У час Новорічно-Різдвяних свят хочеться говорити про дива. «УК» зустрівся з людиною, яка напевно знає, що це таке. Ідеться про Павла Табакова — українського співака та композитора, переможця талант-шоу «Шанс», «Голос країни», півфіналіста «Україна має талант». Разом із акапельними гуртами «Менестрелі», «Орфей» ознайомив з українською піснею майже всю Європу. Та вже десять років його знають і як сольного виконавця.
Невдовзі Павло продовжить щорічну традицію: із концертною програмою «Сніг без пауз» відвідає Львів, Київ, Рівне, Луцьк, Івано-Франківськ, Чернівці, Вінницю, Червоноград, Коломию. До того ж, у січні очікують на виступ Табакова у Польщі. «Там різдвяні пісні та світові хіти виконаю у супроводі польського оркестру. Поляки мають багато колядок, тож хочуть послухати трохи іноземних і багато світової класики. Це цікавий проект, гадаю, він матиме майбутнє», — підняв завісу музикант. Як бачимо, наступний рік обіцяє Павлові та його шанувальникам багато цікавого.
— Павле, чим дивуватимете слухачів під час концертної програми «Сніг без пауз»?
— Виконуватиму переважно новорічні та різдвяні пісні: із власного репертуару, з альбому «Різдво для двох», а також традиційні українські колядки, але в оригінальних обробках. Звучатимуть і світові хіти. Колядки виконаю п’ятьма мовами: польською, французькою — моєю улюбленою, англійською, тому що це найбільша спадщина різдвяних пісень, іспанською та італійською. 15 років подорожував Європою. Чув багато колядок у виконанні солістів, хору. Найкращі, на мою думку, записав собі — і вони чекали свого часу.
Звісно, звучатимуть і авторські пісні. Одну з них, яка дала назву туру, написано 2011 року. «Сніг без пауз» — романтична назва, що має в собі щось джазове.
Загалом музика, особливо колядки та різдвяні пісні, які люди співають гуртом, дружно і від душі, допомагають нам стати добрішими і об’єднатися. Хочу, щоб заряд добра і любові, який слухачі отримають на концертах «Сніг без пауз», надихав їх упродовж цілого року.
— Ви згадали про цікаві обробки колядок.
— Слухачі передусім почують мої інтерпретації іноземних різдвяних пісень і традиційних українських колядок, хоч над деякими обробками працювали професійні аранжувальники. У будь-якому разі, це будуть незвичні обробки. Наприклад усім відомі коляди «Добрий вечір тобі» та «Бог ся рождає» у мене зазвучать трохи по-американськи, а в «Нова радість стала» я додав східних мотивів. Мені цікаво робити оригінальну музику.
— Нещодавно ви презентували пісню-привітання «З Новим роком!» Як вона народилася?
— Це легка пісня. А пісні, які легко народжуються, легко сприймають люди. Написав її, натхнений розмовою з друзями. Прийшов додому і записав текст, а музика вже в голові крутилася. Нині пісня «З Новим роком!» у хороших ротаціях на радіостанціях, ми зняли на неї відеокліп. За задумом режисера Володимира Шурубури, це проста весела історія про очікування дива, про зустріч свята, про драйвову компанію, яка вміє радіти життю, а також про те, що в Новий рік та Різдво варто бути разом із рідними та близькими.
— А як відзначаєте зимові свята? Є якісь традиції?
— Мою родину об’єднує коляда: на зимові свята ми збираємося разом за святковим столом: спілкуємося, колядуємо. До того ж, для мене головна традиція — це різдвяні концерти, яких чекають і мої рідні, і всі, хто у час зимових свят любить поспівати разом із нашою командою. Уявіть, вони проходять вже десять років поспіль. Кажуть, у час Різдва небеса відкриваються і Божа благодать сходить на землю. Людям залишається тільки відкрити свої серця і щиро приймати цей щедрий дар.
— В одному з інтерв’ю ви казали, що перемога у пісенному проекті «Шанс» була для вас різдвяним дивом. Минуло рівно 10 років відтоді. Що змінилося?
— Перше, що з’явилося, — це досвід. Якщо порівняти мене тоді й нині — то це два зовсім різних музиканти. Раніше я ще не розумів, що таке шоу-бізнес, не орієнтувався в тому, хто і як працює на українській сцені, адже слухав переважно закордонну музику. На той час таке талант-шоу, як «Шанс», було одне-єдине. Звичайно, це дуже добре спрацювало на популярність. До мене навіть приклеїлася зіркова хвороба, адже мене впізнавали, брали автографи. Та за півроку хлопці з октету «Орфей», з якими я виступав за кордоном, збили градус зірковості (усміхається).
А диво «Шансу» в тому, що переміг я на католицьке Різдво, 25 грудня. Того дня на фінальному концерті на Майдані Незалежності Ігор Кондратюк і Кузьма Скрябін оголосили про мою перемогу із безпрецедентною кількістю голосів — понад 132 тисячі. Напевно, це був для мене один із найкращих подарунків долі.
— Та це не єдине талант-шоу, в якому ви успішно брали участь. Що вам дали ці пісенні змагання?
— Для мене «Шанс» був доволі серйозним проектом. Ігор Кондратюк допомагав тим, кого вважав перспективними. Ми з ним пропрацювали кілька років без контракту, на такій собі джентльменській угоді.
Після перемоги в «Голосі країни» у 2012-му я мав нагоду працювати із всесвітньо відомим лейблом Universal Music Group: за його підтримки записав альбом «Мій світ» і зняв один кліп. А далі ми пішли різними шляхами. До того ж, це був російський офіс компанії Universal, який працював з артистами на пострадянському просторі. Щойно почалася війна, вони сказали, що продовження буде коротким, бо зв’язки між країнами розриваються.
Тепер іду власним шляхом. Пишу музику, яка мені подобається, і вірю, що люди отримують задоволення від моєї творчості.
— Як би ви описали свого слухача?
— Він любить гарну музику, змістовні тексти. Пишу легку музику, але не поверхову.
— Ви казали, що виховувалися на іноземній музиці. Кого слухаєте досі?
— Колись я був фаном гурту Queen, потім — The Beatles. Слухав багато Джона Бон Джові, Рода Стюарта та інших. Це музика, яку я слухав і досі люблю. У шкільному віці батьки за добре навчання давали мені кишенькові гроші, за які я купував платівки різноманітної музики. У мене величезна колекція.
Я все це слухав і на цьому вчився. У мене був акордеон, гітара, але найближчий мені інструмент — фортепіано. Цікаво, що все підбирав на слух, хоч навчався в музичній школі. Просто подобалося імпровізувати.
— А серед українських виконавців є улюблені?
— Мені завжди подобалася українська пісня — там, де є мелодика. Пам’ятаю, свого часу залюбки слухав пісні Тараса Петриненка. Подобалися Олександр Пономарьов, «Океан Ельзи», «Бумбокс», «Піккардійська терція». До речі, з «Терцією» інколи робимо спільні концерти, один був у Торонто.
— У якому музичному стилі хотіли б себе спробувати?
— Мені близький такий стиль, як регі, а також латиноамериканська музика. Однак основа того, що роблю, — лірика. Коли свого часу давав сольні концерти у Франції, там мене назвали «співак для жінок». Так і є (усміхається).
— Ви тривалий час працювали з колективом. Складно було адаптуватися до сольної творчості?
— Цей перехід був непростим, бо колектив має специфіку. Коли готувався до сольної кар’єри, довелося змінювати манеру співу. Попри те що працював викладачем вокалу, це давалося нелегко, бо є така штука, як голосова пам’ять. Проте за багато років практики мені вдалося це зробити.
— Знаю, нещодавно ви дебютували в театрі як актор. Хотіли б далі працювати в цьому руслі?
— Це був дуже цікавий досвід, абсолютно новий для мене. Зіграв жінку — Мухтар Май із Пакистану у виставі «Сім» (Seven). Це відома в усьому світі документальна п’єса, що розповідає історії семи жінок, які знайшли в собі сили не тільки змінити власне життя, а й світ довкола. Це вистава проти дискримінації жінок, проти насильства і жорстокості, несправедливості. Виставу «Сім» уже ставили понад 150 разів у 35 країнах. У кожному місті до неї долучають відомих людей та громадських діячів.
Чи продовжуватиму працювати у цьому руслі? Не знаю. Якщо запропонують цікаві проекти, залюбки долучатимуся. Загалом вважаю, що артист — це все в комплексі: і музикант, і вокаліст, і актор. Тому хочу розвивати в собі кожну з цих граней.
— До чого ви ще тяжієте?
— У мене багато планів. Цього літа був у Нью-Йорку, подивився кілька мюзиклів, і мене це надихнуло на написання власного. А ще хочу творити музику, яка спонукатиме до романтики, освідчень, праці.
— І насамкінець: ваше побажання читачам.
— Вітаю всіх із Новим роком, Різдвом Христовим! Бажаю вам акумулювати любов, а потім випромінювати її на інших. Тоді у світі буде значно більше любові — і вона вам повернеться сторицею.
Дарина ФІАЛКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Павло ТАБАКОВ. Народився 1978 року у Львові. Закінчив Львівську музичну академію ім. М. Лисенка. Переможець п’ятого сезону телепроекту «Шанс», півфіналіст другого сезону «Україна має талант», переможець «Голосу країни-2». Був солістом і аранжувальником акапельного гурту «Менестрелі», октету «Орфей». Грає на фортепіано, акордеоні, гітарі. Сольні альбоми: «Тільки ти моя», «Різдво для двох», «Ти підпалила рай», «Кава-Blues», «Мій світ».
Ми в Google+