70 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ДОКУЧАЄВА

ПОГЛЯД. Видатний грунтознавець Василь Докучаєв вважав український чорнозем «дорожчим за будь-яку нафту, будь-яке кам’яне вугілля і навіть золоті й залізні руди; у ньому одвічне невичерпне багатство». Однак ми донині запаскуджуємо рідну землю, видобуваючи золоте за ціною дотаційне вугілля Донбасу, щоб продовжувати експортувати за кордон виплавлений металургійними заводами метал далеко не найвищої якості. Натомість господарське використання найбільшого багатства нашого краю здатне як дати роботу людям, так і поліпшити екологічну ситуацію та забезпечити не менші валютні надходження, якщо ми нарешті навчимося торгувати продовольством не лише з Росією. 

145 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ РОЗИ ЛЮКСЕМБУРГ

Українофобство полум’яної інтернаціоналістки

ПОСТАТЬ. За радянських часів майже в кожному обласному центрі України були вулиці, названі на честь однієї із засновниць компартії Німеччини Рози Люксембург. Ця етнічна єврейка, яка народилася на польських землях, що належали на той час Російській імперії, лише на перший погляд не має жодного стосунку до нашого краю.

Красномовне підтвердження того — одна із головних праць Рози Люксембург «Про російську революцію», написана 1918 року. В ній «полум’яна інтернаціоналістка» докоряє Леніну і Троцькому за «роздмухування сміховинного жарту пари університетських професорів» про існування української нації. На переконання «тонкого знавця» національних питань, «український націоналізм — не більш ніж просто примха, кривляння кількох десятків дрібнобуржуазних інтелігентиків, без жодної історичної традиції, бо Україна ніколи не була ні нацією, ні державою, не мала жодної національної культури, за винятком реакційно-романтичних віршів Шевченка».

Навряд чи ці одкровення потребують коментарів, адже саме Карл Маркс назвав Запорозьку Січ першою у суціль монархічній Європі «християнською козацькою республікою», а держава Богдана Хмельницького — такий самий історичний факт, як існування давнього Ізраїлю чи державна роздробленість німецьких земель, які лише за Бісмарка вдалося зібрати в єдине ціле. 

90 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСІЯ ПОКУСИ

Генерал бурякових полів

ГОРДІСТЬ. Багатьом ще пам’ятні зроблені на початку ХХІ століття заяви вітчизняних науковців-аграріїв, що, мовляв, ручний обробіток цукрових буряків в українських економічних реаліях вигідніший за механізований. Навряд чи хоч один із цих горе-вчених сапав під палючим сонцем безкінечні рядки ще кволих сходів чи копав солодкі корені під холодним осіннім дощем. Крім того, професорам і академікам гріх не знати, що єдиний економічний лад, за якого ручна праця вигідніша за машинну, — рабовласницький, який «ефективний менеджер» Сталін зумів «удосконалити», переклавши турботу про прокорм безправних рабів-колгоспників на них самих.

Ситуація кардинально змінилась у середині 60-х років ХХ століття, коли колгоспникам видали паспорти та почали платити зарплати замість нічого не вартих паличок-трудоднів. Лише після цього фактичного розкріпачення, коли сільська молодь масово подалася до міст, нарешті стали перейматися проблемою трудових ресурсів на селі та собівартістю виробленої продукції.

На очолюваному Олексієм Покусою підприємстві атестація і раціоналізація робочих місць, яку згодом спеціальною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР зобов’язали втілювати по всій країні, стала прообразом нинішніх систем якостіНа жаль, за донині збереженою традицією, замість того, щоб адекватно реагувати на виклики часу, їх ігнорували чи, у кращому разі, забалакували на численних нарадах. Натомість на Дніпропетровському комбайновому заводі на власний страх і ризик взялися за розроблення самохідного бурякозбирального комбайна, здатного замінити причіпного попередника, який за світловий день викопував солодкі корені на площі не більш ніж 3 га.

Ініціатива двох Олексіїв — директора підприємства Покуси і начальника заводського конструкторського бюро Кравченка — увінчалась успіхом. Створений у Дніпропетровську РКС-6 навіть за короткий осінній день збирав урожай на площі 18 га, звільняючи від неймовірно важкої ручної праці сотні жінок-колгоспниць.

«Нагородою» за це досягнення стали звинувачення в розбазарюванні державних коштів, самоуправстві, сувора догана керівнику та подання на звільнення конструктора, який посмів перейти дорогу спеціалізованим науково-дослідним і проектним інститутам.

Цілком вірогідно, що так само, як закуплений за кордоном морально застарілий «Фіат» став радянськими «Жигулями», керівництву СРСР довелось би придбати ліцензію на виробництво іноземного бурякозбирального комбайна. Але Олексій Покуса зробив несподіваний хід. Дослідні зразки РКС-6, відправлені в господарства двічі Героїв Соцпраці та депутатів Верховної Ради СРСР Олександра Гіталова, Степаниди Виштак та Ольги Диптан, стали вагомішим аргументом, ніж висновки науковців. Отож восени 1972 року дводенне засідання керівників трьох союзних міністерств та двох відомчих інститутів завершилося дозволом на випуск розробленої заводчанами новинки.

Мало хто знає, що вже за часів горбачовської перебудови один із західнонімецьких виробників бурякозбиральних комбайнів спробував довести переваги своєї техніки на полях під Курськом. У сухому вересні змагання йшло на рівних, а в дощовому жовтні «німець» відстав. Представник іноземної фірми змушений був сказати Олексієві Покусі: «Пане генерале, на цій «Курській дузі» ви перемогли».

Утім, ця перемога зрештою стала пірровою. На той час РКС-6, за розроблення якого врешті-решт удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці Олексій Покуса заплатив двома інфарктами, морально застарів. Натомість на Заході, на відміну від наших «проффесорів», чітко усвідомлюють: чим продуктивніша техніка, у т. ч. сільськогосподарська, тим дешевша продукція і заможніше суспільство. 

70-РІЧЧЯ ПРОМОВИ ЧЕРЧИЛЛЯ У ФУЛТОНІ

Не треба нам берег турецький…

ПАРАЛЕЛІ. 12 березня 1942 року, коли радянське вище керівництво, окрилене розгромом гітлерівських військ під Москвою, розробляло стратегію переможного наступу на всіх фронтах, командуючий тиловим Закавказьким військовим округом Іван Тюленєв зібрав на термінову нараду перших секретарів ЦК компартій закавказьких республік, а наступного дня видав наказ про розроблення плану військової операції проти Туреччини.

26 квітня Сталін розпорядився поповнити округ кількома дивізіями, танками, гарматами, «катюшами», авіацією, яких катастрофічно бракувало у протистоянні з німецькою армадою. 28 квітня 1942 року Закавказький військовий округ офіційно перейменували у Закавказький фронт, якому, однак, замість удару по Туреччині невдовзі довелося захищати Кавказ від гітлерівців, які нестримною лавиною рушили на Сталінград.

Доповідь Черчилля у Фултоні ввійшла до переліку десяти промов світового значення, проголошених за всю історію людства

Після цього екскурсу в історію вже не дивує аналогічна «масштабність» мислення Путіна, який, окрилений анексією Криму та створенням псевдореспублік на Донбасі, уявив себе володарем світу та вплутався у сирійську авантюру. Ще більша манія величі була у Сталіна, який після оплаченої десятками мільйонів життів радянських солдатів Перемоги вирішив більше не рахуватися з уже колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції, які впродовж усієї війни підгодовували і допомагали озброювати Червону армію. Тим більше, що сталінські маршали одностайно переконували свого вождя у здатності радянських танків за лічені дні дійти до Ла-Маншу.

Уже Потсдамська конференція в серпні 1945 року засвідчила фактичну відмову Сталіна від підписаної ним за п’ять місяців до цього «Декларації про звільнену Європу». Цей документ передбачав вільні вибори у врятованих від гітлерівської окупації країнах, чесність проведення яких забезпечували присутність спостерігачів від США, Великої Британії та СРСР і безперешкодна робота іноземних журналістів, що не влаштовувало Сталіна. Результатом підневільного волевиявлення «по-радянськи», до аналога якого прагне Путін у Лугандонії, стало узаконення комуністичної тиранії в країнах Східної Європи.

Ще 19 березня 1945 року СРСР денонсував договір з Туреччиною про дружбу і нейтралітет, а турецькому послу в Москві відверто заявили про намір відібрати в його країни добровільно передані радянською стороною ще 1921 року території та спорудити військові бази поблизу Босфору і Дарданелл.

Із вправністю професійного шулера, нині перейнятою Путіним, Сталін заявив, що не його дії, а вимушена реакція світу «розпалює загрозу нової війни»

Не менш напружена ситуація склалася в окупованому союзниками з 1941 року Ірані. На півночі країни за радянської підтримки було створено дві маріонеткові «народні» республіки, надання «допомоги» яким мало слугувати прикриттям дій СРСР. За договором, укладеним з іранським урядом, іноземні війська зобов’язувалися залишити країну в «шестимісячний термін після закінчення воєнних дій». Американці повністю вивели свої збройні сили з Ірану вже до 1 січня 1946 року, Велика Британія — до 2 березня. У відповідь на це СРСР перекинув до сусідньої держави 15 танкових бригад, які 4 березня 1946 року рушили на Тегеран.

Саме у такій ситуації 5 березня 1946 року в містечку Фултон американського штату Міссурі пролунала доповідь фактично вже приватної особи — колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, яку в Росії донині трактують як «оголошення холодної війни», а за її межами — як початок консолідації вільного світу перед радянською загрозою. Що фултонську промову виголосив не один із лідерів великих держав, — красномовне свідчення того, що йшлося про останнє попередження, у відповідь на яке Сталін уже 14 березня 1946 року офіційно звинуватив Захід у розпалюванні війни проти миролюбного Радянського Союзу.

Насправді Вінстон Черчилль лише констатував перелічені вище факти та фактичний початок розв’язаної Сталіним гібридної війни, адже «у багатьох країнах по всьому світу далеко від кордонів Росії створено комуністичні п’яті колони, які діють у повній єдності й абсолютному підпорядкуванні директивам, які вони отримують із комуністичного центру». Досить прибрати з цієї фрази слова «комуністичні», щоб отримати суть нинішньої політики Путіна в багатьох західноєвропейських країнах.

Не менш актуальне ще одне застереження Черчилля: «Загрози не зникнуть, якщо ми заплющимо на них очі чи просто чекатимемо розвитку подій або вдамося до політики умиротворення. Нам слід домогтись урегулювання, і що більше часу воно займе, то складніше проходитиме і небезпечніші загрози перед нами постануть».

Матеріал підготував Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)