Назви цих населених пунктів дедалі глибше осідають у серцях і душах українців, спраглих за прозорим морем і теплим лагідним південним сонцем. Ще за часів, коли Крим приймав до шести мільйонів відпочивальників, з яких дві третини були нашими земляками, згадані міста й селища також мали свою частку клієнтів. Переважно це були представники не переобтяжених фінансовими можливостями верств, котрі не звертали особливої уваги на умови проживання, наявність більш-менш гідного сервісу й привілейованого ставлення до себе.
Море ж бо залишається морем незалежно від того, де ти проводиш ніч: у фешенебельних апартаментах із краєвидом прибою чи у так званій собачій будці. В цьому разі дикий відпочивальник отримує місце на пружинному ліжку, сякі-такі шафу, стілець, загальну кухню з набором посуду. Вигоди, зрозуміло, також загального користування розташовано на вулиці. Картина, знайома до ностальгічного болю, мабуть, дуже багатьом. Адже кожен принаймні раз у житті відчув на власному досвіді весь блиск такого перебування на морі.
Розповідають, що позаторік, коли Крим відбув у тимчасове плавання до іншої держави, у тій-таки Рибаківці стався неочікуваний бум туристів. Господарі баз відпочинку, рясно розташованих тут з номерами на різну товщину гаманця, не знали, куди бігти й за що хапатися. Вони просто не очікували такої навали гостей і не могли забезпечити їхніх потреб.
Проте вже цього року в численних крамницях і кафе згаданого селища, якому досі не вдається вирватися із сірої напіврадянської спадщини минулих десятиліть, часто-густо можна було почути фразу: «Ну, в нас же курорт…» Такими словами господарі намагалися виправдати доволі високий рівень цін, який дисонував із побаченим довкола. Звичайно, як для півдня, вони апріорі мають бути дещо вищими за середні у країні. Але ж, з іншого боку, їх рівень мусить хоч віддалено відповідати рівню обслуговування (слово сервіс тут недоречне), наявності інфраструктури і розваг, без яких багато хто не мислить подорожі до Чорного моря.
У спілкуванні з друзями, які влітку обирають Рибаківку вже не перший рік, ми дійшли згоди в одному: до справжнього курорту цій перлині Миколаївщини — як до Місяця і навіть ще трішечки. Стара істина звучить просто: це південь, тут кожен заробляє як може. І з цим важко не погодитися. Щоправда, актуальність цього твердження тане зі зворотною геометричною прогресією. Що більше українців бувають щороку на справжніх закордонних курортах і відчувають істотну різницю у всіх аспектах відпочинку, то менше шансів у вітчизняних селищ претендувати на таке високе звання.
Навіть шикарні гостьові будинки та обладнані номерами «люкс» новозбудовані бази відпочинку — а таких у Рибаківці справді з’явилося чимало, не можуть і близько конкурувати із закордонними. Зокрема й за ціновою політикою. Та й, згадуючи колишні кримські місця перебування, здається, що час тут зупинився щонайменше зо два десятки років тому.
Не тішать око старі обшарпані стіни більшості баз, зведених тут за царя Гороха за профспілкові кошти підприємств. Давно не фарбовані дерев’яні фінські будиночки, стандартні сіро-бетонні дво-триповерхові коробки з однаковими балконами готельного типу, не приховані в кронах чи кущах зручності з дощок не додають оптимізму. Деякі бази відпочинку взагалі поросли чагарниками й деревами. Але не від живописного хисту садівників, а просто давно припинили існування. Одну з таких надибала моя дружина, яка відпочивала саме в цих стінах 21 рік тому.
Скажімо, в одному з кафе з тривіальною назвою «Море» вгадуються ознаки звичайної їдальні. А викладений з камінців напис біля вмивальника —1976 недвозначно сповіщає період створення цього дива громадського харчування. Причому не фарбували й не штукатурили це приміщення, либонь, від згаданого року заснування. Все це вінчає табличка «Продам». Ось тільки хто його купить?
Коли я агітував родину побувати у Рибаківці, почув від своєї половини песимістичні слова про… курортне село і все те, що згодом побачив на власні очі. Сподівався, що за два десятки років ситуація мала б змінитися на краще, але, як виявилося, марно.
Загалом складається враження, що стара совдепівська звичка урвати тут і зараз, поставити людей перед фактом
нестачі елементарного залишилася у багатьох жителів Рибаківки на генному рівні. І доки тут (і не тільки) не усвідомлять простої речі: саме місце відпочинку мусить зробити максимум для відпочивальника, бо ж той платить чималі гроші, а не навпаки, — доти відстань до Місяця аж ніяк не скоротиться.
А там, дивись, і Крим підтягнеться до рідних берегів. І як тоді складатимуться сезони у Причорномор’ї?
Ми в Google+