Дід Ілля купив гвинтівку й одразу ж поспішив до магазину (в іншому місці люди в маленьких селах не збираються).

— Дивіться, — підняв над головою зброю, — новісінька, патрони теж маю. Хочу, щоб усі знали: якщо злодюга знову навідається до моєї оселі, пощади не буде…

Передувало цьому ось що. В неділю зранку дід з дружиною поїхав у райцентр. Повернулися за три години. І жахнулись: у хлівах усе перевернуто. Хатнє вікно розбите, але злодій не встиг через нього залізти в оселю.

— Е-е, діду, то вам ще поталанило, — сказали міліціонери, які приїхали на виклик. — У людей батареї опалення зрізають, газові котли виносять з хати…

І справді, того тижня в сусідньому селі зафіксували сім крадіжок. Кілька було і по сусідству з дідом Іллею. Ці події обговорювали не один день. Але ніхто не пригадав жодного випадку розкриття злочину. Навіть такого жахливого, коли грабіжники не лише винесли майно з оселі, а й вбили її господиню.

— Владі не до нас, — розважливо констатували селяни, — посадовці, замість того, щоб виконувати свої обов’язки, займаються бізнесом. Їм не до охорони громадського порядку.

Звичайно, і це має місце. Але проблема значно глибша і ширша, охоплює не лише безпорадність правоохоронних структур. У суспільстві, яке деградує вже не один рік, виключно одна структура не може бути ефективною. Нині всі зусилля спрямовуються на захист інтересів багатіїв. Звісно, робиться це за рахунок тих, кого обібрали і продовжують обкрадати.

Бідність, безправність і безкарність породили не лише економічну, а й моральну кризу. Тож, мабуть, не випадково того тижня, коли намагались пограбувати діда Іллю, на столичній Оболоні в сміттєзбірнику знайшли новонароджену дитину. До цього списку негативу можна додати повідомлення польського міністерства соцпраці. Воно констатувало, що за перші шість місяців цього року на роботу в Польщу приїхало майже 200 тисяч українців. Зрозуміло, роботу там шукають люди, які вміють і хочуть працювати. І не лише за спеціальністю. Вчителі емігрують, щоб мити посуд, лікарі — доглядати немічних… Усе менше і менше залишається на рідній землі носіїв моральності, традицій. Села безлюдніють. От і нахабніють там злодюги.

Якщо поставити в один ряд вчинки діда Іллі, жінки, яка викинула маля, і тих, що поїхали шукати щастя за кордон, то, мабуть, усіх об’єднує одне: відчай. Його переживає нині дуже багато людей. Але в кожного він проявляється по-своєму. Ліки від цієї недуги одні — наведення порядку в державі. Закон, а не сила має регулювати життя. Прихильним до кожного воно буде не тоді, коли людина без проблем купуватиме гвинтівку, а тоді — коли зможе реалізувати свій потенціал, заробляти на достойне життя роботою.