Пішов із життя наш великий сучасник академік Мирослав Попович. Усі щаблі свого наукового й адміністративного зростання він пройшов в Інституті філософії НАН України, а це понад 60 років. Але всесвітньо відомого інтелектуала українці пам’ятатимуть передовсім не через його високі адміністративні посади, звання і нагороди, а завдяки  тому, що його Слово — сказане і написане не розходилося з його вчинками, він був людиною неймовірного масштабу і водночас неймовірної простоти.

Він серед тих наших світочів, що стали такими всупереч усім обмеженням радянської доби. Вони не давали нам покірно скласти руки, наближаючи нашу незалежність, бо повсякчас нагадували, як бути людиною. Одну зі своїх книжок, видану 2011 року,  Мирослав Попович так і назвав: «Бути людиною». Тоді, нині і завжди нам треба чути  начебто очевидні речі: так, людина може плекати внутрішнє багатство і внутрішнє убозтво, бути безмежно доброю і жахливо злою. Але треба усвідомити, що бути людиною — це бути здатним розрізняти істину і хибу, добро і зло, прекрасне і потворне. Тішить те, що, на думку автора, ми не втратили такої здатності, отже і майбутнього. 

Невдовзі після проголошення незалежності Миро­слав Попович викладав у Могилянці, читав першокурсникам курс «Критичне мислення». Вони згадували, що він аж ніяк не прокладав між ними професорську межу, не був недосяжним. Можливо, такому спілкуванню посприяв його досвід, коли після закінчення університету три роки працював учителем і директором у сільській школі? Мабуть, і для тих дітей він був мудрецем, але дуже близьким і простим, з очима, в яких світився захват від знань, радість від відкриття нового.

Окрім значного наукового доробку, Мирослав Попович не лишався осторонь політичних подій, хоч ніколи не належав до будь-яких партій та рухів. Казав, що вплив на них має бути «під кутом моралі і порядності». Тому саме в часи Януковича став одним із фундаторів  групи «Перше грудня», яка мала сміливість називати речі їхніми іменами і тоді, й донині. 

Як можемо віддячити йому за все, зроблене для нас, адже думки мислителів такого масштабу живуть нескінченно довго? Передовсім читати його. І «Червоне століття» про історію  комунізму на наших землях, і «Нариси про культуру України» — майже енциклопедію того, ким ми були і ким є, книжки про Сковороду і Гоголя, світогляд давніх слов’ян — вони  мудрі і докладні, але не потребують особливої підготовки, вони відкриті для всіх.

«Україна втратила великого мислителя і одного зі своїх беззаперечних моральних авторитетів», — написав Президент Петро Порошенко. «Ми були сучасниками справжнього європейського гуманіста», — зазначив аналітик Віталій Портников. «Він з однаковою легкістю і захопленням говорив про кулінарію і складні речі. І завжди вболівав за все, що відбувається з Україною», — такі слова знайшла співачка Анжеліка Рудницька.

Відділ гуманітарних проблем