Чимало вимушених переселенців зі сходу України, які шукають тимчасового прихистку в різних регіонах нашої країни, потребують не лише даху над головою, їжі чи роботи. Багато з них, вибравшись із території, де орудують терористи, і пройшовши кола створеного ними пекла, потребують не лише психологічної підтримки, а часто й допомоги. Безумовно, фахівці-психологи працюють із цими людьми. Але до кожного переселенця лікаря не приставиш, тож українцям, які приймають чи просто спілкуються з людьми з проблемних регіонів, потрібно знати, як правильно поводитись із ними і як розпізнати перші ознаки психічних порушень, вміти заспокоїти людину в критичній ситуації.

Кореспондент «Урядового кур’єра» поспілкувалася з начальником відділу психологічного забезпечення ГУ ДСНС України у м. Києві Оленою Поканєвич, яка, спираючись на численну літературу, дала поради, як правильно поводитися в «гарячих» ситуаціях, аби допомогти людині, а не зробити ще гірше. Головне — щоб хтось був поряд. Не важливо, буде це близька людина чи психолог. Не можна залишатися байдужим, адже всі ми люди і можемо опинитися в такій самій ситуації як і постраждалий.

Екстремальні ситуації викликають у людини сильний стрес та призводять до надмірної нервової напруги, порушують рівновагу в організмі, негативно позначаються як на фізичному, так і психічному здоров’ї. На такі ситуації кожна людина реагує по-своєму. Тож надавати допомогу потрібно, знаючи певну специфіку: в одному випадку треба підтримати, допомогти; в іншому — варто припинити наприклад паніку; у третьому — провести переговори.

У надзвичайній ситуації у людини можуть з’являтися реакції, спричинені травмою: емоційний удар, апатія, ступор або рухові порушення, агресія, страх, істерика, нервове тремтіння, плач, паніка тощо.

У таких ситуаціях психологічна допомога полягає передусім у створенні специфічних умов для нервової «розрядки» потерпілого.

1.СТРАХ. Під час втрати критичного ставлення до власного страху, зниження й зникнення можливості контролювати свої дії й приймати логічно об∂рунтовані рішення формуються різні стани паніки. Це може бути побоювання, острах чи й навіть переляк або жах.

Якщо джерело небезпеки не визначене чи не усвідомлене, виникає стан тривоги. До його основних ознак належать напруга м’язів (особливо лицьових), сильне серцебиття, прискорене поверхневе дихання, знижений контроль над власною поведінкою.

Панічний страх або жах може спонукати людину до втечі, викликати заціпеніння чи, навпаки, агресію. Нерідко психологічні розлади супроводжуються нудотою, запамороченням, непритомністю. Часом навколишнє видається «нереальним», причому це відчуття зберігається протягом кількох годин після впливу. Також на тривалий час у людини можуть з’явитися відчуття хиткої землі, польоту, плавання.

У такому стані людина погано контролює себе, хоч здебільшого зберігається вибірковість поведінки, можливість самостійно знаходити вихід зі скрутного становища.

У цій ситуації треба діяти так:

♦ Покладіть руку постраждалого собі на зап’ястя, щоб він відчув ваш спокійний пульс. Це буде сигналом: «Я зараз поруч, ти не сам!»

♦ Спонукуйте його дихати в одному з вами ритмі — глибоко і рівно.

♦ Якщо потерпілий говорить, слухайте його, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.

2. ПЛАЧ. Коли людина плаче, всередині в неї виділяються речовини, що мають заспокійливу дію. Якщо сльози стримувати, то не відбувається емоційної розрядки, полегшення. Коли ситуація затягується, внутрішнє напруження може завдати як фізичну, так і психічну шкоду здоров’ю.

У такому разі потрібно:

♦ Не залишати постраждалого самого.

♦ Слухати постраждалого, щоб він висловив своє горе: періодично вимовляйте «так», кивайте головою, повторюйте за постраждалим уривки фраз, у яких він виражає свої почуття. Не намагайтеся заспокоїти, натомість дайте змогу виплакатися і виговоритися, не ставте питань та нічого не радьте.

3.АПАТІЯ може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи чи в ситуації, коли людина зазнає серйозної невдачі, перестає бачити сенс діяльності (не вдалося когось врятувати або у біду потрапила близька людина). Навалюється відчуття такої втоми, що не хочеться навіть рухатися чи говорити. У душі — порожнеча, байдужність, незмога навіть на вияв почуттів. Якщо людину залишити в такому стані без підтримки і допомоги, то апатія може перейти в депресію.

Основні ознаки апатії: байдуже ставлення до навколишнього, млявість, загальмованість, повільне, з довгими паузами мовлення.

У цьому випадку потрібно:

♦ Поговорити з потерпілим, поставити йому кілька простих запитань: «Як почуваєшся?» тощо.

♦ Провести його до місця відпочинку, допомогти зручно влаштуватися (обов’язково зняти взуття).

♦ Дати змогу поспати чи просто полежати.

♦ Якщо немає змоги відпочити, більше говоріть із потерпілим, залучайте його до спільної діяльності (прогулятися, піти випити чаю чи кави).

4. НЕРВОВЕ ТРЕМТІННЯ. Після екстремальної ситуації часто в потерпілого з’являється неконтрольоване нервове тремтіння: організм «скидає» напругу.

Якщо цю реакцію не зупинити, то можна спровокувати розвиток гіпертонії, виразки, захворювання серцево-судинної системи.

Насторожити повинні такі ознаки: тремтіння починається раптово — відразу після інциденту чи через якийсь час. Тобто тремтить усе тіло чи окремі його частини (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити цигарку). Це може тривати кілька годин, після чого людина відчуває сильну втому і потребує відпочинку.

У цій ситуації слід:

♦ Узяти потерпілого за плечі й різко сильно потрясти протягом 10—15 секунд, щоб зняти надмірну емоційну напругу.

♦ Продовжувати розмовляти з ним, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.

♦ Потім дати змогу відпочити (бажано вкласти спати).

♦ А ось обіймати потерпілого чи притискати до себе, вкривати теплим, заспокоювати не можна.

5. ІСТЕРИКА. Надзвичайні ситуації в демонстративних особистостей можуть викликати істеричні напади, що тривають від кількох хвилин чи кількох годин.

Основні ознаки істеричних нападів: надмірне збудження, багато рухів, театральні пози, мовлення емоційно насичене, швидке, крики, ридання.

У цій ситуації варто:

♦  Випровадити глядачів (немає глядачів — немає й істерики). Залишитись із постраждалим наодинці, якщо це безпечно.

♦  Зненацька здивувати «істерика» (можна дати ляпас, облити водою, різко крикнути).

♦  Говорити з потерпілим короткими фразами, упевненим тоном («Випий води», «Умийся»). Не потурайте бажанням потерпілого.

♦ Після істерики настає спад сил. Покладіть потерпілого спати. Викличте швидку допомогу. До прибуття фахівців спостерігайте за його станом.

6. АГРЕСІЯ. Агресивне поводження — один з мимовільних способів, яким організм людини намагається знизити високе внутрішнє напруження. Вияв злості чи агресії може зберігатися тривалий час.

Основні ознаки агресії: роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу), побиття навколишніх, словесна образа, лайка, м’язова напруга, підвищення кров’яного тиску, почервоніння шкіри, напруженість м’язів обличчя, пильно-зухвалий погляд агресора.

Якщо не надати допомогу розлюченій людині, то вона гірше контролюватиме свої дії й робитиме необдумані вчинки, навіть може скалічити себе й інших.

Задля зменшення вияву цієї реакції потрібно:

♦ Дати потерпілому змогу «випустити пару» (виговоритися, викричаться чи побити подушку).

♦ Намагатися прямим поглядом не дивитися в очі агресивній людині, тому що це сприймається завжди як виклик.

♦ Демонструвати доброзичливість. Навіть якщо ви не згодні з потерпілим, не обвинувачуйте його. Інакше агресивне поводження буде спрямоване на вас.

♦ Агресію можна погасити страхом покарання, але це не завжди допомагає.

♦ Доручити потерпілому роботу, пов’язану з високим фізичним навантаженням.

7. СТУПОР. Це одна з найсильніших захисних реакцій організму, яка настає після дуже серйозних нервових потрясінь (зриви, напад, насильство), коли людина витратила на виживання стільки енергії, що сил на контакт із навколишнім світом уже немає.Ступор може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Такий стан може спровокувати фізичне виснаження. Тому якщо контакту з навколишнім світом немає, потерпілий не помітить небезпеки і не почне щось робити, аби її уникнути.

Основні ознаки ступору: різке зниження чи брак реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотики), заціпеніння, можлива напруга окремих груп м’язів.

Допомога така:

♦ Зігніть потерпілому пальці на обох руках і притуліть їх до основи долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні.

♦ Кінчиками великого і вказівного пальців масажуйте потерпілому точки, розташовані на чолі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся і бровами, чітко над зіницями.

♦ Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого та підлаштуйте своє дихання під його.

♦ Людина, перебуваючи у ступорі, може чути і бачити, тому говоріть на вухо тихо, повільно і чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими методами домогтися реакції потерпілого, вивести його із заціпеніння.

8. РУХОВЕ збудження. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина перестає розуміти, що відбувається довкола. Вона не в змозі визначити, де вороги, а де помічники. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення.

Розпізнати такі порушення допоможуть безцільні й безглузді дії людини або коли вона говорить без упину іноді абсолютно безглузді речі, коли нема реакції на прохання навколишніх.

У такій ситуації потрібно:

♦ Ізолювати потерпілого від навколишніх.

♦ Говорити з людиною спокійним голосом про те, що вона відчуває.

♦ Не сперечайтеся з потерпілим, не ставте запитань, у розмові уникайте фраз з часткою «не», що належать до небажаних дій («Не біжи», «Не кричи»).

♦ Пам’ятайте, що потерпілий може заподіяти шкоду собі й іншим.

♦ Рухове порушення звичайно триває недовго і може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресією.