НАЦІОНАЛЬНІ СВЯТИНІ

Триває акція порятунку озера,  яке надихнуло Лесю Українку на створення драми-феєрії «Лісова пісня»
 

«Подаруймо свято — природі, собі, нащадкам», — писав «УК» 6 і 31 серпня цього року, виступивши з ініціативою врятувати озеро Лукаша і Мавки та закликавши всіх небайдужих приєднатися до акції порятунку перлини Поліського краю. Сьогодні знову запрошуємо читачів на Нечимне, яке вже найближчим часом може зникнути з лиця землі. Від знаменитої голубої чаші майже нічого не залишилося — вона повна рідкого мулу-сапропелю, про що ми розповідали в попередніх публікаціях. Аби оздоровити озеро, повернути до життя, слід його очистити. Звісно, для цього потрібні кошти, і чималі. Але не впадатимемо у відчай: склавши руки хліба не спечемо. Проект можна здешевити, використовуючи добутий сапропель як для внутрішніх потреб (передусім для підвищення родючості бідних поліських грунтів), так і продаючи його, а ще ліпше продукти переробки цього цінного мінералу. Що таке можливо, свідчить багатий досвід країн далекого і близького зарубіжжя.

Таким озеро Нечимне було в 60-ті роки минулого сторіччя.
Фото зберігається в Колодяжненському музеї Лесі Українки

Що природа створила  за тисячі років…

У Нідерландах для створення високопродуктивних грунтів щороку із затоки під Роттердамом добувають мільйони тонн донних покладів — для цього спеціально розробили систему меліоративних машин і механізмів. Як добриво використовують сапропелі, очищаючи від них водойми, канадці, фіни, німці, шведи. У США розробляють сапропелеві родовища приватні компанії — на їхню частку припадає 30—40% світового рівня добування. Розширюють обсяги робіт в Ісландії, Австралії, Данії, Польщі, Румунії, Угорщині, дедалі наполегливіше повертають природний вигляд своїм озерам, вивільняючи їх від мулових нашарувань, білоруси. А в Єгипті, Саудівській Аравії, де немає своїх сапропелевих покладів, платять за тонну імпортованих сотні доларів — цінують як добриво, спрямовують на лікувальні, косметичні цілі. В Японії деякі сорти сапропелю перетворюють навіть на харчові добавки для людей.

Аби переконатися, наскільки далеко світова наука пішла вперед у справі розробки високоефективних та екологічно чистих добрив на основі того ж мулу, аби побачити, для чого вже могли б прислужитися багаті поклади Нечимного, звернемо погляди в бік наших північних сусідів, зокрема спеціалістів санкт-петербурзької «Балтконверсії», котрі впровадили таку технологію обробки сапропелю, яка не тільки зробила доступними всі його багатства, а й дала змогу збагачувати добрива макро- і мікроелементами. Кілька слів про саме підприємство і його ноу-хау. Засноване 1990 р. науково-технічним відділенням АН тодішнього Союзу з метою впровадження досягнень військової техніки і технологій ВПК у народне господарство. Невдовзі життя змусило вписуватися в умови ринкової економіки, і підприємство перетворилося з малого державного на мале акціонерне товариство закритого типу (АТЗТ). На думку фахівців, саме закладений у ньому могутній науковий потенціал та висока культура виробництва допомогли розкрити таємницю сапропелю — чи не найзагадковішої реліктової сировини Росії, України, Білорусі.

— Як відомо, — розповів генеральний директор АТЗТ Арій Новицький, — рослини з грунту сприймають лише те, що розчинене у воді. Сапропель — донне відкладення, яке перебуває на дні водойми тисячі років,— перетворюється на водонерозчинну сполуку, тому в чистому вигляді рослини його не сприймають. Відомі ж раніше технології приготування з нього добрив дуже енергоємні та дорогі, а деякі передбачають тривале сушіння в природних умовах. Колектив «Балтконверсії» розробив технологію одержання комплексної органічної витяжки із сапропелю, яка має в своєму складі гумінові кислоти, фульвокислоти, амінокислоти та мікроелементи, необхідні для розвитку рослин, і повністю зберігає все те цінне, що природа нагромадила у мулових покладах…

Учені та виробничники, котрі мали змогу працювати з концентрованими добривами на основі природної реліктової сировини — озерного сапропелю, — назвали їх добривами ХХІ сторіччя. Що така характеристика — не перебільшення, свідчать відгуки росіян, котрі використовують витяжки «Балтконверсії». Згідно з оцінкою спеціалістів Державного центру агрохімічної служби «Ленінградський», ці добрива «є найперспективнішими для широкого застосування в сучасному сільськогосподарському виробництві». Аби не бути голослівним, наведу лише деякі цифри. За результатами дворічних виробничих дослідів у господарствах Ленінградської області зростання врожайності за норми 3—5 літрів рідких добрив на гектар становило: картоплі — до 32% (в окремих випадках і до 80), овочів — до 25, зернових — до 43, багаторічних трав — до 46%, цукристість винограду зросла в 1,2 раза. Відзначено успішний вплив на рослини в екстремальних умовах — під час засух, злив, приморозків, захворювань тощо. Спостерігали прискорення процесів дозрівання, поліпшення смакових якостей, лежкості продукції. Відзначено підвищення коефіцієнта використання рослинами азоту, калію, фосфору, мікроелементів з грунту та інших добрив, розвиток потужної кореневої системи, збагачення грунту гуматами.

Даруйте за довгий перелік, але він ще і ще раз потверджує, наскільки перспективні органо-мінеральні концентровані добрива на сапропелевій основі. До того ж не треба вносити на гектар 20 тонн сухої органіки — досить розвести водою кілька літрів мулової витяжки і мати відмінний результат.

Фітокрем «Мавка»?  А чому б і ні!

Органічну складову сапропелів санкт-петербурзькі спеціалісти широко використовують у парфумерній промисловості: розробили косметичну лінію «Ундина» (у перекладі — «Русалка озерна»). Це понад десять найменувань фітокремів і бальзамів, у кожному з яких дія лікарських трав підсилюється витяжкою з озерної сировини. (Уявімо: туристи везуть з Волині не лише спогади про чудовий край, а й оригінальну косметику на основі поліських трав і сапропелів озера-легенди — фітокреми «Лісова пісня» та «Мавка», бальзами «Скулинський» та «Нечимне». Чи візьметься хтось колись за їх розробку?) Позітхаймо й повернімось знову до сусідів.   Інший вид продукції росіян — кормова добавка «Біогель»: препарат має високу біологічну активність, стимулює обмін речовин в організмі, підвищує продуктивність тварин, птиці. Але все-таки найцікавішим із практичної точки зору сьогодні є органо-мінеральні гумінові концентровані добрива — споживачеві пропонують уже понад 20 модифікацій їх як для культурних, так і для декоративних рослин.

У Росії, як і в нас, в останні два десятиріччя різко скоротилися роботи щодо підвищення родючості землі, що призвело до негативного балансу поживних речовин і повсюдного окислення грунтів, погіршення їхніх агрохімічних, агрофізичних властивостей. Загострилася проблема мікроелементів. На фоні таких негативних факторів багатьох справжніх господарів зацікавила інформація про диво-еліксир родючості землі — препарати сімейства рідких сапропелевих добрив. Певний ажіотаж спостерігався серед садівників, городників Ленінградської, Московської областей, котрі першими дізналися про новинки й хотіли апробувати їх на своїх ділянках, згодом поширився він на інші регіони.

Прислужилися б сапропелеві витяжки і в Україні, де земля на тисячах гектарів роками не одержує потрібної поживи. «Скоро на пластилін перетвориться», — гірко жартують селяни. Що ж, коли не працюватимемо на майбутнє, у нас самих не буде майбутнього.

Ось і думаю: чи не трапиться так, що невдовзі куплятимемо диво-еліксири родючості з реліктової сировини, добутої підприємливими сусідами з озер під Санкт-Петербургом, Новгородом, Псковом? Багатої ж золотом комори свого Нечимного досі не відчинили. Відспівали, відтанцювали навколо нього з нагоди 100-річчя написання Лесею Українкою «Лісової пісні» — і вмили руки, забувши про озеро до наступного серпня, коли заплановано чергове свято. Нехай і далі вмирає, перетворюючись на болото… Нехай?..

Ні, озеро Лукаша і Мавки має вічно жити!

ВІТАЄМО!

У столичному Будинку художника відбулося вшанування лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди 2011 року. Серед нагороджених і наш колега – журналіст, публіцист, активний автор «Урядового кур’єра» Микола Пуговиця, удостоєний відзнаки за книгу «Ніж у гумус».

 Вручаючи йому диплом лауреата і нагрудний знак, відомий політик, громадський діяч Олександр Мороз наголосив: «Настав час, коли треба і відзначати, і прислухатися до тих, хто бореться за українську землю. Тема землі, тема екології – чи не найважливіші для країни. Гострою публіцистикою саме на ці злободенні теми й вирізняється Микола Пуговиця. Він усе своє творче життя присвятив боротьбі за рідну природу – захищає річки від варварського хазяйнування на їхніх берегах, захищає землю від руйнування і так званої «цивілізованої» хімії».

Назва книги «Ніж у гумус» уже говорить сама за себе. У передмові до неї автор пише: «Вчені б’ють на сполох: у найближчі десятиріччя ∂рунтам і землям, малим річкам, котрі ще залишились, іншим водоймам, урочищам, схожим на природні, буде завдано такої шкоди, яка остаточно відсуне в минуле спогад про родючість благодатних українських чорноземів і прекрасну природу країни, перетворить на утопію мрії про могутню велику аграрну державу». Як не допустити катастрофи, і розмірковує публіцист. Ось хоча б деякі назви розділів його книги: «Жито над прірвою, або Чи не опинимося завтра ми над прірвою і без жита», «На дальній станції зійду – не запахне медом», «Поле божественних пісень, або Що вразило шведів під Полтавою й залишає байдужими українців», «Горинь і горе»… Вчімося «у блаженної природи» — словами великого земляка нашого Григорія Сковороди закликає всіх нас Микола Пуговиця.

Вітаючи колегу з престижною нагородою, колектив «УК» бажає йому нових творчих здобутків у новому році.