Серед вимушених переселенців з Донбасу — понад 30 тисяч студентів та школярів. Ще півтори тисячі — з Криму. Всі вони мають змогу почати або продовжити навчання в інших областях країни. Про це журналістам повідомив міністр освіти і науки Сергій Квіт. Він також зазначив, що окремі випадки непорозумінь трапляються, але їх терміново усувають.

Міністр нагадав, що уряд ухвалив спеціальне розпорядження щодо спрощення порядку прийому на навчання переселенців. Наприклад, студентам достатньо подати заяву та надати копію будь-якого документа, що посвідчує особу. Решту даних беруть з єдиної інформаційної бази.

Такі студенти отримають статус вільного слухача. Це означає, що крім можливості відвідувати лекції та семінари, вони матимуть студентський квиток і стипендію. Але оскільки повномасштабного переказу коштів (у розрахунку на кожного студента) з тих вишів, де вони навчалися раніше, не передбачено, то й про повноцінний статус таких студентів не йдеться. Переказ коштів не роблять тому, щоб принаймні поки що зберегти як освітні одиниці ті виші, де почати навчальний рік ще неможливо.

Отже, візьмуть на навчання всіх. Єдиною причиною відмови прийняти студента із зони біди може бути переповненість групи (якщо в неї вже взяли додатково 5 осіб). Тоді доведеться шукати інший виш із такою самою спеціалізацією.

Щодо дітей-переселенців, то всіх вихованців інтернатів цього літа оздоровили. Там, де влада знову повністю наша, ці діти повернулися додому, решта — в попередніх місцях перебування.

Плече допомоги готові підставити й сусіди. Успішними були перемовини наших освітян з Польщею — ця країна пообіцяла надати 550 стипендій студентам та 50 аспірантам для навчання у своїх вишах переселенців з Донбасу.

Ще рано спочивати на лаврах

Недавнє ухвалення Закону «Про вищу освіту» не дає підстав спочивати на лаврах, зазначив міністр. Аби він запрацював, його ще слід імплементувати. Для цього міністерство розробило програму і буде її обговорювати з керівниками вишів. Цілком очевидно й те, що потрібно далі працювати у парламенті та уряді, змінювати пов’язані з цим законом законодавчі акти. Приміром, аби виші замість мучитися із казначейством мали змогу відкривати рахунки в банках, потрібно змінювати Податковий кодекс тощо.

Вимагає реформування й вишівська наука. Вона має вигляд пасинка навіть порівняно з наукою академічною. Міністр вважає, що вишівським дослідникам потрібно допомогти піднятися на вищий рівень, зокрема й щодо матеріального забезпечення. Щоправда, ми не маємо таких можливостей, як, наприклад, Польща, що коштом ЄС оновила лабораторну базу своїх університетів. Поки що закріпити рівноправ’я двох наук пропонує новий Закон «Про науку та наукову діяльність», який нині розробляють.

Відповідаючи на запитання «УК» щодо проблем на шляху впровадження Закону України «Про вищу освіту», Сергій Квіт наголосив, що закон — лише інструмент, і саме від освітян залежить, як цей інструмент застосовуватимуть: «Академічне середовище має взяти справу в свої руки». Міністр визнав як перепону не лише інертність викладачів та студентів, а й інертність чиновників і недостатнє фінансування.

Знову про оптимізацію

За словами очільника освітнього відомства, нині триває робота ще над двома законами, які мають дати аналогічні інструменти для інших інтелектуальних секторів. Зокрема це рамковий закон «Про освіту». У ньому серед іншого врахують досвід Нідерландів в розвитку професійно-технічної освіти. Про важливість навчання робітничих професій у країні тюльпанів говорить хоча б той факт, що тамтешній прем’єр-міністр знаходить час для викладання в одному з ПТУ Гааги!

Особливу увагу звертає уряд Нідерландів та профільні міністерства на співробітництво з ринком праці (реальне, а не декларативне, про яке ми весь час чуємо від наших чиновників з різних центрів зайнятості).

Вартим запозичення (і це буде відображено у новому законі) назвав наш міністр і голландський досвід розрахунку навантаження на шкільного вчителя. Це коли таким вважають не лише проведені уроки, а й позакласну роботу, перевірку зошитів тощо.

За всієї поваги до пана Сергія я (як родич кількох українських вчителів) маю сказати: за такою мудрістю можна було і не їздити так далеко. Про це наші шкільні «конячки» кажуть усі 23 роки української державності. Аби тільки їх було кому слухати, вони ще й не такі пропозиції готові надати.

А тим часом серед інших проблем середньої школи міністр бачить зменшення кількості учнів за умови незмінності кількості вчителів. Це спричиняє проблему оновлення викладацького корпусу (зокрема питання першого робочого місця для випускників педвишів) і так звану проблему оптимізації кількості навчальних закладів.

Мораторій на скорочення кількості шкіл міністр називає популізмом. Натомість вважає, що заклади, де вчителів більше, ніж учнів, потрібно таки закривати, але водночас у межах територіальної досяжності створювати сильні освітні центри. Радує, що пан Квіт розуміє: виконати таке завдання можна тільки в комплексі — з побудовою якісних доріг, залученням транспорту для підвезення школяриків тощо. Розуміє він також і соціальне значення школи для села: «Є школа — село живе».

При цьому міністр наголосив, що в реорганізації шкільної мережі нічого не можна зробити без співпраці з органами місцевого самоврядування. Як і в справі очищення педагогічних колективів від зарази сепаратизму. На запитання «УК» щодо наявності якихось рекомендацій чи інструкцій, як саме це робити, міністр відповів, що люстрація педагогів, які пропагують на уроках антидержавні, антиукраїнські ідеї, — це компетенція місцевої влади, хоч міністерство готове надати підтримку процесам оздоровлення педагогічного корпусу. А поки що відзвітував про звільнення трьох освітніх чиновників за порушення присяги держслужбовця.

На завершення Сергій Квіт закликав педагогів, учнів та батьків, які проживають на територіях, захоплених терористами та російськими військами, НЕ ПРИХОДИТИ до шкіл та вишів, оскільки існує величезна загроза провокацій і навіть терактів.