«Ленінопад» в Україні розпочався торік 8 грудня, коли звалили мармурову фігуру вождя на Бессарабці. Відтоді й почалося. Пам’ятники Іллічу позносили у всіх обласних центрах, окрім Запоріжжя, Донецька, Луганська і Сімферополя. Серед лідерів «ленінопаду» стали Вінницька і Хмельницька області. Якщо зважити, що в більшості міст свого часу було встановлено не по одній скульптурі, то робота тільки почалася.

«На момент розпаду Радянського Союзу в Україні було більше 5500 пам’ятників Леніну, а нині залишилося понад 1700, — розповідає співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд. — «Ленінопад» почав суттєво уповільнюватися цієї осені. Так, у жовтні 2014 року демонтували лише 33, а в листопаді — 35 пам’ятників Леніну».

Так починався «ленінопад» в Україні: постать вождя зі столичної Бессарабки  швидко перетворилася на гранітну брилу. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ

За словами голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, пам’ятники епохи тоталітаризму рідко коли ліквідовують законним шляхом. «Здебільшого це відбувається стихійно, в революційний час. Так було у 1989—1990-ті у Східній Європі та в Західній Україні. Але тепер, гадаю, що «революційну ініціативу» людей має перехопити держава і довести справу  позбавлення України від решти тоталітарних пам’яток до завершення», — розповідає історик.

Нагадаємо, ще 28 березня 2007 року Президентом України було видано Указ «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні» №250/2007. Цим документом обласні державні адміністрації зобов’язані вжити заходів із «демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932—1933 років в Україні та політичних репресій». Цей указ і сьогодні залишається чинним. Оскільки його положення є обов’язковими до виконання на всій території України, в тому числі обласними державними адміністраціями, то знесення пам’ятників комуністичному вождю Володимиру Леніну є законною справою і необхідною задля виконання вимоги означеного указу глави держави. Тож Володимир Ленін, безсумнівно, підпадає під визначення осіб, причетних до організації та здійснення політичних репресій, пам’ятники яким мають бути демонтовані.

ДОВІДКА «УК»

Володимир Ленін (Ульянов), який протягом 1917—1923 років обіймав найвищі державні та партійні посади, спочатку в радянській Росії, а потім у СРСР, не тільки теоретично обстоював можливість і необхідність застосування політичних репресій та терору, а й як посадова особа брав участь в ухваленні й підписував відповідні нормативні документи (декрети), які легітимізували й узаконювали застосування політичних репресій і терору органами державної влади (передусім ВЧК, судами та революційними трибуналами). 

Як посадова особа він давав вказівки представникам влади щодо застосування терору й політичних репресій стосовно конкретних груп населення шляхом обмеженнях громадянських прав, арештів, поміщення до концентраційних таборів, реквізиції майна (зокрема, хліба) у таких осіб або великих груп населення. Як голова Ради народних комісарів та керівник ЦК РКП(б) Ленін відповідальний за створення каральних органів (ВЧК) для здійснення політичних репресій і терору, спираючись не на Конституцію та закон, а на вказівки вищого керівництва державних, а особливо партійних органів.