Не перший рік відвідую це дійство, і ніяк до нього не звикну, завжди з нетерпінням чекаю наступного. Тому, що такі фестивалі неповторні, і аура їхня особлива. Мою думку про цей захід розділяють і колеги-журналісти.
«Я вже вшосте приїжджаю на фестиваль, і кожного разу це якісь неймовірні відчуття. Дивують гончарі, їхні вироби, майстер-класи. Такого, як тут, мабуть, не побачиш ніде, – говорить журналістка Херсонської ТРК «Скіфія» Ганна Голикова. – Ми, херсонці, пишаємося своїми вишивальницями, у нас є свої орнаменти. Але глини на Херсонщині немає, у нас – піски, степ, а тут просто рай. І тому ми з оператором усе робимо для того, щоб сюди потрапити. І дуже приємно, що кожного разу нас тут чекають. Ми вже як друзі, як одна родина. В атмосфері, яка тут панує, забуваєш, що треба поїсти, чи де ти будеш ночувати. Ти отримуєш задоволення уже від самого перебування тут , а всі побутові речі якось відходять на другий план. Ми вже третій день в Опішному, цьогоріч керівництво телерадіокомпанії надало нам добові, але приїхали ми сюди власним коштом. Гостинні господарі фестивалю подбали про те, щоб ми були нагодовані, поселені, виспані, енергійні і готові до праці.
Вчора ми тут відвідали нові виставки. Дуже хороші, незвичні. Особливо сподобалася виставка «Дивні речі» художника-кераміста Зінаїди Близнюк».
Виставок і майстер-класів на фестивалі нині помітно побільшало. За приблизними підрахунками Олеся Пошивайла, майстрів різних видів народних ремесел приїхало майже півсотні. Це щоб усі присутні були зайняті, і всім було цікаво. Чимало там було і учасників фольклорного фестивалю гончарства «Перевесла». Бо не можна уявити свято без пісні, як не можна уявити майстра-гончаря, вишивальницю, різьбяра по дереву, коваля, який би у момент творення не співав у душі. Вхід на територію Центру розвитку духовної культури, де відбувається дійство, 40 гривень, але для дітей і пенсіонерів є пільги. У межах «гончарного тижня» принагідно триває міжнародний симпозіум художників-керамістів «Філософія буття», в якому беруть участь 10 творчих особистостей з різних країн. Одна учасниця, Росана Бортолін, прибула сюди аж із Бразилії. На території музею-заповідника українського гончарства вони створять монументально-паркові скульптури, що стануть окрасою музею-садиби філософа і колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморша. А також на виставках.
Прогулялися й ми дивовижною галереєю монументально-паркових скульптур. Як багато талантів на нашій, Богом даній землі! Кожен із цих творів оригінальний, пов'язаний з уявленнями їхніх творців про Всесвіт. За кілька років, відколи я не бував у музеї-заповіднику, його територія розширилася. Виявляється, додаткова площа музейчикам знадобилася для будівництва дитячого парку «Керамленд», відкриття якого планують на осінь. Там будуть величезні керамічні скульптури, казкові герої, фантастичні звірятка. Такі роботи вже виготовляються руками вже згадуваної Зінаїди Близнюк. Їх установлять через кілька місяців, але вже зараз дітям тут показують фільм-казку про Гончарика, пропонують малечі скласти керамічний пазл. І все це за невелику плату. У музеї завжди людно ще й тому, що музейне керівництво поступово налагоджує тісну співпрацю з турагенствами. Найбільше туристів в Опішному з Дніпра, Черкас, Харкова та Сум.
Придбавши комплексний квиток, можна цілий день провести в музеї-заповіднику. Тут можна гончарювати, малювати, ліпити, відпочивати на гойдалці, сидіти біля впорядкованого ставка. Фотографуватися. Квиток дає право відвідувати усі шість окремих музеїв, які тут розташовані. У серпні музею-заповіднику виповниться 31 рік, він іще зовсім молодий. Але його штат уже налічує 109 осіб, територія розширилася до 30 гектарів. І це, кажуть, не межа. Планів у Олеся Пошивайла чимало. Мабуть, це й правильно, адже в Україні так не вистачає справжнього мистецтва.
Стосовно родзинок фестивалю. У цьому році тут уперше відбулося фаєр-шоу. На превеликий жаль, не вдалося його подивитися, бо воно мало закінчитися опівночі. Але те, що називалося проектом «палаюча скульптура» сфотографувати пощастило. Заступник генерального директора Національного музею-заповідника українського гончарства з культурно-освітньої роботи Тетяна Литвиненко розповіла, що до складу цієї монументальної споруди входить глина, яка наліплюється на металеві конструкції, полива, ангоби, скло, глей тощо. – Після випалу, –сказала вона, – я так думаю, – воно повинне все стікати, плавитися, і це виглядатиме ефектно. Тож по-доброму позаздримо тим учасникам і гостям фестивалю, які стали свідками презентації проекту. Принагідно побажаємо його авторові, полтавцеві Андрію Собяніну, який нині проживає у Києві, нових яскравих робіт в ім’я України.
Ми в Google+