На початку нинішнього літа випало побувати упродовж кількох днів у чорноморській перлині — Одесі. А які ж гостини в такому місті без відвідування пляжу? Тож і вирушили одного ранку всім сімейством на узбережжя, де, зважаючи на доволі прохолодну погоду, було дещо малолюдно, хоч опівдні на піску вже не залишалося вільної місцини.

Звернув увагу на величезну кількість лежаків, які рівненькими рядами біліли під сонцем. І всі — порожні. Відпочивальники воліли засмагати на своїх простирадлах або ж завбачливо прихоплених килимках. І тільки одна жіночка похилого віку самотньо сиділа скраєчку на крайньому лежаку, замріяно дивлячись у морську далечину.

Але така ідилія тривала недовго. За якихось 3—4 хвилини до неї підійшов молодий хлопець 14—15 років (вочевидь, літньої пори працював у котрогось із підприємців) і ввічливо попросив звільнити місце. Причина — пільгово-комерційна: пенсіонерам за наявності відповідного посвідчення безкоштовно користуватися лежаками можна лише до 11 години, а вже об 11.01 треба викладати 45 гривень. Як для пенсіонерки, сума доволі значна, бо відомо, скільки одержують більшість ветеранів на старості літ.

До честі хлопчака і жінки, обоє поводилися чемно і коректно. Перший, на запитання чоловіка, який відпочивав поруч і спробував присоромити за таку «турботу», розвів руками: мовляв, нічого не вирішує, бо це наказ його керівництва. А жіночка підвелася і попрошкувала до свого простеленого рушника, хоча згадуваний чоловік запропонував їй оплатити лежак і вже навіть потягнувся до гаманця.

Та на цьому історія не закінчилася, бо наступного ранку знову зустріли ту ж пенсіонерку, яка сиділа на тому ж лежаку, адже до контрольного часу залишалося не менше години. А вже ближче до 11-ї вона почала поглядати на годинника і… І — «пересиділа» пенсійну пільгу. За якусь хвилину-другу з’явився той самий хлопчак і попросив звільнити місце. На відміну від попереднього дня, відпочивальників було доволі багато, тож не обійшлося без обурення. Почали дорікати хлопцю: мовляв, як не соромно проганяти стару людину, адже лежаки все одно стоять порожні? До того ж, де написано, що до 11-ї пенсіонерам можна сидіти безкоштовно, а після — платити нарівні з іншими?

Дійсно, про згадану пільгу дізналися від того самого хлопця, бо ніде не бачили жодного оголошення (принаймні, через гучномовець можна було б озвучити таку послугу). Хоча це не міняло справи. Як і попереднього дня, пенсіонерка звільнила лежак.

Мимоволі згадалася фраза відомого кіногероя, якому було «за державу образливо». А тут, в Одесі, стало і прикро, і соромно за місцевого підприємця, який проявив соціальну незграбність, бо неприємний осад на душі залишився не тільки в жінки, а й у кожного, хто став свідком ситуації.

Особисто в мене стосовно цього випадку немає єдино правильного рецепту. Але впевнений: навіщо проявляти напівтурботу, яка обертається напівбайдужістю і навіть черствістю? Якщо вже вирішили чимось допомогти старим людям, то зробіть це культурно, ввічливо, тактовно. Так, частково можна погодитися, що пляжні підприємці обрали 11-ту годину з медичних міркувань — саме до цього часу рекомендовано перебувати на сонці.

А якщо старій людині захотілося просто подихати цілющим морським повітрям об 11.10 чи й пізніше, приміром, до обіду? То що? Пантрувати кожну бабусю чи дідуся, які насміляться сісти на лежак у заборонений час?

На жаль, подібні прояви «турботи» можна побачити не тільки на пляжі в Одесі, а і в інших містах чи місцях: громадському транспорті, на вокзалах, у лікарнях, магазинах…

І як тут не згадати класичне виправдання: хотіли як краще, а вийшло як завжди.