Міжнародний день миру, який відзначали минулої неділі, увійде в історію як день підтримки України, єднання людей світу проти війни й агресії Росії. Антивоєнні та святкові акції пройшли в Луганській і Донецькій областях, у Москві та кількох інших містах Росії, а також у європейських столицях. «Урядовий кур’єр» розповідає про марші миру в Україні та Європі й вітає маріупольців із 236-річчям з дня заснування приморського міста.

Видатний гуманіст, філософ, поет, драматург, композитор, художник і спортсмен Шрі Чінмой, з ініціативи якого ООН свого часу запровадила відзначення Міжнародного дня миру, власними творами і самим життям стверджував: хто сповідує шлях любові, відданості й самозречення, має змогу швидко досягти духовного прогресу; хто піддався низьким інстинктам, серед яких і братовбивство, неодмінно будуть покарані, у вічності від них не залишиться навіть пилинки. А що як не ницість нинішня путінська агресія проти України?

Минулої неділі у багатьох країнах мітингували не просто за мир, а просили найдорожчого у світі саме для нашої Батьківщини.

Зокрема у Стамбулі «Марш миру» розпочався з «намоленого» місця — площі Таксім. Далі учасники рушили зокрема й повз російське консульство. Серед гасел антивоєнної акції: «Ні — війні з Україною!», «Крим — це Україна», «Слава Україні — ганьба Росії», «Геть руки від України». Під час акції люди стали на праве коліно, щоб провести хвилину мовчання у пам’ять про загиблих на Донбасі українських солдатів, які захищали свою землю від агресора. Пліч-о-пліч у турецьких містах мітингували українці, кримські татари, турки і росіяни.

Тим часом у самій Росії через півроку після московського маршу проти вторгнення у Крим російській опозиції вдалося знову зібрати аудиторію. Утім, правду кажучи, серед експертів нема єдності стосовно того, наскільки глибоко усвідомленим був цей рух. Чи може влада просто дозволила випустити пару? Адже і поліція, й «вірні пси» режиму — націоналістичні організації поводилися з мітингарями у вишиванках, які вигукували проукраїнські гасла, досить стримано.

Організатори «Маршу миру» неодноразово наголошували, що хода як проти війни в Україні, так і проти агресивної, на їхній погляд, зовнішньої політики Росії.

«Ми хочемо показати всьому світові, що в Росії багато нормальних людей, які хочуть миру з братніми народами, хочуть інтеграції в Європу, які поважають права і свободи в нашій країні. Це марш проти війни, марш за мир», — зокрема сказав БІ-БІ-СІ Ілля Яшин, один з лідерів руху «Солідарність».

Більш переконливими були ті, хто оперував незаперечними фактами. Як-от Олена Васильєва з організації «Забутий полк», яка створила в соціальній мережі групу «Вантаж-200 з України в Росію».

Офіційна статистика традиційно принизила потуги російських опозиціонерів, зазначивши, що, приміром, у Москві їх зібралося всього п’ять тисяч, хоч насправді було вп’ятеро більше. Утім, москвичам ще пощастило. Бо у Новосибірську марш зірвали місцеві «спортсмени», а в Барнаулі росіянина затримали за одиночний пікет.

Загалом акції на відзначення Міжнародного дня миру відбулися у більшості європейських столиць. Зокрема на центральній площі Лісабона висловити підтримку Україні та закликати світове співтовариство до рішучих дій через російську військову агресію зібралося близько тисячі небайдужих. За повідомленням організаторів, більшість учасників акції — українці, однак у мітингу взяли участь і португальці, і туристи. Учасники вигукували «Ні війні!», «Путін, залиш Україну в мирі!», «Зупинімо нового Гітлера!»

Перед початком і на завершення маршу лідери української громади закликали португальську владу підтримати Україну і «не допустити нової світової війни». А в Парижі охоче роз’яснювали російським туристам діалектику їхнього можновладця, якому, якщо вірити гуманістичному вченню Шрі Чінмоя, знадобиться не одна реінкарнація, аби поліпшити карму. Не свою — країни.

І звісно, жоден філософ не заперечуватиме: один день миру на рік — це занадто мало. Нам таких потрібно 365.

Своїми гаслами учасники акцій у різних куточках світу творили колективну позитивну думку. Фото з сайту obozrevatel.com

Донеччина. Наперекір «братам» Маріуполь відзначив свято міста у вишиванках

Павло КУЩ,
«Урядовий кур’єр»

Бойовики самопроголошеної «ДНР» та «ополченці» із військовою виправкою і виразним російським акцентом не забули «привітати» жителів Маріуполя з Днем міста, якому виповнилося 236 років. Нинішнє святкування цими вихідними збіглося з Міжнародним днем миру, та ще й під час так званого перемир’я. Хоча обстріли з «Градів» блокпостів поблизу міста-іменинника не припинялися. Отож маріупольцям тільки й залишилося жартома називати канонаду за околицею салютом на честь чергової річниці Маріуполя, святкування якої суттєво відрізнялося від усіх попередніх.

Родзинкою заходу безперечно став парад вишиванок. Кілька сотень школярів, студентів та маріупольців старшого віку влаштували на центральній вулиці своєрідну демонстрацію і марш в українському національному одязі. Уперше на день міста відбувся і парад військової техніки, яка тимчасово не задіяна в обороні міста. Деяких змін зазнав і традиційний конкурс «Маріуполець року-2014», який тут дуже популярний. У конкурсі відмовилися від деяких звичних номінацій, натомість з’явилися інші, які підказало саме життя: «Служіння людям», «Турбота про дітей», «Україна — наша гордість» та «Турбота про переселенців».

А нинішня ситуація, що має неофіційну назву «брат біля воріт», внесла корективи і до концертної програми. Якщо раніше на тутешніх сценах механічно розтуляли роти під фонограму естрадні «зірки» із близького, а тепер агресивного зарубіжжя, то тепер жителі міста і самі щиро та душевно підспівували славнозвісному колективу — Національному заслуженому академічному народному хору України ім. Григорія Верьовки. Столичні виконавці приїхали в Маріуполь, що нині перебуває майже на передовій, на запрошення голови Донецької облдерж?адміністрації Сергія Тарути і дали тут два безкоштовні концерти. Маріупольці також у боргу не залишилися, адже сказати, що в Палаці культури металургів був аншлаг, — це нічого не сказати. Вдячних оплесків після ранкового та денного виступів колективу не бракувало — артистів довго не відпускали зі сцени, заохочуючи виконання багатьох номерів «на біс». «Коли гримлять постріли з Росії і вибухи біля міста стають все ближче й ближче, слова багатьох пісень нашого народного хору сприймають зовсім інакше, — ділиться враженнями місцевий житель Леонід Григорович. — Не секрет, що недавно навіть проникливі слова «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» багато хто сприймав неоднозначно. А нині життя розставило все по своїх місцях. Ми об’єдналися, згуртувалися і готові боронити своє місто, Донбас і всю Україну».

Тим часом непрохані гості не припиняли спроб таки зіпсувати День міста. Аби їх вгамувати, підрозділ українських військ змушений був провести розвідку боєм, під час якої вдалося підбити три танки проросійських «ополченців». Очевидці свідчать, що бронетехніка горіла, немов свічки на торті приморського міста на честь його дня народження.

Луганщина. Фестиваль дружби в День миру

Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур'єр»

Якщо врахувати, що буквально за 40 кілометрів від Лисичанська облаштувалися бойовики, то вчинок понад 300 людей, які пройшлися проспектом Леніна від історико-меморіального комплексу «Пам’ять» до площі Перемоги, це вже перемога людей над страхом і байдужістю. У руках учасники Маршу миру тримали державні прапори України і транспаранти, на яких було написано «Лисичанськ — це Україна», «Ми не хочемо війни».

Через день їх підтримали сєверодонеччани, які також вийшли на вулиці рідного міста, аби відзначити Міжнародний день миру.

Цими ж днями на північ Луганщини прибули волонтери унікального культурно-просвітницького фестивалю «З країни в Україну». П’ятдесят волонтерів із Житомира та Харкова, Одеси та Дніпропетровська, Києва та Полтави, Чернігова та Львова привезли з собою фотовиставку, котра доводить, наскільки різноманітна і прекрасна природа нашої країни. Художники і майстри з волонтерської команди прямо на площах організували різні майстер-класи, де можна було погончарити та помалювати. Веселі клоуни залучили до веселощів та участі у смішних змаганнях не лише дітей, а й їхніх батьків. Бажаючі могли вибрати собі на згадку одну із книг привезеної бібліотеки. Вона «приїхала» з Києва, де її з усіх куточків столиці зносили кияни.

«Ми переїжджаємо з одного міста до іншого, аби донести одну думку: Україна — єдина країна і одна велика сім’я», — каже один із волонтерів проекту Володимир Шолохов — музикант, учасник гурту «Телері». З дружиною Оленою, художницею, і групою однодумців він проводить фестивалі дружби на визволених територіях. «Нам не важливо, якою мовою ти говориш, з якого ти міста. Головне, що ти живеш в країні, яку любиш і якій хочеш добра», — пояснює мету своїх друзів Володимир Шолохов.

Сєверодонецьк — п’яте місто Луганщини, куди завітали волонтери. А перед цим були Краматорськ, Слов’янськ, Дружківка, Рубіжне. Потім небайдужі українці вирушили в Лисичанськ, Артемівськ, Маріуполь. Організатори сподіваються зробити фінал свого фестивалю у Горлівці, Донецьку і Луганську.