1,756. Та й він сьогодні не діє. Великі холдинги мали б свої 3% проплати помножити на 1,756 і заплатити людям 5,4%, але часто-густо цього не роблять. Я б не торкався цього питання зараз, бо воно ще не опрацьоване, йдуть підрахунки.

— Зараз є законодавча ініціатива, щоб розрахунки за паї відбувались виключно грошима, а не агропродукцією. Як гадаєте, вона пройде, і яке ваше бачення цього питання?

— Це питання так само дискусійне. Наразі однозначної позиції у міністерства ще немає. Всі питання, пов’язані з населенням, дуже складні, тому їх треба дуже виважено приймати, щоб не було соціальної напруги. З одного боку, сільським жителям потрібні живі кошти, а з другого — їм треба чимось годувати худобу і інколи вони відмовляються від грошей, аби їм до двору завезли зерно тощо. Ще один бік медалі — це прибутковий податок з громадян, який при розрахунку грошима відраховується у місцевий бюджет, тоді як при оплаті зерном його немає. Отже, при розрахунку грошима маємо змогу наповнити коштами місцевий бюджет.

«Пряму лінію»  підготувала і провела  Галина ІЩЕНКО,  «Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Іван БІСЮК. Народився 1962 року в с. Малий Рожин, що на Івано-Франківщині. Закінчив Українську сільськогосподарську академію і Українську академію державного управління при Президентові України. З 1987 року розпочав трудовий шлях з головного ветлікаря радгоспу «Совки» Києво-Святошинського району, потім обіймав різні керівні посади в цій сфері, зокрема головного ветінспектора Київської області. У 2005-му очолив Головне управління сільського господарства і продовольства Київської облдержадміністрації. З січня 2006-го по березень 2007-го — голова Держдепартаменту ветмедицини — головний державний інспектор ветеринарної медицини України. З березня 2007-го — перший заступник начальника управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабміну. З травня по грудень 2010-го — голова Держкомветмедицини — головний держінспектор ветмедицини України. З грудня 2010-го по червень 2012-го — голова Держветфітослужби. У 2010-му обраний головою міжурядової ради зі співпраці в галузі ветеринарії країн СНД та делегатом від України у Всесвітній організації охорони здоров'я тварин (OIE). У травні 2011-го — перший віце-президент Регіональної комісії МЕБ по Європі. 8 червня 2012 року Указом Президента призначений заступником міністра аграрної політики та продовольства — керівником апарату.