Колеса, на яких свого часу від села до села мандрував цей кочовий люд зі своїми шатрами, залишилися в минулому. Нині дерев’яне колесо можна побачити хіба що на символічному прапорі українських ромів. У нашій країні осілі родини цієї етнічної меншини здебільшого проживають на Закарпатті. Вони швидко приростають у кількості, проте мають найвищий рівень безробіття й неписьменності, а тривалість життя — меншу, ніж співгромадяни інших національностей.

П’ять років тому основна проблема в стосунках ромів з державою виникала через те, що у них не було паспортів. Нині в Ужгороді головне посвідчення громадянина мають приблизно три тисячі ромів. Разом з дітьми й тими, хто ще не має документів, що засвідчують особу, в обласному центрі зареєстровано майже шість тисяч ромів. Якщо в області, за даними Всеукраїнського перепису 2001 року, їх проживало 14 004, то нині кількість цієї національної меншини зросла майже до 52 тисяч. Роми посідають третю позицію після українців і угорців. Зареєстровано 17 їхніх громадських об’єднань. Тож і держава, і громадськість мають приділяти цій спільноті більше уваги.

Родина Сирени Горват і Василя Терпака живе в жахливих умовах (на фото — п’ятеро власних дітей і двоє племінників). Фото автора

Мали колись гранти

Здебільшого роми живуть відокремлено, у так званих таборах. Ні дороги, ні води — все потопає в смітті. З умов цивілізації — світло і, можливо, телебачення. Щоб довести житлово-побутові умови в цих поселеннях до загальноприйнятих людських норм, потрібен не один мільйон. Держава їх поки що не має. Щоправда, у 2012—2014 роках певне зрушення було завдяки благодійним фондам. Закарпатським ромським громадам вони надали мільйонні гранти.

Саме завдяки цим фінансовим надходженням побачила світ щотижнева газета циганською мовою — всеукраїнська, однак із редакцією на Закарпатті. З 1997?го існує ромський Міжнародний фестиваль «Пап-Джаз-фест», який щороку збирає прихильників цієї музичної культури, іменитих виконавців з України та з-за кордону. Діє дитячий музичний ансамбль «Лаутарі» під керівництвом заслуженого працівника культури України Вільгельма Папа, функціонують ще 7 ромських мистецьких колективів. Навіть театральну виставу зробили, в якій акторами були представники їхньої меншини. А як прославив Ужгород поміж туристів ромський ресторан!

Проте, на жаль, усе це стало історією після того, як припинився потік грантових коштів.

— Упродовж п’ятнадцяти років в області діють програми «Ромське населення Закарпаття». Останню з них обласна рада схвалила на 2016—2020 роки, — сказав у розмові з кореспондентом «УК» начальник відділу національностей та релігій Закарпатської облдержадміністрації Анатолій Салай. — Мета цих програм — прискорити інтегрування ромів в українське суспільство. Детально розписуємо напрями, за якими державні органи працюють з ромським населенням, зазначаємо суми витрат на їхню реалізацію. Наприклад, в останній на це передбачено 2,62 мільйона гривень. Однак за ці кошти майже неможливо щось зробити, тим паче, що до реального фінансування доходить не завжди. На попередню обласну програму за всі роки спрямували аж... 30 тисяч гривень. Нині закладено в бюджет на кожен рік по 400—600 тисяч гривень. Але вагома підтримка держави надходить через органи соціального захисту, які надають допомогу нужденним.

На цій вулиці у селі Підвиноградів Виноградівського району живуть лише роми. Фото автора

Чистота — запорука здоров’я

Схильність ромів до музики і танців загальновідома. Це їхня природа! Але таланти, хоч би якими вони були яскравими, не забезпечать хліба на столі. Міжнародні донори приділяють увагу не стільки розвитку мистецьких здібностей, медіа-підтримці чи закладам громадського харчування, як намагаються інтегрувати ромські громади в економіку і підприємництво, аби вони мали змогу заробляти на життя. Серед десятків грантових допомог, які надав фонд «Відродження», більшість спрямовано на здобуття професійних навичок, освоєння комп’ютерної грамотності тощо. На Міжгірщині втілюють проект із залучення їх до переробки відходів.

Користь від таких програм донорів є, адже залучення ромів у життя суспільства позначилося на стані їхніх помешкань, навіть поведінка багато в чому змінилася. Особливо це стосується обласного центру. Ужгородські роми організованіші. Вони вже вміють звертатися до місцевої влади задля вирішення своїх проблемних питань. Санітарно-побутові умови їхніх помешкань поліпшилися. Вулиця Тельмана, мікрорайон Радванка — доволі чисті, поряд із ромськими сусідять будинки інших ужгородців. Роми щорічно проводять суботники з облаштування територій. Місцева влада надає їм вантажівки для вивезення сміття. Натомість у Береговому інша ситуація. Халупки, зведені з підручних матеріалів, потопають у смітті. В такі райони ніхто, крім самих ромів, не заходить.

Нещодавно в Ужгороді відбулася колегія департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА, де зазначили, що загалом показники захворюваності серед ромів приблизно такі самі, як і з-поміж решти населення області. Складна ситуація з туберкульозом. В обласному диспансері на обліку перебуває 248 хворих цієї меншини. Ще 835 ромів з неактивною формою туберкульозу — під диспансерним спостереженням фтизіатрів. За словами фахівців, хворих на туберкульоз серед ромів у 10 разів більше. Спеціалісти зазначають, що поширеність захворювань серед ромських дітей значно нижча, однак смертність залишається високою через відмови батьків від госпіталізації дітей, пізнє звернення по медичну допомогу. Ще один фактор ризику — ранні вагітності. Тільки торік завагітніла 61 юна ромка (молодші 14 років). Організм дівчини у ранньому віці ще не готовий до таких навантажень, а часті пологи виснажують молоду жінку, що позначається на здоров’ї немовлят.

Живуть на соцвиплати

Основу бюджету багатьох ромських сімей становлять саме соціальні виплати, для значної частини це єдине джерело існування. Матері-ромки не обмежують себе в народженні дітей, адже що їх більше, то й сума виплат зростає. Нерідко в одній сім’ї онучка може доглядати за донькою... власної бабусі.

Для ромів щомісячно отримувати на дітей 10—15 тисяч гривень — звичне явище. У Закарпатській області 18% допомоги у зв’язку з народженням дитини виплачують жінкам їхньої етнічної меншини. І розмір виплат щороку збільшується через підвищення народжуваності. За шість останніх років загальна кількість одержувачів цієї допомоги серед ромів зросла у 2,4 раза.

До того ж подружжя зазвичай не реєструє шлюб, і жінка має змогу отримувати ще один вид соціальної допомоги — як мати-одиначка. Приміром, 21-річна Сирена Горват і 36-річний Василь Терпак за 8 років подружнього життя вже народили і виховують у цивільному шлюбі п’ятьох дітей, і жінка знову при надії. Те, що вони офіційно не одружені, Василь Васильович пояснює коротко: «У циган закон такий». Тож ця сім’я разом із «дитячими» отримує ще й додаткові виплати для мам-одиначок.

Ще одна проблема для ромів — отримання освіти. В області є 5 шкіл, де навчаються тільки діти ромів, в 11 школах їх понад половина. Однак для більшості навчання завершується після восьмого-дев’ятого класу. А дівчатка залишають школу після 12—13 років, бо їх очікує... заміжжя.

— Потрібно, щоб роми хоча б вступали до профтехучилищ і отримували професії, а не сиділи вдома, — додає Мирослав Горват. — Нині можемо працевлаштовувати їх тільки на брудну роботу з низькою зарплатою. Але вони можуть бути і поліцейськими або працювати в дитсадку,  школі, в медичній галузі...

Однак, попри заклики, роми не поспішають оволодівати професіями. У минулому навчальному році в закладах профтехосвіти їх налічувалося лише 69 осіб, у вишах навчалися тільки двоє. Лише дошкільні заклади щороку дедалі більше наповнюються дітьми цієї національності.

Є серед ромів свій депутат Ужгородської міськради Мирослав Горват — один із тих, хто порушив традицію ромалів жити в самоізоляції. Раніше він працював редактором телепрограм ромською мовою в держтелерадіокомпанії, тепер — у Центрі правової інформації та консультацій, що діє при громадській організації «Романі черхень». Є з-поміж них юристи, адвокати. Роми змінюються, особливо молодь, закінчують школи, прагнуть жити іншим життя. Однак щоб не бути баластом для держави, потрібні ініціатива й зацікавленість і держави, і ромських лідерів, і громадських активістів.

Рівень розвитку суспільства визначається й тим, як для різних верств населення створюють рівні можливості. Такі стандарти обстоюють у Європі, такими самими вони мають бути й у нас.