Чи набуде Ніжин національного культурного обличчя? Це питання непокоїть тих моїх земляків, які простір нашого міста сприймають не в географічному вимірі, а як власну долю. І в них неймовірно сильне відчуття його духовного середовища.
Містом 17-ти храмів назвала Ніжин редакційна колегія науково-популярного ілюстрованого журналу Міністерства культури «Пам’ятки України», присвятивши йому один з номерів за 2013 рік. У такий спосіб науковці підтримали створення в Ніжині історико-культурного заповідника.
Цю ідея виношують уже понад 20 років. Місто налічує 117 пам’яток архітектури (а це у півтора раза більше, ніж в обласному центрі Чернігові), 72 пам’ятки історії та 12 пам’яток монументального мистецтва, зокрема збереглося 17 храмів і кількадесят кам’яниць ХVIII століття, що велика рідкість на Лівобережжі.
У тисячолітній історії Ніжина вмістилися події, які яскраво відображають менталітет української нації: усвідомлення самоцінності власної особистості, миролюбність, зваженість, тонке відчуття гармонії.
А ще місто відвідав Тарас Шевченко. Ніжинськими друзями генія були Іван Coшенко — викладач малювання в повітовому училищі, Капітон Павлов — викладач Гімназії вищих наук, Олексій Венеціанов — син ніжинського грека, Аполлон Мокрицький, Євген Гребінка — випускники гімназії.
Щоб гості міста якнайповніше познайомилися з місцями, пов’язаними з іменем нашого генія, автор цих рядків як колишній працівник Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського розробила спеціальний маршрут. Так, у викупленні Тараса з кріпацтва брали участь випускники Гімназії вищих наук князя Безбородька. Це відображено не тільки у спогадах сучасників, а й у прозових творах поета. Їх активно досліджував один із перших біографів Кобзаря уродженець села Переходівка вихованець Ніжинського повітового училища Олександр Кониський. Епістолярну спадщину Тараса Шевченка вивчав відомий шевченкознавець директор Ніжинського юридичного ліцею Михайло Чалий. Внесок у шевченкознавство і створення Національного музею Тараса Шевченка в Києві зробив ніжинець Михайло Новицький. Наукову розвідку «Тарас Шевченко і Чернігівщина» залишив нам доцент Ніжинського педінституту імені М. В. Гоголя Георгій Неділько.
Назву ще одне пам’ятне місце: на вулиці Гоголя височіла будівля дворянського зібрання. Про перебування тут Тараса Шевченка 1846 року написав Олександр Кониський.
«Коли Шевченко і Чужбинський (останній, до того ж, і годованець Ніжинського ліцею) приїхали в Ніжин, дак про їх приїзд зараз залунала чутка по місту, і двері нашої квартири, — розповідає Чужбинський, — не зачинялися пайпаче від студентів: між ними тоді ще був відомий потім перекладник творів Шекспіра, Шиллера, Гете й Шевченка — Микола Гербель.
У четвер на масниці у ніжинському клубі був баль. Тарас і Чужбинський пішли на баль. Один із старшини клубної, побачивши, що у Шевченка на голові шапочка, і не відаючи, хто він такий, чию голову вкриває та шапочка, не хотів пустити його на баль. Але ж суворому старшині з’ясували, що шапочка вкриває голову генія України, і в якому убранні не був Шевченко, він, зайшовши до клубу, робить останньому честь і шанобу».
У цьому приміщенні, як сповіщає музейна афіша, у п’ятницю 24 лютого 1912 року Ніжинський український драматичний гурток ставив «Наймичку», драму в п’яти діях Карпенка-Карого, з участю Марії Костянтинівни Заньковецької — майбутньої першої народної артистки України. Рецензенти її творчості зазначали, що вона на сцені виразила біль української нації так само геніально, як Шевченко у слові. І це дає нам право написати ці видатні українські імена на одному пам’ятному знаку в скверику Лисянського.
Та цю пропозицію два роки тому не почув оргкомітет із підготовки та відзначення заходів з нагоди 200-річчя від дня народження Т. Шевченка.
Кобзаревою святинею називають у Ніжині Спасо-Преображенський храм, збудований 1757 року. Бурхливе XX століття позначилося на його долі. 1924-го тут правила службу Божу громада Української православної автокефальної церкви. Після розправи в 1930-х роках над автокефалістами добралися й до самого храму. Тоді було знищено дзвіницю, пізніше — теплу церкву.
1998 року церквою почала опікуватися громада Української православної церкви Київського патріархату. 2002-го її підтримали Голова Верховної Ради Іван Плющ і Київський міський голова Олександр Омельченко. Над храмом засяяли нові бані із хрестами. Відтоді реставрація припинилася. Лише за кошти вірян зробили дах і вікна.
Тут 17 травня 1861 року відбулася велелюдна панахида на останньому шляху Тараса Шевченка в Україну. Про це читаємо в спогадах М. Білецького, Л. Глібова та В. Толбіна.
Зустріч жалобної колісниці в Ніжині була надзвичайно врочистою. Біля застави на Московській вулиці зібралися представники ніжинської інтелігенції. Ремісники з розгорнутими корогвами та цеховими знаками, студенти ліцею та гімназисти. Колісницю із труною великого поета, яку супроводжували його земляки Лазаревський та Честахівський, провезли Московською вулицею в огорожу церкви.
Після панахиди, яку відправили на церковному майдані ніжинські священики, студенти прикріпили до віка труни вінки й квіти. Церковна процесія проводжала труну через усе місто Гоголівською та Київською (тепер Шевченка) вулицями до самої застави в напрямку Києва.
1991 року на спомин про цю сумну подію ніжинці встановили біля Спасо-Преображенського храму пам’ятний знак. А в парку відпочинку імені Тараса Шевченка — пам’ятник великому українцеві скульптора Олександра Скобликова. Це було зроблено з ініціативи громадськості, а саме Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке тоді в Ніжині очолював Микола Шкурко. Його підтримала міська рада і особисто голова виконкому Анатолій Романенко. Трудові колективи перераховували одноденний заробіток на спорудження пам’ятника.
Щоб привернути увагу влади і громадськості до Кобзаревої церкви, міський осередок «Просвіти» та фірма «Сяйво» час від часу запрошують у церкву відомих українських кобзарів, капели бандуристів. Щорічно православні Київського патріархату служать тут панахиду по Тарасові. Приходять сюди і чиновники, щоб покласти квіти і висловити пошану до українського генія.
Наприкінці 2015 року Микола Шкурко вже як голова Ніжинської міськрайонної організації «Благодійний фонд «Ніжен» зробив заяву, що фонд збирає кошти на реставрацію Спасо-Преображенської церкви, і фірма «Сяйво» робить перший внесок — 100 тисяч гривень.
Насамкінець. Усі охочі можуть долучитися до цієї ініціативи. Хай вона стане початком великої патріотичної справи для всіх, хто називає себе українцем, у рік 155-річчя з дня смерті Тараса Григоровича і перевезення його тіла з Петербурга в Канів.
Надія ОНИЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+