ПРОПОЗИЦІЇ

Науковці та фахівці об’єдналися у пошуках виходу  з енергозалежності держави

Питання реалізації ефективної енергетичної політики, що є становим хребтом економіки, перебуває у пріоритетному вимірі будь-якої країни. Водночас Україна, яка ще 20 років тому була одним із ключових гравців у європейському енергосекторі, впродовж наступних років швидкими темпами набула вторинності у цій сфері. А з початку 2006 року фактично втратила енергетичну незалежність і дедалі швидше позбувається значущості як потужна енерготранзитна держава. Нині вітчизняний енергоринок опинився на перетині глобальних, державних і приватних інтересів. 

Чи здатні ключові гравці, що стоять за лаштунками енергопроцесів, упровадити ефективну національну енергетичну стратегію в контексті світових тенденцій, аби відродити дієздатність держави та сприяти відновленню довіри партнерів? Чому досі не вироблено дієвих алгоритмів удосконалення державного регулювання енергетики України і що заважає сформувати в цьому секторі ефективну вертикаль державного управління? Наскільки реальна модернізація економіки України в умовах обмеженості енергоресурсів і диверсифікація структури вітчизняного енергоринку — ці та інші питання стали предметом обговорення учасників «круглого столу» на тему «Енергоринок України на перетині державних, приватних і глобальних інтересів: дійові особи та регулятори». Його провела Всеукраїнська громадська організація «Інститут досліджень економіки і суспільства ХХІ століття» за підтримки кафедри економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України. Головна мета заходу — залучити найкращих закордонних та вітчизняних учених, експертів, управлінців, законотворців методом «мозкової атаки» виробити ефективну антикризову модель, яку у вигляді конкретних пропозицій передати органам державного управління для дієвого реагування.

Як зазначив генеральний директор ВГО «Інститут досліджень економіки і суспільства ХХІ століття», завідувач кафедри економічної теорії та історії економіки НАДУ Володимир Бодров, їхня організація, до складу якої ввійшли найкращі вітчизняні експерти, поставила собі за мету в такий спосіб підставити плече державним управлінським структурам. Спільно з ними громадська організація планує готувати ефективні рекомендації у вигляді аналітичних записок для Адміністрації Президента, Кабміну, профільних комітетів Верховної Ради, міністерств і відомств.

Учасники дискусії зазначали, що, хоч як прикро, в Україні енергоринок залишається нереформованим. Передусім немає державного підходу до формування національної стратегії в енергетичній сфері, який передбачає пріоритет інтересів тривалого забезпечення конкурентоспроможності української економіки над приватними інтересами високопосадових учасників залаштункових схем постачання та розподілу енергоресурсів. Немає й ефективної системи управлінського менеджменту, адекватного комплексного розуміння підтримки екологічно прийнятих темпів макроекономічного зростання — принципово схваленої більшістю країн світу моделі сталого розвитку.

Як зауважив В. Бодров, колективний «мозковий штурм» дасть змогу виробити реальне бачення виходу з комплексу проблем, що роками накопичувалися в енергетичній галузі, що потрібно зробити, аби енергоефективність із гіпотетичної перетворилася на реальну. А «сланцева революція», «воднева енергетика», «низьковуглецева економіка», альтернативні енергетичні джерела з розряду міфів перейшли у практичну площину.

На думку депутата Верховної Ради АР Крим Ігоря Франчука, сьогодні на часі створення громадської організації, яка взяла б на себе відповідальність щодо допомоги органам державного управління розробками програмних рекомендацій у вирішенні ключових економічних питань.

— Без суттєвих змін у забезпеченні національної енергетичної безпеки, ефективного державного регулювання та розбудови справжніх ринкових відносин у цій сфері годі сподіватися на серйозний прорив, — підкреслив він. — Національна енергетична стратегія і політика повинні вироблятися і експертно відпрацьовуватися на державному рівні із залученням найкращих фахових сил, а тактика реалізації стратегічних кроків — на рівні корпоративних суб’єктів. І в жодному разі не навпаки. На жаль, Україна досі не може похвалитися вибором ефективної моделі енергетичної політики, яка враховувала б економічну та екологічну складову. Це, власне, й обумовлює в більшій мірі фрагментарність і неоднозначну результативність такої політики. Першочерговим завданням держави має стати впровадження прозорих, зрозумілих і дієвих програм у цій сфері. В Україні є енергоресурси, але бракує коштів для їх розробки. Для розв’язання цих проблем варто було б впровадити рівні податкові умови для використання різних джерел енергії, комерціалізувати екологічні технології та удосконалити стратегічне планування в енергетиці. 

ДО РЕЧІ

Успіх сам по собі не прийде

ПЕРСПЕКТИВИ

Як досягнути бажаної енергоефективності?

Віолетта ГРОМОВА
для «Урядового кур’єра»

Україну називають «енергетичним монстром». Ведучи нескінченні розмови про енергозалежність і дорожнечу енергоресурсів, ми дозволяємо собі використовувати їх у виробництві, житлово-комунальному господарстві  у вдвічі більшому обсязі, ніж розвинені і значно багатші від нас країни Європи. Проте, як свідчить досвід, вкладати кошти в енергоефективність — справа надзвичайно вдячна. За даними Міжнародного енергетичного агентства, кожен долар, інвестований в енергоефективність, повернеться 4$ економії.

Потенціал є.  Як і розуміння

Показник енергоефективності для економіки України у 2009 році становив 52% від рівня ЄС. Підвищення її  до європейського рівня дасть можливість заощадити приблизно 27 млн тонн паливно-енергетичних ресурсів у нафтовому еквіваленті. Це дорівнює приблизно 34 млрд  куб. м  природного газу і становить 11,8 млрд євро у цінах 2010 року.

«Потенціал для підвищення енергоефективності в Україні величезний. Якщо країна поставить за мету досягти зниження енергоємності на рівні Польщі, то це може знизити енергоспоживання приблизно на третину. У свою чергу, це може призвести до скорочення споживання природного газу як мінімум на 30%», — сказав Мартін Райзер, директор Світового банку, керуючий справами в Україні, Білорусі та Молдові.

Енергозбереження на державному рівні визнано одним з пріоритетів економічної політики. «Всі повинні розуміти, що енергоефективність — це новий етап розвитку, який у більшості своїй буде зорієнтований на норми європейського законодавства», — заявляє голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України Микола Пашкевич.

Економія заощаджує кошти. Фото з сайту vkurse.ua

На позитивні тенденції в галузі енергозбереження, які спостерігаються протягом останніх 10 років (якщо у 2000-му Україна споживала 0,98 кг умовного палива/грн ВВП, то у 2010 році цей показник зменшився до 0,67 кг умовного палива/грн ВВП), насамперед вплинув ринковий чинник. Постійне здорожчання енергоресурсів стимулює скорочення їх споживання. Тож і у промисловців, і у підприємців, і в населення проблема енергозбереження вийшла на перший план. 

На сьогоднішній день виробники, в тому числі і вітчизняні, розробили велику кількість технологій для економного використання  енергоресурсів. До речі, як свідчать фахівці, українське обладнання нині може конкурувати з імпортними аналогами за техніко-економічними показниками. І це при тому, що у нас майже не фінансуються наукові центри. «В Україні не все так уже й погано із впровадженням новітніх енергозберігаючих технологій, — є  і розуміння необхідності їх впровадження з боку промисловців і підприємців, є і виробники, здатні задовольнити попит на сучасне обладнання», —  свідчить головний інженер однієї з електротехнічних компаній Казимір Нікітюк.

Спеціалісти вважають цілком конкурентоздатною продукцію українських виробників, наприклад:  ВАТ «Таврида електрик Україна»,   ВАТ «Запоріжтрансформатор», ВАТ «Рівненський завод високовольтної апаратури», ПП «Гранд Тесла», ТОВ «Електротехнічна компанія».

Життя змусить наздоганяти

У Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України стверджують, що готові розповсюджувати нові технології, але суспільство та підприємці ще мало знайомі з їхніми перевагами. «Нам не вистачає цілеспрямованої роз’яснювальної роботи серед усіх прошарків населення про економічні, соціальні та природоохоронні переваги використання цих технологій», —  нарікає Микола Пашкевич.

Утім, рано чи пізно усвідомлення необхідності економно ставитися до енергоресурсів має прийти навіть до найнедбалішого  господаря. З кожним роком, місяцем, днем продукт, що він виробляє, дорожчатиме саме через велику енергозатратність. І традиційно дешевою українською робочою силою ці витрати вже не перекриєш.

За оцінками експертів, навіть у разі успішної реалізації вітчизняної Енергетичної стратегії, розрахованої до 2030 року, до зазначеної дати наша країна не дотягне навіть до показників енергоефективності ЄС 2000 року. Фахівці НАЕР кілька років тому спільно з французькими колегами підрахували, що якщо Україна буде інвестувати в енергоефективність хоча б $5 млрд на рік, а Франція не докладатиме взагалі жодних зусиль у цьому напрямку, то ми наздоженемо її через...  півстоліття!

Але якщо взяти за систему виміру не макроекономічні показники, не десятки років на перспективу, а сьогоднішній добробут пересічного українця, то варто кожному, від кого це залежить, усього лише поставити прилади обліку енергії і  подумати, що можна зробити для того, аби менше її витрачати.