Науковий співробітник відділу археології Криму Інституту археології НАН України Сергій Теліженко на Луганщині людина відома — дослідження тут проводить з початку 1990-х. І нині не забуває рідного краю. Зокрема планує довести хибність думки, що край був і залишається Диким полем.

Чим харчувалися давні люди

«На давньому поселенні, де я копав до 2013 року, хочу провести шурфування, щоб знайти свіжі фрагменти кераміки, а потім відправити британським фахівцям. Там проведуть аналізи на наявність ліпідів — жирів з їжі, які на ній залишилися, — розповідає Сергій. І додає: — Жири зберігаються тисячі років, я й сам здивований. За цими дослідженнями можна з’ясувати, як і чим харчувалися давні люди, й уточнити наші уявлення про їхній спосіб життя».

Роботи тривають на Старобільській стоянці епохи неоліту. Досліджуваний об’єкт — найдавніша стоянка сходу України, де є неоліт. Її датують 5900 роком до нашої ери. Аналіз знайдених кісток і кераміки, який здійснили в лабораторії університету міста Уппсала (Швеція), підтвердив цю дату. Але головна причина, за словами Сергія Теліженка, через яку поспішав на Луганщину цього разу, — дослідження у Сватівському районі.

«Тут виявлено поховання за мусульманськими обрядами, яке можна датувати VІІІ— Х століттями, — підкреслює археолог. — Важливо, що у Сватовому є дуже активні люди, які вболівають за рідний край. Зокрема, член громадської ради при Сватівській райраді Юрій Ірха. Разом з однодумцями він обладнав місце в урочищі Гапчин Ліс, поставили там козацьку вежу. І випадково виявили невідоме поховання. До честі цих людей, будівельні роботи одразу було зупинено. Активісти звернулися до Інституту археології, чекали, доки ми дослідимо місцевість».

За словами Сергія Теліженка, схожі поховання за мусульманськими обрядами вже знаходили на Луганщині. Але у Сватівському районі вперше. Можна припустити, що поряд було хазарське поселення, де жили і мусульмани. «Пошуки мають тривати. Тому в нас налагоджується співпраця з місцевим управлінням культури. Недавно уклали угоду про співпрацю між управлінням культури Луганської ОДА та Інститутом археології. Плануємо провести інвентаризацію, виявити нові археологічні об’єкти і внести їх до державного реєстру, скласти інтерактивну карту. Я вже не раз казав, що, не маючи точних даних, наша держава втрачає багато археологічних об’єктів», — підкреслює Сергій Теліженко.

Сергій Теліженко захоплений давньою історією Луганщини. Фото автора

GPS для кургану

За словами науковця, навіть на підконтрольних територіях зони АТО страждають пам’ятки археології. «У 2015 році я був у складі міжнародної моніторингової групи, яка проводила дослідження у прифронтових районах. Взяли вибірково кілька відомих археологічних об’єктів (і, до речі, виявили нові!) та перевірили їхній стан. Так ось, на території Попаснянського району є поселення Зановське-1, де я копав, — на ньому вирва від снаряда. У поселення епохи енеоліту, бронзи Капітанове Новоайдарського району також влучив снаряд «граду», що прилетів з південного сходу, — каже археолог. — На території Попаснянського району поблизу Тошківки та в Станично-Луганському курганні групи слугували для облаштування вогневих точок і бліндажів. Зазвичай кургани розташовано на висоті, з них добре прострілюється територія. Тепер насипи пошкоджено».

Загалом, зазначає Сергій Теліженко, археологічні об’єкти страждають від діяльності людини. Наприклад, у центрі Лисичанська є курган, зареєстрований як пам’ятка археології. Але з одного боку його підрізали для встановлення огорожі місцевої телевежі, з другого тіснять гаражі та смітник, а з третього населення стало забирати ґрунт для городів, і нарешті облаштовано кладовище тварин.

«Але це давній могильник! — гарячкує науковець. — У всьому світі їх досліджують і потім відновлюють, щоб видно було, що це археологічний об’єкт».

Нині пан Сергій з колегами терміново проводить дослідження в Кремінському районі — тут енергетична кампанія запланувала будівництво лінії електропередач Кремінська — Ювілейна. «Ми подивилися, де проводитимуть роботи, і виявили, що в зону будівництва потрапляють 16 щойно виявлених археологічних об’єктів, — розповідає науковець. — До того ж, у районі Білогорівки хтось зруйнував величезне хазарське поселення епохи середньовіччя. Біля Березового поблизу Лисичанська виявлено кілька поселень епохи пізньої бронзи, які датуються, можливо, 1300—1200 роками до н.е.

За 8 кілометрів на південь від Кремінної виявлено багатошарове поселення доби фінальної бронзи. А в самій Кремінній — ще два археологічні об’єкти. Їх ніколи не досліджували, а треба вивчати! Навіть якщо траса проходитиме за 20 метрів від цих об’єктів, їх треба обов’язково обстежити, бо цю ділянку можуть пошкодити. Тож усе, що потрапляє в цей проміжок, ми попередньо наносимо на карту, щоб було ухвалене рішення про зміщення траси.

«Дуже важливо фіксувати всі пам’ятки археології, вносити дані в електронні реєстри тощо, — каже науковець. — Якби все це було на обліку з GPS-координатами, — ось і була б інтерактивна карта».

Дике поле? Міф!

Не раз доводилося стикатися з усталеним уявленням про те, що, мовляв, Луганщина — це таке собі Дике поле. Але знахідки археологів змушують засумніватися в цьому. Тобто образливий стереотип можна спростувати. «У будь-якому куточку області — у степовій, скелястій зонах знаходимо поселення. У Лутугинському районі є скелі — вихід Донецького кряжа, тут знаходимо стоянки епохи кам’яної доби. У Попаснянському районі багато курганів і поселень первісних людей, — каже Сергій Теліженко. — Тут, у відкритому степу, до речі, виявлено і так звану ставку хана.

Поки що продовжити дослідження не вдається через війну. Жахливо, що в районах, наближених до зони АТО, процвітає чорна археологія, розвелося багато мародерів. Нещодавно, наприклад, з аукціону через інтернет було продано кам’яний молоток доби бронзи, знайдений поблизу Старобільська, всього за 1800 гривень. Це свідчить про те, що в людей якось з’являються речі, які мають велику цінність саме для науки».

Не можна не погодитися із Сергієм Теліженком, що дуже важливо досліджувати й фіксувати всі пам’ятки археології. Адже втрату археологічних відкриттів неможливо списати навіть на війну — то теж міф, який спростовує сама діяльність науковця.