Кажуть, порцеляну, як і чимало інших корисних революційних речей, уперше винайшли в Китаї десь на межі VI та VII століть. Та як часто-густо траплялося, приміром, з порохом або компасом, опанувати  новий напрям європейці змогли лише з десяток століть потому.

Водночас колекціонування порцеляни із самого початку було примхою багатіїв, або й лише представників правлячої верхівки. А коли порцелянове ремесло стало доступнішим, у нього з’явився нищівний критик — пролетаріат, що без перебільшення вважав витвори мистецтва — порцелянові статуетки за різними сюжетами, як і витончений посуд та інші предмети вжитку, — міщанством. Щоправда,  це не заважало яскравим представникам булгаковської шариківщини  вимагати ідеологічних рішень.  На щастя, справжніх поціновувачів це не зупинило.  Як і справжніх майстрів.

Днями у столиці в музеї історії Києва відкрилася виставка, присвячена 90-річчю одного з найвідоміших галузевих підприємств України та колишнього СРСР — Київського порцелянового заводу. Організатор заходу  Олександр Цапенко —  один з колишніх акціонерів, представник однієї з найвідоміших династій художників-технологів підприємства.

За словами фахівців столичного музею, Київський порцеляновий завод свого часу містив у своїй назві слово «експериментальний», що відображало творчу складову його діяльності. У його цехах працювали кращі українські художники і скульптори. Фактично підприємство було творчою лабораторією для всієї вітчизняної порцеляно-фаянсової промисловості.

Особливістю виставки є те, що на ній вперше представлені предмети з приватних колекцій, які ніколи раніше не експонувалися. Також відвідувачі мають змогу ознайомитися з  архівними  документами, відеоматеріалами, які розповідають про етапи творчого шляху колективу заводу, та світлинами, що зафіксували історичні миттєвості. До експозиції увійшли класичні та найновіші скульптурні роботи легендарного головного художника заводу Владислава Івановича Щербини.

Продукція заводу, що був флагманом української порцеляно-фаянсової галузі у ХХ столітті, донині зберігається у домівках багатьох киян і жителів інших українських та пострадянських населених пунктів. Ексклюзивні твори виробництва підприємства прикрашають експозиції провідних музейних установ Європи, Азії та Африки.

Маленькі порцелянові дива здатні викликати у людей щирий захват. Фото Володимира ЗAЇКИ

Київська порцеляна — самодостатня і високохудожня. А щодо міщанства, то його,  на наш погляд,  треба позбуватися у душах, а не на полицях.

…Якось українська народна  художниця Людмила Євгенівна Жоголь у своїх  нотатках  про київських порцелянових справ майстрів згадувала: «На розгляд художньої ради була представлена скульптура Світлани Голембовської  «Хлопчик на коні», витвір ліричний, легкий, ласкавий. І комусь із членів худради не сподобалося, що хлопчик босий. «Що, немає взуття?», «Чому босий?» Так і змусили майстриню «взути» хлопчика, не розуміючи, що саме босоніж дитина краще відчуває теплу землю, прогріту лагідним сонцем. 

Ганна РОМАШКО
для «Урядового кур’єра»