Патріотизм на публіку

Чи бувало вам соромно за якусь зовсім сторонню людину? Запам’яталася одна молода активістка, що просто-таки тішилася можливістю продемонструвати готовність добитися свого будь-якими методами: «Ми підемо до міського голови, і якщо він з нами не погодиться, закидаємо його яйцями!» Вона вважала себе патріоткою міста і зовсім не збиралася рахуватися з тими, хто намагався довести її неправоту. Мовляв, хто не з нами, той проти нас, а повага до чужої думки — не для нас. Дівчині і на гадку не спадало, що патріотичні дії, які викликають сміх, дискредитують саме поняття патріотизму. І мають ефект прямо протилежний очікуваному.

Нещодавно побачила в соцмережах фото пропутінської демонстрації. Величезний натовп із нахмуреними бровами і завзятим блиском в очах чимчикував за розтягнутим на всю ширину вулиці плакатом «Путін — не…», ну ви розумієте: не те, чим його називають українці. Можна боки рвати від реготу, додаючи до того гасла цілий список того, чим іще «не є» зазначена особа.

Уявила, як у нас вийшли на вулиці прихильники того чи іншого діяча з красиво виведеними написами: «Іван Іванович — не корупціонер» чи «Степан Степанович — не брехун». Хоча чого там — наші суворі коміки не менш вигадливі. Приміром, походи до столичних владних будівель із поросятами чи коровами. Так і хочеться завважити, що цим даємо привід усьому світові вказувати на нас пальцями: вони, мовляв, спочатку голосують абияк, а потім демонструють неповагу до обраної ними ж влади — методами, недостойними їх самих. Спасибі, хоч крокодилів поки що не притягнули.

Нещодавно викликав дуже неоднозначні враження ще один вияв місцевого патріотизму — віз гною, вивернутий під чернігівським відділенням «Сбербанку России». Постраждали від того лише люди, які перебували неподалік і змушені були вдихати сморід, і працівники цієї фінансової установи — рядові чернігівці, що там працюють, намагаючись прогодувати родини. Ясна річ, вивіска із зазначенням країни, з якою у нас збройний конфлікт, має, м’яко кажучи, недоречний вигляд. Та чому б не звертатися безпосередньо до можновладців, які мають повноваження вплинути на ситуацію? Навіщо робити собі піар, виїжджаючи на неповазі до співгромадян? А гній, якщо вже хтось має його надлишок, міг би стати неабиякою підпомогою комусь із селян, яким навесні цього добра не докупитися.

Що не кажіть, а показового патріотизму в нас надмір. Тоді як справжній патріот не б’є себе в груди і не працює на публіку, а просто бере до рук зброю і йде захищати цілісність країни. Багато хто віддає за це життя —  мовчки і з твердим переконанням у власній правоті й правоті народу за плечима. Усіх інших, з огляду на сучасні події, я не поспішала б іменувати патріотами. Це право належить виключно історії, яка з часом розсудить, хто ким був і як кого назвати.