Молода тернополянка Майя Юркевич упевнена: не маємо права обірвати нитку тяглості традицій вишивання, потрібно вивчати, відроджувати, поширювати старовинні способи, орнаменти. Задля цього заснувала громадську організацію «Школа борщівської народної сорочки», а згодом стала ініціатором Всеукраїнської вишивальної конференції. На форум приїхали майстрині, щоб поділитися власним досвідом, знаннями, показати й навчити всіх охочих верхоплуту, якому присвятили форум, інших художніх швів.

Бальзам натхнення

Саме з верхоплуту в Майї, яка походить із західної частини Тернопільщини, почалася любов до борщівської вишивки. Борщівський район, як відомо, на півдні області. Розумію радість місцевої письменниці Ганни Костів-Гуски, коли вона дізналася, що Майя Юркевич створила своєрідну творчу лабораторію борщівської чорної сорочки. Для самої Ганни Михайлівни це вишиття, як стверджує у віршах, мов бальзам, вічна пісня барв, неповторна музика натхнення і навіть дзвінкі турботи сьогодення. Поетеса зберігає неповторні борщівські сорочки і народну ношу, яку одягали її мати й батько, бабуся й дідусь. Вона навіть організовувала виставку «Зі скрині своєї родини». На конференції Ганна зазначила, що колись чи не кожне село району мало притаманні лише йому певні елементи вишивання борщівської сорочки.

Нині вишивальниці також творять власні композиції. «Гадаю, через кількадесят років етнографи матимуть клопіт, побачивши мої сорочки. Люблю плутати різні техніки, візерунки всіх регіонів України», — зізналася Олеся Демчук з Нового Роздолу Львівщини. Пані Олесю майстрині називають королевою мережки. На конференції вона давала майстер-клас із мережки прутик з настилом через чисницю.

Працівниця Тернопільського обласного краєзнавчого музею Галина Завіша дефілює в автентичній борщівській сорочці. Фото автора

Колодки, верхоплут і кафасори

Українська вишивка, за словами Майї Юркевич, налічує майже 250 видів швів. Наприкінці ХІХ століття хрестик з різних причин витіснив з української вишивки давні візерунки. Нині завдяки таким ентузіастам, як Майя, вишивальниці малюють голкою на полотні цікаві взори на рукавах — колодки, верхоплут і кафасори. Зрозуміло, й інші давні техніки теж використовують. Скажімо, тернополянка Вікторія Кривоніс опанувала майже півсотні швів. Тому прошу її пояснити, чим відрізняється борщівський верхоплут від інших, адже відомо, що цю техніку використовували вишивальниці в усіх куточках України. Отже, його вишивають у два прийоми двома нитками. Основу створюють бавовняними тонкими, а зверху обплітають самим верхоплутом — чорною вовняною. Вовну колись стригли з новонароджених чорних ягняток. Потім її пряли, тому чорні борщівські сорочки ніколи не линяють. Завдяки вплітанню пухнастою вовняною ниткою виходить, каже майстриня, кучерявий ефект, який тканину настільки забиває, що вона не проглядається. Здалеку здається, що це ніби чорна пляма, на світлі ж усе інакше: проглядаються вишиті чи то баранячі ріжки, сердечка, чи то візерунки, схожі на квіточки.

А виш все-таки закінчила

Рівнянка Юлія Гончарова — нині знана у країні вишивальниця, двічі президентський стипендіат як молода майстриня народної творчості. Її рушник прикрашає українське консульство в Шанхаї. Відкрив її талант 16 років тому прикрий випадок: не вступила до університету. Звернулася у центр зайнятості, де саме набирали охочих на курси вишивки. Каже, в неї була чудова вчителька — заслужений майстер народної творчості України Орися Рябунець, яка зуміла захопити її поліською вишивкою. Відтоді Юлія чи не щодня — з голкою. Починала з рушників, використовуючи найархаїчнішу техніку — нанизування та заволікання. Верхоплут поліський також освоїла. Пояснює, що цей шов напівпрозорий, вишиває ниточкою одного розміру, однієї товщини, здебільшого використовує його для декорації комірців і манжетів. Зауважує, що на Поліссі вишивали не лише жіночі, а й чоловічі комірці, а ще верхоплут з’являвся на рукавах жіночих сорочок. Щодо візерунків, то поліщукам більше до вподоби геометричні — ромби, трикутники, скісні стрічки.

Юлина колега і краянка Любов Пасічник (м. Вараш) додає, що верхоплутом вишивали на поліських намітках, рушниках не лише кольоровою ниткою, а й білою. Щодо Юлії Гончарової, то університет вона згодом закінчила, працює методистом у царині декоративно-ужиткового мистецтва.

Проект відродження борщівської сорочки

На конференції започаткували всеукраїнський вишивальний проект «Відродження борщівської сорочки». Ідеться про відшиття 22 взірців автентичних борщівських сорочок на полотні розміром 30х40 сантиметрів техніками, які використовували в давнину. Здебільшого це будуть схеми на основі деталей сорочок з фондів Борщівського краєзнавчого музею. Кілька схем розробила й майстер художньої вишивки з Тернополя Вікторія Кривоніс. Із цією роботою майстрині повинні впоратися до 1 квітня наступного року. А вже влітку, за словами Майї Юркевич, мали б репрезентувати ці відшиті зразки і на їхній основі створити постійну виставку.