Шевченківський лауреат назвав її «Велика війна 2014… Україна: виклики, події, матеріали». Коментуючи презентовану книгу, поет Володимир Базилевський сказав, що позиція, яку обрав автор, — сприймати і подавати учасників подій як звичайних людей без зайвої театралізації і героїзації — дає змогу досягти найвищого рівня об’єктивності й правдивості. Проти надмірної театралізації і профанації воєнних подій — чи то смертей і поразок, чи то перемог українських вояків — у своїх творах виступав і ведучий презентації, поет, автор збірки «Вірші з війни», заступник командира підрозділу «ОУН» Збройних сил Борис Гуменюк.

Михайло Слабошпицький: «У книжці сотні прізвищ конкретних людей, без яких історія нашого народу буде не повною». Фото надане авторомДипломат і письменник Юрій Щербак відзначив органічний зв’язок «Великої війни» з попередньою книгою автора «Гамбіт надії», які схожі також композиційно — фактологічні відомості про суспільно-політичні події подано за принципом колажу.

— Ця книга про болісну криваву трансформацію України, про наш шлях до визволення від уламків пострадянської системи і ціну, яку нам доводиться за це платити. Відбувається народження нової держави, нової нації, бо старі форми не витримали викликів сучасності. Вони впали, і нам доводиться шукати інші, які стануть ефективними для нас і дадуть змогу реалізувати потенціал країни. Деталі цієї болісної трансформації, імена дійових осіб, які перебувають в епіцентрі, зафіксовано в книжці Михайла Слабошпицького. Для сучасників цих подій відомості, викладені у книзі, можуть здатися знайомими і не новими. Одначе цінність «Великої війни» зростатиме з року в рік, бо там містяться свідчення очевидців цієї війни, унікальні дані, за якими наші нащадки зможуть дати оцінку історичним подіям сьогодення, — сказав він.

Сам автор стверджує, що під час написання книги був далекий від якихось літературних амбіцій. Натомість було бажання звільнитися від гнітючого почуття жаху неоголошеної війни і розуміння колосальної важливості цього матеріалу під тим оглядом, що минуть часи, забудуться конкретні імена і прізвища, а без цих людей — там сотні конкретних прізвищ — історія нашого народу буде не повною.

Як зазначив письменник, ця книжка справді поза жанром: там є і репортаж, й інтерв’ю.  Це абсолютно документальне видання, яке, окрім фактичного матеріалу, містить лише деякі авторські відступи з того чи іншого приводу, здебільшого риторичні,  які мали доповнити мозаїку текстів.

— Я справді не збирався писати цієї книжки, як зазначено на її першій сторінці. Переломним моментом стали події захоплення Слов’янська. Тоді я зрозумів, що все це справді серйозно і так просто не закінчиться. Поступово щоденник, який я писав для себе (мої думки, рефлексії, алюзії, коментарі), став дедалі більше наповнюватися фактами, подробицями подій з передової, справжніми дійовими особами цієї війни, — розповідає Михайло Слабошпицький. — Я певен, що через років десять з’явиться потреба у фактографії нинішніх подій, потреба у джерелах, які фіксували деталі. Адже все забувається, стирається з пам’яті, тим паче тепер — у нашому спресованому, глобалізованому інформаційному світі.

Щодо продовження — третьої частини, яка б могла завершити трилогію «Гамбіту надії» і «Великої війни», — письменник поки що не впевнений, чи воно буде. Справді, хочеться вірити: ми більше не матимемо подібних воєнних чи суспільно-політичних викликів державного масштабу, з якого може народитися наступна книга.

Сергій ДМИТРУК
для «Урядового кур’єра»