Чого найбільше побоюються кондуктори громадського транспорту в Чернігові, то це зіткнутися із хворим на туберкульоз. Пояснюють: «Почнеш вимагати у такого за проїзд, а він кашляне на тебе». В умовах загрозливої епідемситуації містяни знають, що це хвороба закритого приміщення: доки паличка Коха літає в повітрі, вона здатна уразити будь-яку людину поруч.

Побоювання цілком зрозумілі: показник уражених цією небезпечною недугою в області на 15% перевищує середній по країні. Торік було проліковано близько двох тисяч осіб, а виявлено ще 677 хворих, крім того, майже удвічі зросла дитяча захворюваність. Ось такі невтішні дані за три роки до сторіччя протитуберкульозної служби області. А є ще невраховані потенційні пацієнти.

У таких палатах змушені перебувати хворі на туберкульоз. Фото з архіву Чернігівського протитуберкульозного диспансеру

Обласний протитуберкульозний диспансер міститься на околиці Чернігова у березовому гаю. Тут чисте повітря, дбайливий персонал, працює система швидкої діагностики: наявність захворювання і чутливість його до тих чи тих препаратів визначать за кілька годин. Раніше це робили три місяці. Усі ліки хворі одержують безплатно.

І все-таки, хоч як це прикро, змагання з туберкульозом нагадує бій з казковим драконом: на місці відтятої голови виростають дві нові. Якщо на початку нинішнього століття існувало всього дві форми цієї недуги, то тепер — сім.

«Виростили» — так характеризує це явище головний лікар обласного протитуберкульозного диспансеру Микола Дейкун. Це відомий в області фахівець-реформатор. Очоливши торік занедбану протитуберкульозну службу області, Микола Петрович насамперед пішов по владних кабінетах, доводячи, що звести до мінімуму ризик зараження пацієнтів з різними формами туберкульозу можна лише ізолювавши їх. Він знав, як це зробити без залучення додаткових коштів: згодом створили Територіальне медичне об’єднання з лікування соціально небезпечних інфекцій. Віднині чотири протитуберкульозні заклади області дають змогу розподілити потоки хворих так, щоб унеможливити їхній контакт.

А щоб поліпшити фінансові справи, головний лікар запропонував створити громадську організацію «Подолаємо туберкульоз разом!», до якої долучилися місцеві підприємці. Саме на їхньому зібранні ми й зустрілися з Миколою Дейкуном. Цього разу він запропонував обговорити нагальну проблему щодо ремонту закладу.

«Матеріально-технічна база диспансеру перебуває в аварійному стані. Грошей на капітальні ремонти та закупівлю медобладнання немає. Державна субвенція, за рахунок якої фінансується заклад, не передбачає капітальних вкладень. Умови, в яких лікуються люди, неприйнятні, — зауважив Микола Петрович.

Справді, приміщення, де надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, мало схожі на лікарняні палати. Якщо зважити на те, що одужання — це не лише медикаментозне лікування, а й моральне налаштування на боротьбу із недугою, то дірява підлога і страшні облуплені стіни цьому аж ніяк не сприяють.

Але насамперед треба замінити покрівлю, що протікає, а також вікна і двері та утеплити стіни. Тільки після цього можна позбавитися грибка, а також міняти сантехніку, вентиляцію, електрику і наводити косметичний марафет.

Ще один із жахів диспансеру — це система очищення стоків. Ветерани колективу кажуть, що вона ніколи і не працювала. Використана вода із пральні та душових кабін стікає просто до річки. Щоб зарадити цій екологічній проблемі, головний лікар намагається залучити закордонні кошти.

За новим принципом проходитиме процес також виявлення хворих на туберкульоз. Виїзні флюорографічні бригади у сільській місцевості неефективні, оскільки перевірятися ходять одні й ті самі люди. Микола Дейкун запропонував систему, за якою можна передовсім оглянути ймовірних потенційних хворих.

КОМПЕТЕНТНО

Микола ДЕЙКУН,
головний лікар Чернігівського обласного
протитуберкульозного диспансеру:

— Найважливішими вважаю три напрями розвитку: оптимізація лікування, відповідність вимогам інфекційного контролю й активізація роботи усієї протитуберкульозної служби області. Почали з того, що під силу. За кілька місяців уже дещо зроблено з ремонту приміщень. Але цього дуже мало, потрібно значно більше фінансів. Знайти їх складно, але можливо. Сподіваємося не тільки на бюджет, а й гранти, спонсорів, щоб достойно зустріти сторіччя протитуберкульозної служби області.