У романі Еріха Марія Ремарка «На Західному фронті без змін» одна зі сцен вражає: солдати в окопах намагаються подолати навалу пацюків. Створінь огидних настільки, що автор не без презирства описує цю погань: «Тутешні пацюки якісь особливо бридкі, надто вони великі. Це ті, що їх звуть трупними пацюками. У них мерзенні, злющі, безвусі писки, а сам вигляд їхніх довгих голих хвостів викликає нудоту».

Гризуни не просто додають воїнам неприємних вражень, вони злодії. Підступні створіння обгризають пайки хліба. На намагання солдат зберегти їстівне діють по-хитрому. «Кроп щільно замотав окраєць у плащ-намет і поклав собі під голову, та однаково не може спати, бо пацюки бігають йому по обличчю, добираючись до хліба. Тоді Детерінг надумав схитрувати: він причепив до стелі тоненьку дротину і підвісив на ній клуночок із хлібом. Коли він уночі ввімкнув кишенькового ліхтарика, то побачив, що дріт гойдається. На клуночку сидів верхи жирний пацюк».

Голодні вояки вирішили якось зарадити такому нахабству. «Пообгризані пацюками пайки ми дбайливо обрізуємо; викинути хліб ми ніяк не можемо, бо завтра не матимемо що їсти. Відкраяні шматки ми складаємо докупи посеред підлоги, а тоді кожен бере лопату й чатує. Детерінг, Кроп і Кач тримають свої ліхтарики, щоб одразу їх увімкнути.

За кілька хвилин ми вже чуємо шарудіння й метушню. Ці звуки посилюються, тепер уже чути, як дряпається велика кількість маленьких лап. Спалахують ліхтарики, і ми всі б’ємо лопатами по чорній купі, що миттю розпадається. Здобич непогана. Ми викидаємо лопатами надвір побитих пацюків і знов улаштовуємо засідку.

Ще кілька разів нам удається так зробити. А тоді пацюки щось збагнули чи почули кров. Більше вони не з’являються. Проте крихти хліба на підлозі вони все-таки наступного дня знищили».

Описані Ремарком пацюки нагадують кандидатів у народні депутати, які у попередніх скликаннях парламенту неодноразово скомпрометували себе, однак нахабно і вперто знову лізуть по нові «пайки хліба» — депутатські мандати. І хоч їхня показна гламурність викликає у людей не меншу нудоту, ніж ті щурячі «довгі голі хвости», та вони не переймаються тим, що викликають насправді почуття огиди і зневаги.

Їх не мучить совість за вбитих майданівців, які не в останню чергу постраждали через ними проголосовані 16 січня диктаторські закони. Їх не обходять закиди в потуранні сепаратистам на сході країни. Вони не надто переймаються складною економічною ситуацією, до якої причетні. У них є чітка мета: депутатська недоторканність і можливість надалі красти, красти, красти. Попри революції, війни і виклики суспільства, бо така вже їхня пацюча натура.

А що ж суспільство? Воно, вочевидь, ще не готове, за прикладом Ремаркових героїв, рубати лопатами щуряче плем’я, хоч такий сценарій у майбутньому окремі експерти припускають. Однак люди начебто вже зрозуміли, що місце пацючні — не в парламентській залі, а на смітнику історії.

Чи не тому в усій країні депутатів і чиновників кидають у сміттєві контейнери? Без зайвих церемоній, хапаючи за руки-ноги, накриваючи кришкою. Усе це знімають на відео і розміщують в Інтернеті. Переглядаючи ролики, ловиш себе на думці, що постраждалі «слуги народу» викликають не більше співчуття, ніж окопні гризуни.

Екзекуцію смітником у столиці пройшли навіть такі відомі політики, як Віталій Журавський та Віктор Пилипишин. Ті, чиї випещені обличчя впевнено дивилися на нас з білбордів та обкладинок глянцевих журналів. Опір Нестора Шуфрича коштував йому серйозним побиттям в Одесі, але контейнера вдалося уникнути.

Ситуації складаються такі, що врятувати реноме публічним мужам начебто вже не видається можливим. Попри приниження, постраждалі (сміттєва «люстрація» мала місце і в Сумах, Рівному, Тернополі, Кіровограді, Черкасах, Запоріжжі) запевняють у замовленнях і підкупах конкурентів, тобто в тому, на що вони самі ж мастаки. Звичайно, «спектаклі» від опонентів трапляються, однак моральне задоволення від депутата або чиновника в помийниці українці отримують.

Щоправда, окремі тонкі натури кивають на неєвропейськість таких методів. Але чи можуть вони назвати гідною європейського чиновника поведінку наших політиканів, руки яких якщо й не в крові, то не перестають красти? Немає жодних сумнівів у тому, що злодії у владі безкарно гребтимуть, доки лопати не пройдуться по їхніх пацючих лапах і писках.

Утім, правовий аспект скидати з рахунків усе-таки не варто. Міліція обіцяє адекватно реагувати на прояви народної «люстрації», про що свідчать порушені кримінальні справи. Правоохоронці попереджають: для їхньої реакції достатньо не тільки заяви постраждалого, а й відповідних журналістських матеріалів.