Здавалося б, що таке Новий рік? Число в календарі? Певна межа в житті? Так, але не тільки. Є в цій даті якась магія, щось таємничо сакральне. І хоч у різний час Новий рік святкували і в березні, й у вересні, і в січні, та й тепер двічі, ця дата далеко не проста. Як і самі новорічні традиції язичницько-християнського походження. Завжди новорічні свята вважали чарівним часом. Дуже довго жила й нині живе віра, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалося чимало звичаїв та обрядів.

А дива таки трапляються

Анна дивилася на темно-зелені голки хвої, вдихала смолисті пахощі ялинки і подумки гортала сторінки людської історії. Ніяк не могла зрозуміти, чому завжди так вабить і зачаровує ця новорічна таїна. Раптом у блакитному відблиску ялинкової прикраси з’явилося обличчя найближчого друга Володі. Він широко усміхався і тримав у руках подарунок, перев’язаний червоною стрічкою.

Вона спочатку відмахнулася від цього видіння, не вірячи очам, а потім, озирнувшись, упевнилася, що це не сон, і пішла назустріч своєму щастю. Як вона мріяла про цю зустріч! Саме тоді, в новорічний вечір 2019-го, її коханий освідчився. Незабаром побралися, а вона ще більше впевнилася, що дива у цьому світі трапляються.

Нині Анна Ворона — аспірантка Черкаського національного університету зі спеціальності менеджмент, лейтенант Збройних сил України, молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу мовного тестування навчально-наукового центру іноземних мов Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського.

Альтернативи вибору військової професії у неї не було. З дитинства в сім’ї панував культ військових. Батько Володимир Валентинович, тепер уже полковник у відставці, об’їздив з миротворчою місією мало не пів світу. Мама Тетяна Миколаївна — працівниця Збройних сил України. Вони й не заперечували, коли донька тривожного 2014-го пов’язала свою долю з військовою службою. А брат Валентин — також офіцер ЗСУ, який нині проходить службу в Інституті Військово-морських сил національного університету «Одеська морська академія», привітав її з блискучим вибором.

А вибір і справді був чудовим. Пройшовши на базі Національного університету оборони України ім. І. Черняховського школу військової підготовки (їй довелося бути старшим оператором відділення автоматизованих систем управління інформаційно-телекомунікаційного вузла, начальником відділення телефонного зв’язку та працювати на інших посадах), Анна стала грамотним фахівцем. Паралельно здобувала ступінь магістра в Черкаському національному університеті. Знання і навички, здобуті на кафедрі підготовки офіцерів запасу університету оборони, вдосконалювала на стажуванні в Німеччині, спеціалізованих курсах при університеті. У підсумку, вважають її військові наставники, стала кваліфікованим офіцером, навчає колег.

До обов’язків лейтенанта входить мовне тестування військовослужбовців за стандартом НАТО. Блискуче володіючи англійською мовою, вона розробляє мовні тести, за якими потім визначає рівень мовної компетентності армійців. Виконує інші завдання оперативного характеру. Її залучають до супроводу іноземних делегацій та усного і письмового перекладу. Проводить заняття зі стройової підготовки студентів факультету військової підготовки офіцерів запасу цього університету.

Робочий день Анни дуже насичений, часом триває до пізньої години. Адже після занять зі студентами необхідно виконати й планові науково-дослідні роботи, попрацювати над науковою статтею, внести корективи до чергового навчального посібника (вона авторка 21 наукової праці). А ще посидіти над майбутньою кандидатською дисертацією. Стос книжок, таблиць, викладок із цифрами на екрані монітора, зосереджене обличчя Анни. Поки що не розкриває теми наукової роботи, але зауважує: стосується вона інноваційного розвитку економіки. Пояснює, що нині, в період суспільних трансформацій, формування сталого інноваційного розвитку набуває особливої актуальності. Це зумовлено глобалізацією, інтеграційними процесами, підвищенням активності ринків, загостренням конкуренції, світовими тенденціями.

Коли стрілки годинника повертають за північ

Як усе це — інститут, фізична та стройова підготовка, заняття зі студентами, дослідницька практика, консультації з економістами, робота з науковими джерелами та багато іншого — вміщається в життя однієї людини — просто загадка. Про це сказав її чоловік Володимир Долгов, досить досвідчений науковець, який здобуває ступінь доктора філософії у КПІ ім. І. Сікорського і працює в галузі комп’ютерних технологій. Фахівець знає ціну відданості улюбленій справі, адже витратив не одну безсонну ніч, аби краще осягнути глибини науки.

«Анна вміє організувати себе, виокремити головне, щоб потім додати ланки, яких не вистачає, — зауважив він. — Це дуже цінна якість для науковця».

А години й рідкісні дні, які випадають для відпочинку, проводять у подорожах — близьких і далеких, щоб краще пізнати рідну Україну.

«Весь час прагну нового, розвитку», — зізналася Анна.

Щасливо поєднавши військову справу й освітню діяльність, вона мріє про час, коли втілить усі свої проєкти в життя. А їх у неї багато. Одним із головних, але далеко не останнім, можна вважати прагнення стати мамою. Її плани незабаром стануть дійсністю. Майбутнє дитя вона привчає до спілкування, наспівуючи йому лагідні пісеньки про зайчика і ялиночку, новий рік, який зачарує всіх нерозгаданою таємницею.

Згадуються Анні пам’ятні години, коли всією сім’єю відвідували головну ялинку в столиці України. Це стало своєрідною традицією.

«Не знаю, чому, але запам’яталась одна мить, яку часто згадую. Тоді ще ходила в садочок у Черкасах. Ми поїхали до Києва всією родиною: тато, мама, брат і я. Стояли біля величезної ялинки і, дивлячись на яскраву зірку на самій її верхівці, тато, повернувшись із далеких відряджень, сказав: «Діти, запам’ятайте цю мить, коли всі ми разом. Час мине дуже швидко, і будуть у вас власні сім’ї, діти, і ваші думки будуть з ними. А зараз ми тут, разом. Сім’я».

Тільки із плином часу та подорослішавши, я зрозуміла, що саме мав на увазі тато. Так і сталося: час промайнув швидко, брат має власну родину, я теж. Батьки стали дідусем і бабусею двох онуків. Зустрічатися родиною вже вдається не так часто і просто, але традицію намагаємося зберігати. Почуття родини, безмежно світле, умиротворене, коли кожні слово, погляд, бажання рідних зрозумілі й пронизані теплом, дає багато. Додає насамперед упевненості в своїх силах, бажання якнайкраще виконати обов’язок перед своєю родиною, Батьківщиною».

Звичайна українська родина, маленька спільнота, з яких складається все наше велике суспільство. Ці люди знають ціну життю, миру, адже майже всі військові й мають за мету захист рідної Вітчизни. Зустрічаючи Новий рік, окрилені підтримкою й розумінням одне одного, вони найбільше прагнуть миру й добробуту.

Героїня цієї розповіді Анна Ворона, як і колись у дитинстві, намагається розгадати таємницю новоріччя.