Депутат Європарламенту
Павел КОВАЛЬ

Ще зовсім недавно нічого не вказувало на те, що останні місяці перед грудневим самітом Україна — ЄС, який мав тріумфально увінчати парафування Угоди про асоціацію, перетворяться для переговірників з обох сторін на «діалог крізь зуби».  Весь євроінтеграційний пасьянс, який, здавалося, так гарно складався, умить змішала справа проти екс-прем’єра Юлії Тимошенко.

Ймовірність втратити Угоду про асоціацію ще до її парафування у ці дні доволі відчутна в наелектризованій атмосфері відносин Києва і Брюсселя. Проте резолюція щодо ситуації в Україні, яка учора була прийнята на засіданні Європарламенту в Страсбурзі, все-таки містить рекомендацію до Європейської Ради не припиняти переговори з Україною і навіть пункт про те, що ЄС визнає наші євроінтеграційні прагнення. Проте депутати доволі чітко дають зрозуміти, що подальшого продовження гучної справи проти Юлії Тимошенко Євросоюз Києву не пробачить.

Як далі розвиватимуться події довкола Угоди про асоціацію, кореспондент «УК» поцікавився у голови делегації Європарламенту до Комітету парламентської співпраці «ЄС — Україна» Павела КОВАЛЯ.

Серйозні розмови — після парафування угоди

— Пане Коваль, чи вважаєте ви, що після прийняття проекту резолюції щодо ситуації в Україні загроза, яка нависла над Угодою про асоціацію з ЄС, минула?

— Гадаю, ця загроза ще залишається. І подальша доля угоди залежить від стандартів судової системи України. На мою думку, помилкою є персоналізація ситуації, прив’язка до справи Юлії Тимошенко. Проте факт залишається фактом: ми порушили серйозну тему якості демократичних стандартів у контексті прав людини в Україні. Але ми не повинні фокусуватися лише на справі Юлії Тимошенко. Хоча вона має стати сигналом і для самої України, і для тих, хто у Європарламенті називає себе її друзями, що демократична система вашої країни має серйозні проблеми,  про які раніше ми так багато і так однозначно не говорили і які необхідно розв’язувати. Але я особисто радий, що ці дискусії тривають. Річ у тім, що Угода про асоціацію має пройти три етапи: парафування, підписання (після перекладу тексту документа мовами країн-членів ЄС) і ратифікацію у парламентах країн-членів ЄС. Зараз ми наближаємося до завершення технічного етапу — парафування угоди, яке, я гадаю, відбудеться наприкінці року. А після цього у нас буде час для серйозних політичних розмов. Нині найнебезпечнішим сценарієм розвитку подій, який пропонує частина євродепутатів, було б припинення переговорів щодо асоціації України з ЄС.

— Але ви вважаєте, що у грудні угода все-таки буде парафована?

— Так, я сподіваюся, що до грудня будуть вирішені всі питання. І не варто ставити у залежність завершення переговорів про асоціацію зі справою Тимошенко. До серйозної розмови про якісь політичні моменти і недоліки судової системи України, які продемонструвала всім справа Тимошенко, треба повернутися  вже після парафування.

— Як швидко, на вашу думку, угода може бути ратифікована, якщо її парафують у грудні? 

— Це залежатиме від якості виборчого процесу в Україні, від рівня свободи преси і, звичайно, від перебігу справи Юлії Тимошенко. Але не як справи проти одного опозиційного політика, а як прикладу недосконалості судової системи. Зараз ЄС повинен просигналізувати українцям, що є реальна можливість почати серйозний процес зближення з ЄС. Цей сигнал — парафування Угоди про асоціацію, включно з Угодою про вільну торгівлю. 

Євродепутати проголосували за європейське майбутнє України. Фото з сайту daylife.com

Запізніла дипломатія

— Наскільки скептично налаштований Брюссель щодо подальшого розширення кордонів Євросоюзу?

— Серед країн ЄС є супротивники розширення. Вони вважають, що після розширення на Польщу (кажу саме про Польщу, бо вона була найбільшою країною, яка за останній час приєдналася до ЄС) Євросоюз просто не має сил на нових членів. Проте є інша категорія цього поняття — перспектива розширення. Хоча всі розуміють, що у найближчі 5—10 років розширення ЄС нереальне, якщо Брюссель хоче підписати Угоду про асоціацію з Україною, заохочуючи її тим самим до дуже серйозних реформ і болючих змін, то він повинен був би  запропонувати їй і перспективу членства.

— Але ще зовсім недавно Київ заявляв, що питання про перспективу членства у ЄС на порядку денному не стоїть…

— Протягом останніх двох-трьох років під час міжнародних конференцій і переговорів західні експерти приймали мене за українського дипломата, бо я виступав за надання Україні перспективи членства в ЄС активніше, ніж самі представники Києва. Можливо, це був тактичний хід ваших дипломатів, які наголошували, що для України найважливіше передусім створення ЗВТ.  Але, на мою думку, та тактика була помилковою. Тому що з огляду на той обсяг реформ, які повинна зробити Україна у контексті угоди, перспектива членства у документі однозначно повинна була б бути. Але про це ви мусили говорити раніше. Коли Польща підписувала Угоду про асоціацію, яка за своїми масштабами була нижча за рівнем і менш амбітна, у тексті також не згадувалося про перспективу членства в ЄС. Проте Варшава знайшла дипломатичний вихід. До угоди ми підготували односторонній додаток обсягом в одну сторінку, де йшлося про те, що Польща розглядає цю угоду як можливість отримання повноправного членства в ЄС у майбутньому.

— Наскільки доречно те, що на фінальній стадії підготовки угоди українські дипломати почали активно лобіювати питання перспективи членства в ЄС? 

— У Брюсселі не розуміють, чому українська сторона почала знову його висувати, якщо раніше перспективи членства так категорично не відстоювала. Зараз це дуже складна тема і щось зробити тут майже нереально. Можна, звичайно, притягнути відому статтю 49 Договору ЄС, у якій ідеться про те, що всі країни, які дотримуються стандартів Євросоюзу, можуть стати його членами, але більшого навряд чи варто чекати.  Гадаю, тепер Києву треба погоджуватися на те, що йому запропонують, і не заганяти переговори в глухий кут категоричною позицією. У будь-якому разі можна завжди скористатися тим рішенням, до якого свого часу вдалася Польща.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Павел КОВАЛЬ. Народився 1975 року в місті Ряшеві (Польща). У 1999 році закінчив історичний факультет Ягеллонського університету. Польський політик, доктор політичних наук, історик, журналіст. Депутат сейму Польщі 5 та 6-го скликань. З 2009 року — член Європейського парламенту, голова делегації Європарламенту до Комітету парламентської співпраці «ЄС — Україна».