90 років тому, у свої 25, наш співвітчизник Борис Грабовський винайшов електронне телебачення. Чому ми не здатні шанувати своїх геніальних співвітчизників? Ні, не Тараса Шевченка, Лесю Українку чи Івана Франка. З цим порядок. Мова про винахідника електронного телебачення Бориса Грабовського. Відповідно до правил Міжнародної конвенції про винаходи, датою його пріоритету (реєстрація патенту) визначено 9 листопада 1925 року, через кілька місяців буде 90-річчя!
Позаторік у радіоефірі прозвучав черговий диктант з української мови. У тексті, що мав назву «Піонер на ниві електроніки», йшлося про винахід електронного телебачення. Тобто про нашого співвітчизника українця Бориса Грабовського, сина відомого поета-демократа Павла Грабовського, якого царська «охранка» запроторила на каторгу в Сибір. Там за рік до смерті батька й народився майбутній технічний геній.
У телебачення немає єдиного винахідника, немає єдиної дати. Адже технічно — це і передавальна камера, й телевізійний передавач, який працює в радіоефірі чи кабельній мережі, і телевізор у нашій квартирі. Навіть назва «телебачення» багато разів трансформувалась. Було і «електробачення», і «телевізування», і «електрична телескопія», і «далекобачення», навіть «телеоптикон». Спочатку телебачення було оптико-механічним на основі так званого диску Ніпкова, що постійно обертався..jpg)
Навіть у Радянському Союзі на його принципах десь в 1930-х роках працювало кілька телецентрів. Ось цікава публікація в газеті «Правда» від 30 квітня 1931 року: «Завтра вперше в СРСР буде зроблена якісна передача телебачення (дальнобачення) по радіо. З короткохвильового передавача РВЕІ-1 Всесоюзного електротехнічного інституту (Москва) на хвилі 56,6 метра буде передаватись зображення живого обличчя і фотографії». А за кордоном оце оптико-механічне диво засвітилось ще в 1924 році. У Києві такий державний телецентр почав працювати перед початком війни.
Але, погодьтесь, чи ж варто називати таку систему телебаченням у сучасному розумінні? Коли в маленькому віконечку якогось ящика (телевізора) одним оком бачиш картинку, намальовану лише сорока рядками розгортки. До речі, у нинішнього звичайнісінького телевізора розгортка в 625 рядків, а є ще системи високої чіткості, де цих рядків удвічі більше. Але в ті часи іншого віконечка в білий світ не було.
І, уявіть собі, наш співвітчизник Борис Грабовський першим у світі створює електронну передавальну телевізійну систему, на якій грунтуються основи сучасної телевізії.
Тоді винахідник отримав вітчизняний, а згодом і міжнародний(!) патент, де датою пріоритету зазначений саме 1925 рік.
А що ми знаємо про цього видатного Українця? Спасибі, нагадали чиновники із Міносвіти в згаданому Національному диктанті. Навіть зубри-професіонали в царині телерадіо не мають повного уявлення про цей винахід, про велич нашого співвітчизника.
Варто завважити, що є історики-фахівці в царині телевізії, які вивчали і, думається, вивчають феномен Бориса Грабовського як винахідника, що працював в такі складні часи не маючи навіть повноцінної освіти.
Згадаймо лише одного телевізійного авторитета, відомого організатора цього процесу в Україні Івана Мащенка. Він — провідний автор чинного закону про телебачення і радіомовлення, за двотомну монографію «Телебачення України» удостоєний звання лауреата Національної премії імені Івана Франка.
Та повернімося до Бориса Грабовського. У Ташкенті діє музей електронного телебачення його імені. Уже в 1965 році (40-річчя з дня винаходу) Указом Президії Верховної Ради Узбекистану йому присвоєно звання «Заслужений винахідник».
А в Україні? Окрім поодиноких публікацій, немає нічого: ні погруддя, ні увічнення імені у бодай одному профільному навчальному закладі чи підприємстві.
У державі є інституції на кшталт Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, академічні заклади. Хіба не вони повинні ініціювати увічнення пам’яті видатного винахідника, нашого співвітчизника?
Ще 2013 року ми з колегами звернулись до керівництва Українського державного центру радіочастот з пропозицією встановити погруддя Б. Грабовського на території центру. УДЦР — єдине потужне державне підприємство, яке контролює радіочастотний ресурс України, включно з його радіопростором.
Відповіли, що пропозицію вважають слушною, подякували за небайдуже ставлення до історії галузі.
Торік спробував звернутись уже до нового керівництва центру. Теж подякували, але сказали, що пропозиція не на часі, треба чекати кращої нагоди. Проблем і справді вистачає, цього не заперечиш. Але 90-річчя такого епохального винаходу, як телебачення, нашим геніальним співвітчизником — теж аргумент! Український самородок зробив те, чого не могли винайти кращі голови світу! Зауважимо: Борису тоді йшов тільки 25-й рік! А ми все чекаємо кращих часів…
Федір НАКОНЕЧНИЙ для «Урядового кур’єра»,
Інна ОМЕЛЯНЧУК, «Урядовий кур’єр»
Ми в Google+