МИЛОСЕРДЯ

Вчора до Бостонського протиопікового центру (США) доправили Андрія Царинського — єдиного з великої родини, яка загинула від пожежі

Ця історія достойна голлівудських фільмів. На жаль, поки що з невідомим фіналом. Пекельна пожежа, що сталася на обійсті родини Данилів у минулі вихідні у віддаленому гірському селі Долинівка Сколівського району, що на Львівщині, забрала життя трьох дорослих і двох дітей. Життя єдиного 11-річного Андрійка, що вижив, але отримав 80% опіків тіла, рятуватимуть у бостонській клініці, де свого часу лікувалася Надійка Овчар. Ця українська дівчинка винесла свою сестричку з палаючого будинку і теж постраждала від вогню…

Цей день мало чим відрізнявся від інших. У гірських селах вечоріє швидко. А Долинівку ще й снігами замело та дошкуляли люті морози. В таку погоду на вулиці довго ніхто не затримується. Родина швидко впоралася по господарству: нагодували худобу, все позакривали на ніч, аби живність у стайні не мерзла. Діти, як завжди, ввечері сиділи у діда й баби: у літній кухні було тепло і затишно, та й гуртом — веселіше.

Не те, що у дерев’яній хаті (у гірському карпатському краю тільки з дерева й будують, бо все ж дешевше за цеглу обходиться) — хоч скільки б дров  спалив, усе одно прохолодно. А в люті морози ще й вітер швидко видуває тепло.

Лікарі дійшли висновку, Андрія можна транспортувати у США, у нього є шанс вижити. Фото УНІАН

Згоріли від… лютих морозів

Аби не обігрівати дві хати, цієї ночі вирішили спати усі разом у літній кухні. Полінця весь час до пічки підкидали. Невдовзі солодко заснув найменший 2-річний Мар’янчик. Зручно вмостившись у бабиних перинах, задрімали 13-річна Галинка та 11-річний Андрійко. Розморило тепло й втомлених за день роботою дорослих. А в пічці не переставало палахкотіти полум’я. З жаринки, що впала на дерев’яну долівку, мабуть, і спалахнула пожежа. Прокинулися, коли вогонь кухню й ганок охопив. Суха деревина зайнялася, мов смолоскип.

Дідусь Іван кинувся рятувати онуків, витягуючи їх з ліжок. Тим часом вогонь перекрив дорогу до виходу. Поки пробиралися до дверей, самі на смолоскипи перетворилися. Щосили, не тямлячись від пекучого болю та тримаючи на руках малого Мар’янчика, обгорілий Андрійко (на хлопчикові весь одяг згорів), кинувся бігти до сусідів — фельдшерки Любові Гордінець.    Потім лікарі дивуватимуться, звідки у нього взялися сили пробігти обгорілими ногами по снігу в 30-градусний мороз ті кілька десятків метрів!  З його рук ледве забрали братика — так міцно тримав малюка.

Село прокинулось посеред ночі від страшної звістки. Хто міг кинувся допомагати гасити пожежу. Але не вдалося врятувати 32-річну матір дітей Ірину. Від жаху не витримало серце господині 56-річної пенсіонерки Марії Данилів.

Відтак трьох дітей та їхнього дідуся доправили до районної лікарні, де пацієнтам надали першу допомогу, потім кожного окремо перевезли у Львів до опікового відділення міської лікарні.    

 З болем в душі і надією впродовж тижня люди стежили за станом здоров’я пацієнтів. До міської клінічної лікарні  № 8 пацієнти з Долинівки потрапили у вкрай важкому стані, хоч і залишалися при свідомості. У Галинки виявилося 90%  опіків тіла, у Андрійка — 80%, у Мар’янчика — 40%. Для дідуся Івана Васильовича 95% опіків стали смертельними — через два дні він помер у лікарні, не- зважаючи на зусилля лікарів.

Ще є шанс  на порятунок

З перших хвилин лікарі опікового відділення боролися за життя пацієнтів і одночасно вели переговори із фахівцями опікового центру «Шрайнерс Госпітал» з Бостона (США), з якими  віддавна співпрацює львівська лікарня. У такій критичній ситуації, а прогнози львівських медиків були песимістичними, лікарі з бостонської клініки погодилися лікувати  українських пацієнтів безкоштовно. Треба було вирішити, як транспортувати за океан пацієнтів. Для цього годиться лише спеціальний літак — реанімація на борту, оснащений всім необхідним медичним обладнанням. Але на послуги санітарної авіації потрібні неабиякі гроші.

Для термінового збору коштів Львівська облдержадміністрація створила спільний з Львівською міською радою координаційний центр. Відгукнулося багато небайдужих людей, і за день вдалося зібрати, конвертувати та переказати підприємству-перевізникові потрібну суму — 101 тисячу доларів США.

Львівські лікарі почали готувати маленьких пацієнтів до перельоту. Людська небайдужість відкрила двері дипломатичних установ, і всі формальності вдалося швидко залагодити. Документи, паспорти, візи для дітей та їхнього опікуна Ростислава Фединця (родича по маминій лінії) були швидко виготовлені. Але двоє з трьох дітей — Галина і Мар’янчик — не дочекалися рятівного рейсу. Діти померли у реанімаційному відділенні. Лише в Андрійка, єдиного, хто залишився живим з великої родини, ще є шанс на порятунок.

До бостонської клініки львівські медики звернулися тому, повідомив заступник головного лікаря Львівської міської клінічної лікарні № 8 Ігор Стояновський, що тамтешні спеціалісти навчилися вирощувати у лабораторних умовах шкіру пацієнта для подальшої пересадки. Андрійкові потрібно 10 тисяч квадратних сантиметрів шкіри!

У Львові з тривогою очікували на літак, адже стан хлопчика, за словами львівських лікарів, був стабільно важкий. «Повітряна» клініка, як називають спеціальний борт, який мав доправити постраждалого до США, прибув до Львова швидше, ніж розраховували. Американські та львівські медики спільно вирішували, чи доцільно доправляти Андрійка на лікування за океан, чи рятувати хлопчика у місцевій лікарні. Адже важко передбачити, як перенесе дитячий організм такий тривалий переліт? Відтак американці дійшли висновку, що хлопчика можна транспортувати, у нього є шанси вижити!

А поки тривав консиліум, всі задіяні служби  розробляли та готували спеціальний маршрут для транспортування пацієнта до Львівського аеропорту, облаштувавши так званий  «тепловий коридор», аби до мінімуму скоротити шлях і перебування карети невідкладної допомоги у дорозі. На реанімобілі Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Андрія доправили в аеропорт. Бригада, за словами директора Центру Юрія Пацюрка, відповідала за забезпечення усіх життєво важливих функцій пацієнта в реанімобілі та під час посадки в літак. Для цього на летовищі, з огляду на низьку зовнішню температуру, встановили теплові бокси, завдяки яким пацієнта з салону реанімобіля змогли перенести в салон літака та уникнути реакції організму на перепади температури. Бо навіть кілька секунд перебування на холоді, за словами Ігоря Стояновського, могли стати фатальними для постраждалого.  Американські спеціалісти, яким не раз доводилось організовувати подібні перевезення, відзначили високу фаховість наших медиків.

Коли реанімаційний літак з Андрійком піднявся у небо над Львовом, його проводжали зі словами молитви і щирими побажаннями Андрійкові витримати і складний переліт, і тривале лікування.

А дзвони  гірко плачуть

У кабінеті біології, на парті, за якою сиділа ще трохи більше тижня тому  завжди зосереджена і серйозна восьмикласниця Галина Царинська, тепер її портрет в жалобній стрічці та букетик квітів — вона так любила доглядати за вазонами! Діти не можуть оговтатися від шоку. Як таке могло статися, запитують у дорослих.

Такого похорону у селі не пригадують навіть старожили. Хіба що згадують таке велелюддя, коли у селі згоріла давня дерев’яна церква — пам’ятка архітектури 1860 року з унікальним органом. Попри тріскучі морози, на похорон Івана Васильовича, Галинки та Мар’янчика  прийшли не лише односельці, а й  мешканці сусіднього села Сможе.

— Прийшли попрощатися з порядною, працьовитою і шанованою у селі  родиною, — розповідає голова Сколівської райдержадміністрації Михайло Гнатишин. — Вони, як, зрештою й більшість тутешніх газдівств,  звикли все до порядку робити. Колись тут було німецьке поселення Феліцієнталь, тож працьовитість і любов до охайності передавалися з діда-прадіда. Саме таким добрим газдою й був глава сімейства Іван Васильович. А мотором і стратегом у сім’ї була його дружина Марія Матвіївна, з якою у працьовитості мало хто міг у селі посперечатися. Усьому вміла лад дати. Не склалося у тихої і лагідної дочки Ірини особисте життя, не вдалося їй збудувати міцної сім’ї ані в першому, ані у другому шлюбі, тож долею своїх дітей опікувалася сама. Родина колишньої доярки до заможних не належала, та й не бідувала — виручало чимале господарство. До роботи залучали й дітей, аби знали ціну праці й кожної копійки. А у селі кожна родина на виду. По клубах внуки Данилівих не тинялися. Старші й самі до сімейного бюджету зароблене додавали — влітку до лісу по гриби-ягоди ходили. Допомагали на сінокосах, поралися на городі. Але працювали стільки, щоб робота не шкодила навчанню. Тішилися дід з бабою працьовитістю внуків, мріяли про те, аби дати дітям добру освіту та допомогти їм влаштуватись у місті.  Долинівка — хоч і гарне, мальовниче, з давньою історією село, та жити в горах непросто.

— Галинка й Андрійко швидко і легко прижилися в нашій школі. — розповідає директор Сможівської загальноосвітньої школи Любов Пукица. — Хоч провчилися лише півроку (до того навчалися у Долинівці), і учні, і вчителі не нахваляться новачками. Старанні, добре виховані діти. Андрійкові, активному і небайдужому до шкільних справ, вдалося згуртувати весь клас. Любить читати і зумів заохотити до читання найбільших шибайголів! А як дбайливо за квітами він у своєму, а Галинка у своєму класах доглядали! Надворі зима, морози, а кімнатні рослини наче на весні квітнуть! І навіть у морози дітям не сиділось вдома — рвалися до школи, хоч щодня їм доводилось долати 7 (!) кілометрів. Ніколи не нарікали на труднощі: була маршрутка, добре, їхав хтось із односельців підводою у Сможе, дякували, що підвезли. Іноді й пішки чималу відстань долали. Важко змиритися з тим, що так трагічно обірвалося життя юної Галинки. Тепер от у церкві за одужання Андрійка молимося!

Коли у Долинівці, що загубилася в підніжжі Карпат, голосили церковні дзвони, а односельці прощалися з Іваном Данилівим та його онуками, з летовища у Львові спеціальним рейсом до Бостона вилетів Андрійко у супроводі команди американських фахівців. Тримайся, Андрійку за тендітну ниточку свого життя! Ти маєш, ти мусиш, ти зобов’язаний вижити! За всю свою родину!

ПРЯМА МОВА

Михайло КОСТЮК,
голова Львівської облдержадміністрації:

— З кожної трагедії треба діставати уроки. Лихо, яке спіткало родину, зробило унікальну річ — об’єднало нас задля порятунку постраждалих, згуртувало, що й допомогло провести безпрецедентну операцію. І нам це вдалося, бо громада Львівщини виявила милосердя та небайдужість до чужого горя, свою  активність, спроможність організуватись в біді і швидко реагувати на виклики.

Разом з тим варто зробити висновки, чому стається таке горе? Організованість у родинах має бути піднята на зовсім інший рівень. За господарством вдома треба доглядати, треба своєчасно перевіряти домівки на пожежобезпечність, на справність електроприладів, на роботу в екстремальних умовах. Щоб  у жодну родину не прийшло таке горе.

А ми будемо всі раді, коли Андрій виживе і повернеться здоровим.       Вирішуватимемо водночас, як використати кошти, які залишились на спеціальному рахунку (1 млн 464 тис. 605 грн 15 коп.). Будемо радитись, що з ними робити. Думаю, громада має сама визначити, бо їхнє призначення — лікування дітей.