Член-кореспондент НАНУ 
Володимир СІДЕНКО

Днями Кабінет Міністрів схвалив законопроект про ратифікацію Договору про створення зони вільної торгівлі між країнами Співдружності незалежних держав та направив його до Верховної Ради. Однак домовленості про створення ЗВТ на пострадянському просторі викликали певний ажіотаж у засобах масової інформації. Критики заявляли, що договір суперечитиме аналогічній угоді з Євросоюзом і може поставити хрест на економічній інтеграції України до європейських ринків. Не залишилося осторонь й російське керівництво, яке наголосило: у разі створення Україною зони вільної торгівлі з ЄС Росія муситиме ввести запобіжні заходи, аби на її територію через нашу не попливли товари з третіх країн. Якщо таке рішення буде реалізовано, ефективність угоди про вільну торгівлю з СНД буде під сумнівом. Проте українські фахівці заявляють: одночасне існування кількох зон вільної торгівлі — загальна світова практика, а побоювання Росії надумані. Про це «УК» розповідає головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України,  доктор економічних наук Володимир СІДЕНКО.

На принципах СОТ

— Нещодавно ви виступали на економічному прес-клубі, який проходив у Кабінеті Міністрів. Тоді ви наголошували, що вільна торгівля з СНД не заважає укладенню схожої угоди з Євросоюзом…

 — Наголошував і наголошую ще раз: нині  у світі процеси створення регіональних торговельних об’єднань набули надзвичайного поширення. Якщо проаналізувати інформацію, яка міститься в базі даних Світової організації торгівлі, побачимо, що абсолютна більшість країн-членів СОТ мають одночасно по кілька, інколи  більше десятка, преференційних торговельних угод з різними країнами та об’єднаннями. Більшість з них укладена у двосторонньому форматі, однак є багато прикладів, коли країни одночасно беруть участь у кількох багатосторонніх угодах. У середньому на одного члена СОТ статистично припадає по п’ять регіональних угод, які пов’язані зі встановленням режиму вільної торгівлі, митного союзу або економічною інтеграцією. Тому будь-які розмови про те, що країна не може укладати одночасно дві угоди про вільну торгівлю, суперечать існуючій міжнародній практиці.

— Чому ж такі розмови ведуться?

— Можливо, це пов’язано із заявами деяких політиків та експертів про те, що вільна торгівля з СНД — крок до входження у Митний союз Росії, Казахстану та Білорусі. Справді, Україна не може одночасно укласти угоду про ЗВТ з Євросоюзом  та інтегруватися до Митного союзу. Приєднання до МС передбачає передачу повноважень з формування зовнішньоекономічної політики в компетенцію наднаціональної структури. Отже, з моменту вступу в силу положень МС компетенція із ведення переговорів про режими вільної торгівлі з третіми країнами чи об’єднаннями переходить до таких органів. Тому європейські чиновники та експерти і наголошували: якщо Україна приєднається до Митного союзу, вона не зможе вести переговори про створення ЗВТ з Євросоюзом.

— Угода про вільну торгівлю між країнами Співдружності не передбачає створення наднаціональних органів?

— За угодою про ЗВТ ніякі повноваження з регулювання зовнішньоторговельної політики не передаються Україною ніяким організаціям. Тому жодних інституційних перешкод для одночасного існування зон вільної торгівлі з СНД та ЄС не існує. Тим більше, що режим вільної торгівлі з країнами СНД де-факто діє із середини 90-х років минулого століття на основі двосторонніх угод. Усе, що зробили глави урядів країн Співдружності в Санкт-Петербурзі, —  замінили двосторонні угоди на одну багатосторонню конструкцію. Причому на відміну від цих двосторонніх угод, які мали певні розбіжності з правилами СОТ, угода СНД побудована на принципах Світової організації торгівлі.

Тому не тільки з кута зору загальних інституційних положень, а й щодо конкретних механізмів тут немає суперечностей. Інша річ, що можуть виникати певні технічні проблеми, але для цього й існують механізми консультацій між країнами. Навіть у Євросоюзі інколи виникають проблеми внаслідок застосування тими чи тими країнами заходів, які не відповідають умовам єдиного ринку. Проте ніхто з цього істерики не влаштовує.

Вважаю, що такі консультаційні механізми мають існувати і на теренах СНД. Вони не є аналогом наднаціональних органів. Це цивілізовані механізми консультацій між незалежними суверенними державами. І тому не треба здіймати політичного галасу навколо підписання угоди про ЗВТ.

З товарами третіх країн в умовах вільної торгівлі проблем не буде — варто лише з'ясувати їх походження та встановити митну ставку. Фото з архіву редакції   

Наведіть лад у себе

Якщо говорити про «економічний» галас, то  Росія заявляла, що створення Україною ЗВТ з Євросоюзом може завдати шкоду її економічним інтересам. Висловлювали думку про можливість відновлення певних митних бар’єрів…

— Росіяни кажуть, що через нашу територію до них вільно, без мит, підуть європейські товари або товари третіх країн. Але ж існують правила визначення походження товарів: митниця, коли прибуває товар на кордон, має всі можливості визначити, з якої конкретної країни він походить, і застосувати відповідну митну ставку.

Інколи кажуть, що складно перевіряти походження товару. Нічого там надскладного немає. Треба просто налагоджувати цивілізовану систему інформаційного забезпечення та аналітичної роботи в митних органах, і тоді ці питання легко вирішуватимуться. Звичайно, є нюанси, коли йдеться про постачання товарів, пов’язаних з виробничою кооперацією. Проте це технічні аспекти, і, на мій погляд, вони не є  проблемою, яку не можна розв’язати. Стосовно ж масової продукції такого взагалі не повинно виникати. Наприклад, досить легко встановити, з якої країни походять сільгосппродукція, текстиль тощо.

Вважаю, що це питання недосконалості роботи російських та українських митних служб, і порядок треба наводити там, а не шукати коріння проблеми в укладенні угод про ЗВТ. До речі, у разі підписання Україною угоди про вільну торгівлю з Євросоюзом  ми беремо на себе низку зобов’язань регулювання торгівлі та налагодження ефективного обліку руху товарів. Зокрема, це стосується й оцінки митної вартості товару та визначення країни його походження. При цьому, коли товар оформлятиметься на українській митниці, в митній декларації зазначатимуть: товар випущений в режимі транзиту, а не для вільного обігу на території України. Тому вважаю, що проблем, про які говорить Росія, з боку України в масовому порядку не виникатиме. Надто багато політики шкодить торгівлі.

— Зловживання можуть бути?

— Звичайно, можуть. Однак це не питання торговельного режиму. Це питання роботи митниці, конкретних осіб, які там працюють, і дотримання ними законодавства. Якщо його порушуватимуть, скажімо, за хабарі змінюватимуть назву режиму товару, чи країну походження, чи митну вартість, — то це питання правоохоронних органів.

— Три країни СНД поки що не підписали угоду про вільну торгівлю. Чи не вплине їх можлива остаточна відмова на потенціал зони вільної торгівлі?

— Вважаю, що Азербайджан та Узбекистан у підсумку приєднаються до ЗВТ. А от щодо Туркменістану є певні сумніви.  Проте не думаю, що відмова Ашгабата матиме значний вплив на СНД. Ті країни, які вже у вільній торгівлі, створюють з точки зору ринків критичну масу, яка дасть позитивний економічний ефект. У тому числі й для України. Те саме можу сказати про можливість відмови всіх трьох країн — це було б їхньою проблемою, а на СНД істотно не вплинуло б.

Альтернативи немає

— Як вплине функціонування вільного ринку СНД на економіку України?

— Митний режим за цією угодою поки що суттєвої модифікації не зазнав. Фактично укладено договір про фіксацію статус-кво щодо тих вилучень з режиму вільної торгівлі, які нині є. Подальша лібералізація  відбуватиметься у майбутньому згідно з прописаними в угоді процедурами зняття вилучень та обмежень. Деякі з них мають зникнути з 2013 року, а щодо деяких товарів терміни будуть довші.

Але головне в тому, що багатосторонній режим адаптований до правил СОТ, де закріплені механізми розв’язання суперечок щодо застосування угоди. Це створює більший потенціал довіри підприємницьких кіл і  може мати позитивний результат у вигляді створення нових проектів щодо розвитку виробничої кооперації, процесів модернізації інфраструктури тощо. Тому навіть без досягнення нових кроків щодо скасування вилучень ми можемо отримати досить помітний ефект, пов’язаний з реалізацією співпраці у галузях, які створюють продукцію з високою доданою вартістю. Насамперед це стосується високотехнологічного виробництва. Сподіваюся, що зусилля буде сконцентровано саме на цьому напрямку.

Водночас нам не слід обмежувати кооперацію та торгівлю лише ринком СНД. Однак для того, щоб ми були конкурентоспроможними на розвинутих міжнародних ринках, потрібно спочатку стати конкурентоспроможними на ринку СНД. Тут легше наростити необхідні обсяги експорту для того, аби покрити значні витрати на здійснення інноваційних процесів. Вільна торгівля зі Співдружністю —  це трамплін для подальшого виходу з більш високотехнологічними товарами на ринки ЄС.

— Повернімося до одночасного існування кількох зон вільної торгівлі. Чи веде Україна переговори у цьому напрямку з іншими державами?

— З 2001 року чинна двостороння угода про ЗВТ з Республікою Македонія, з 10 грудня 2003-го — угода про створення ЗВТ між державами-учасницями ГУАМ,  в червні 2010-го підписано угоду з країнами ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія), яку поки що не ратифіковано. Є інформація про переговори або консультації з цього питання з Канадою, Ізраїлем, Марокко, Сирією, Сингапуром, Туреччиною.

Така інтенсивність зумовлена тим, що переговорний процес усередині СОТ про доступ до ринків інших країн через певні причини загальмувався. Вже п’ять років переговори між членами організації офіційно призупинено — ведуться лише консультації. Тому доступи до зовнішніх ринків через механізми регіональних угод поки що є фактично єдиною працюючою схемою подальшої лібералізації торгівлі.

Вадим ПРОЦИШИН,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Володимир СІДЕНКО. Народився 1954 р. у Харкові. В 1977 р. закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю «міжнародні економічні відносини». В 2000 р. отримав науковий ступінь доктора економічних наук за спеціальністю «світове господарство і міжнародні економічні відносини». В травні 2006 р. обраний членом-кореспондентом Національної академії наук України. Працює головним науковим співробітником ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України».