Невдовзі завершується не лише 2020 рік, а й друге десятиріччя ХХІ століття. Пропоную власний варіант десяти найбільш значущих релігійних подій декади, розташованих не за значущістю, а радше хронологічно.
1. Арабська весна, що розпочалася як світський рух проти зловживання владою, за людські права і справедливий розподіл матеріальних благ і охопила 17 країн, дуже швидко стала Ісламською весною. І річ не в тому, що мечеті, ісламські богослови і клірики відіграли в цьому русі вагому роль. А в тому, що в регіоні, охопленому Арабської весною, не було і нема ідейного конкурента, який би міг бодай наблизитися за впливовістю і масштабами до ісламу.
2. Посилення релігійних переслідувань і порушень релігійних свобод у світі. Якщо в середині нульових було 40 країн, де фіксували високий і дуже високий рівень релігійних обмежень, то в середині 2010-х — понад 50. Серед найбрутальніших порушників — Північна Корея, Судан, Туркменістан, Мороко, Пакистан та інші. До їхньої компанії впродовж десятиліття, що невдовзі стане історією, вломилася Росія — єдина зі списку, де християни становлять більшість вірян.
У російських тюрмах нині перебувають десятки в’язнів сумління, вірянам присуджують величезні тюремні терміни — 12, 15, 16 і навіть, як кримському мусульманинові Муслімові Алієву, 19 років ув’язнення. Місіонерська діяльність дозволена лише РПЦ, а репресивні практики поширені на окуповані території, де окупаційна влада відмовляється виконувати резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Парламентської асамблеї Ради Європи і продовжує політику грубого, свідомого і послідовного порушення прав і свобод людини.
3. Зречення Папи Бенедикта XVI (2013) — третє за всю історію Католицької церкви і перше за останні 600 років. Відмовившись від папського престолу «у зв’язку з погіршенням здоров’я», Йосиф Ратцингер уже побив усі вікові рекорди — так довго не жив жоден Папа до нього.
Подія збурила мільйони католиків у всьому світі, що вважали папство місією, а не рутинною роботою, з якої можна піти, подавши заяву про звільнення. Папу підкосив скандал зі священниками-педофілами — Бенедикт ХVI за підозрою в педофілії змушений був заборонити служіння близько чотирьох сотень священників.
Однак попри незчисленні версії, достеменно не відомо, чому залізний Йосиф Ратцингер, який майже чверть століття очолював Конгрегацію доктрини віри (колишню верховну інквізицію) і якого поза очі називали Божим ротвейлером, ухвалив для себе рішення про зречення. Але по ньому залишаться понад два десятки блискучих богословських книжок і три папські енцикліки: про християнську любов, християнську надію і християнське милосердя. А ще глибокий розпач від дехристиянізації Європи. Занепад католицької цивілізації Старого світу він переживав як власну трагедію і, сходячи на папський престол, узяв ім’я Бенедикт — на честь Бенедикта Нурсійського, покровителя Європи.
4. Обрання Папою Хорхе Маріо Бергольйо (2013) — першого єзуїта, першого латиноамериканця, першого представника Південної півкулі й першого Франциска на чолі Католицької церкви.
Це обрання стало символом невпинного зміщення Католицької церкви на глобальний південь, а для Аргентини — предметом такої самої гордості, як танго і тріумф національної збірної на чемпіонатах світу з футболу 1978 і 1986 років.
Серце Папи і його симпатії — на півдні. Гаїті, Сент-Лусія, Бірма, Панама, Кабо-Верде, Тонго, Центральна Африка, Бангладеш, Нова Гвінея, Малайзія, Лесото, Малі, Лаос, Сальвадор, Бруней, Руанда — ці країни ніколи не мали свого кардинала і отримали його лише за Франциска. І тільки три кардинальські бірети за цей час отримали прелати із Центрально-Східної Європи.
Торік Папа Франциск посів шосту сходинку в списку найвпливовіших людей планети за версією журналу «Форбс» — відразу після власника інтернет-компанії Amazon.com Джефрі Безоса (№5) і перед Білом Гейтсом (№7). Хоч Папа Франциск поки що не збирається в Україну, тут йому довіряють, згідно з недавніми опитуваннями громадської думки, більше, ніж іншим церковним діячам — понад 45% всіх опитаних.
Папа Франциск упродовж семи років свого понтифікату зробив чимало різних заяв, випустив три енцикліки, відвідав майже пів сотні країн, але головне в його посланні світові лишається незмінним. Це служіння тим, хто потребує, нужденним і упослідженим — одне слово, як і має робити понтифік, що взяв ім’я на честь Франциска Ассизького, покровителя бідних.
5. Заборона у багатьох європейських країнах носити в публічних місцях одяг, що закриває обличчя. Першою це зробила Франція (2014), де заборона стосувалася приблизно 2 тисяч мусульманок, які виходили у світ в нікабах. Упродовж десятиліття до Франції приєдналися Австрія, Бельгія, Болгарія, Данія, Німеччина, Італія та Іспанія.
З огляду на те, що 2014 року Європейський суд з прав людини не побачив у цьому порушення прав людини, перелік країн, які вдаються до таких заборон, збільшуватиметься. Ідеться не тільки і не стільки про питання безпеки. Чергове загострення на ґрунті так званого ісламського сепаратизму, тобто небажання мусульман інтегруватися у культурну і соціальну тканину європейських суспільств, відбулося у жовтні 2020 року. Тоді молодий чеченець, народжений у Москві, обезголовив шкільного вчителя Самюеля Паті, який показав на уроці карикатури на пророка Магомета. Після цього президент Франції Еммануель Макрон висунув ультиматум французькій раді мусульманської віри. Вона повинна підписати хартію республіканських цінностей, погодитися на офіційну акредитацію проповідницької діяльності імамів, відмовитися від політизованого ісламу і закордонного втручання у справи релігійних громад. Франція запроваджує заходи, спрямовані, за словами офіційних осіб, на звільнення дітей з ісламістських лабетів.
6. Святий і Великий Собор Православної церкви на Криті (2016), який мав зібрати Православну повноту вперше із VIII століття. Собор, замислу про який щонайменше 150 років, відбувся далеко не так, як планували. Він виявив глибокі, незліченні й системні проблеми православ’я. Зі 120 питань, які попервах планували обговорити, до 1970-х років залишилося десять, а до 2016-го — шість.
Собор мало чим нагадував Собори нерозділеної Церкви І тисячоліття. Рішення на ньому мали приймати консенсусом (чи можна уявити консенсус з аріанами стосовно Символу Віри на Вселенському Соборі 325 року?). Спірні питання було відкинуто, про кодифікацію канонів не йшлося. Православним належало і далі жити за правилами, величезна частина з яких до життя Церкви не має жодного стосунку, а ще частини — неможливо дотримуватися. Але і це не влаштувало Російську церкву, яка намагалася перешкодити Соборові. Проте він відбувся.
7. Коли світ відзначав 500-річчя Реформації (2017), чисельність протестантів у Китаї перевищила 60 мільйонів. За цим показником країна обігнала Нігерію і стала другою у світі після США. Поширення протестантизму в Китаї стає, попри політику влади, настільки бурхливим, що деякі дослідники навіть обіцяють світові синоїзацію не лише протестантизму, а й цілого християнства вже до кінця нинішнього століття.
8. Постання і падіння Ісламської держави, яка від проголошення всесвітнього халіфату в червні 2014-го і до розгрому головних сил 2019-го змушувала світ здригатися від злочинів проти людяності, які скоювали від імені релігії. Масові страти мирного населення, терор, застосування хімічної зброї, ґвалтування, наркоторгівля і работоргівля, знищення культурної спадщини, системні грабунки і всеосяжне насильство — все це відбувалося у другому десятилітті ХХІ сторіччя і виправдовувалося Святим письмом мусульман.
Ісламська держава все ще контролює приблизно 16 тис. кв. км території Сирії та Іраку. 2015 року на вірність їй присягнуло нігерійське терористичне ісламістське угруповання «Боко Харам», яке оголосило своєю метою запровадження шаріату на всій території країни і повне викорінення всіх ознак західного способу життя. На совісті організації «Боко Харам», яка тепер називається «Західноафриканська провінція Ісламської держави», сотні жертв серед мирного населення Нігерії й Чаду.
9. Перетворення всесвітньо відомого собору Святої Софії у Стамбулі, який з 1935 року був музеєм, на мечеть (2019). Це рішення, ухвалене попри міжнародну критику, яка лунала не лише із християнського середовища, а й із центрів політичної сили й навіть деяких столиць мусульманських країн, надіслало світові подвійний сигнал.
По-перше, турецькі еліти рішучі в намірі здійснювати політику неоосманізму і відновлення турецької величі.
По-друге, це відмова від тієї моделі світськості, що її жорстко втілював у життя Кемаль Ататюрк, і перемога ісламського шляху, з якого цей видатний реформатор назавжди, здавалося, повернув свою країну.
10. Визнання автокефалії Православної церкви України, яке зняло тавро «безблагодатних розкольників» з мільйонів українців. Воно відбулося попри справді безпрецедентний опір російської дипломатії, спецслужб, хакерів, пропаганди і всіх гілок російської влади.
У багатьох народів шлях до самостійності своєї Церкви був довгим і звивистим, але тільки в українців на цьому шляху стала ядерна держава, яка не зупинялася перед залякуванням, тиском, шантажем політиків країн православної культури і спробами прямого підкупу церковних діячів. Але марно: Повнота православ’я збагатилася 15-ю Помісною церквою.
Спроби Москви розколоти православ’я і змусити бодай своїх сателітів розірвати відносини із Вселенським (Константинопольським) престолом провалилися. Як і намагання ізолювати Православну церкву України: за неповні два роки її визнали, крім Константинопольської, Олександрійська, Еладська і Кіпрська церкви. Це стало визначною подією саме релігійного життя, хоч Washington Post, Spiegel, The Gardian, La Stampa, Figaro, The New York Times, Gazeta Wyborcza, El Pais та багато інших світових видань писали про це як про велику геополітичну перемогу України.
А слово Томос, не відоме раніше поза межами вузького кола фахівців, стало словом року-2018.
Зрозуміло, ці десять подій не вичерпують політичних, суспільних і культурних процесів, де релігія впродовж 2010-х відігравала важливу, іноді навіть дуже важливу роль.
Інколи присутність релігії була абсолютно очевидною — як-от у Польщі, де частина громадян палко протестує проти фактично повної заборони абортів, а інша закликає захистити націю і Католицьку церкву.
Інколи — менш видимою, як під час Брекзіту, де Англіканська церква чимало сприяла формуванню готовності більшості британців полишити Європейський Союз.
Релігія не може не впливати на дії й думання мільйонів, бо все, що людина робить, вона робить тому, що у щось вірить або, навпаки, не вірить.
Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ
спеціально для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+