Нині росія вбиває українців не лише тут і зараз за допомогою ракет і куль, а й створює бомбу сповільненої дії, яка отруюватиме нас роками після завершення бойових дій. Від війни потерпає навколишнє середовище, і це тривалий час впливатиме на якість життя, здоров’я населення і потребуватиме багато зусиль для відновлення.

Про те, як саме відбувається ще один злочин країни-агресора і чим можуть допомогти міжнародні інспектори в подоланні викликів для природи, в інтерв’ю Укрінформу розповіла заступниця Генерального секретаря ООН, виконавча директорка Програми ООН з довкілля Інгер Андерсен, яка відвідувала Україну для її підтримки та кращого розуміння екологічних злочинів.

Ми навчаємо екологічних інспекторів аналізувати забрудненняі його вплив

— Україна попередньо оцінює екологічну шкоду, завдану агресором, у понад 2 трильйони гривень, або понад 50 мільярдів доларів, без урахування збитків на тимчасово окупованих територіях. Це умовні цифри, тому що механізм оцінки реальних збитків тільки розробляють. Чи можна оцінити вплив на навколишнє середовище України на основі досвіду Програми ООН з довкілля в інших збройних конфліктах, наприклад в Афганістані, Конго, на Балканах?

— Потрібно пояснити, що таке повноваження Програми ООН з довкілля. Ми не оцінюємо — це не наша робота і не наш мандат, ми дбаємо про навколишнє середовище. Тому наші повноваження полягають у тому, щоб під час катастрофи, конфлікту чи іншої ситуації, яка призвела до шкоди навколишньому середовищу, уряд мав навички й аналітичні інструменти, щоб зрозуміти, що це означає з точки зору відновлення місця, впливу стану довкілля на здоров’я населення.

Отже, оцінка навколишнього середовища означає розуміння того, що сталося з ним і як ми можемо його відновити. Саме цим займається Програма ООН з довкілля, і саме тому ми тут. Працюємо з екологічними інспекторами, навчаючи їх діагностувати й аналізувати сміття, забруднення ґрунту і води, а також вплив. Тому що лише зрозумівши ці наслідки, ви можете почати їх виправляти.

— Отже, ваша співпраця з нашим урядом така: ви допомагаєте оцінити збитки і надаєте інструменти?

— Так, ми підтримуємо уряди в усьому світі у відновленні та оцінці того, де було завдано шкоду. Наприклад, згадаймо вибух у порту Бейрута в Лівані. Ми були там, щоб оцінити вплив на навколишнє середовище цієї дуже великої катастрофи для Лівану. Але ми не оцінювали ні економічні збитки, ні те, чи були в цьому кримінальні аспекти, — це вже питання, яке вирішують усередині країни, це не робота ООН.

— І це також було метою вашого візиту сюди, якщо правильно розумію? Можете розповісти, з ким зустрічалися в Києві?

— Моя мета тут полягала в тому, щоб спілкуватися з урядом (звісно, на прохання уряду), аби мати глибше розуміння екологічних наслідків конфлікту. Відповідно я мала зустрічі із представниками парламенту, Офісу Президента, державними екологічними інспекторами та міністром довкілля, а також з колегами з ООН у Києві та донорськими спільнотами.

Я мала змогу побувати за межами Києва — в Козаровичах на річці Ірпінь, де ми побачили дамбу Дніпра, а також у Кам’янському та Литвинському лісах, де бачили пошкоджені ліси. У Литвинському лісі два тижні тривають лісові пожежі. Ми відвідали Бородянку Бучанського району, щоб мати розуміння про зруйновану інфраструктуру. Усе це — пошкодження водойм, лісів та житла — дає нам і мені особисто змогу краще зрозуміти руйнування та наслідки.

Утилізація уламків зруйнованої інфраструктури — ще один виклик війни

— Чи не могли б ви детальніше розповісти про попередній звіт Програми ООН з довкілля щодо оцінки екологічних наслідків війни? Першим пунктом був хімічний ризик у високоурбанізованих районах.

— Це так. Україна має значне хімічне виробництво, високорозвинену та складну галузь, яка до війни давала 3% ВВП. Звісно, якщо бачимо людські поселення поблизу хімічної інфраструктури, це завжди викликає занепокоєння, особливо якщо триває війна чи сталося стихійне лихо.

Отже, ми висвітлили цей ризик у звіті, й тепер працюємо над ним разом з інспекторами з охорони навколишнього середовища, щоб вони могли краще здійснювати токсикологічні дослідження, діагностику, розуміти хімічні сполуки, які можна виявити в разі знищення інфраструктури, а також щоб вони могли захистити людей.

— Пошкоджене паливо та пов’язана з ним інфраструктура мають значний вплив на людей, але хочу запитати вас про вплив цього на довкілля.

— З інших воєн та конфліктів знаємо, що коли нафту, газ чи іншу пов’язану з паливом інфраструктуру знищують, спостерігаєте масовий витік із трубопроводів, відкладення нафти у ґрунтах навколишнього середовища. Наприклад, в  Чечні, Іраку і, звичайно, Кувейті ми бачили нафтові пожежі. Коли в Іраку підпалили нафтові свердловини, ми побачили величезний вплив на ґрунти. Може бути забруднення у ґрунтах і водних шляхах, які матимуть значний і довгостроковий вплив на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей, продуктивність землі.

Отже, у звіті це підкреслено як те, що потребує набагато більшого дослідження, щоб ми могли гарантувати, що в разі завдання шкоди воду не використовуватимуть для побутового споживання. Якщо ґрунт буде пошкоджено, як це вплине на сільськогосподарську діяльність? Якщо трапилося стікання у водні ресурси, що з рибою? Ми повинні це розуміти, щоб переконатися, що люди не вживають у їжу хімічні речовини, які мають на них небезпечний вплив. Це частина роботи, яка попереду і яку ми маємо виконати.

— Трохи наївне запитання: ви не маєте доступу до окупованої частини Донецької області, Маріуполя, так?

— Правильно. Це реальність війни. Треба починати там, де уряд має доступ. Ми працюємо з урядом, інспекторами, які перебувають у різних місцях, де можуть бути присутніми. І готуємо їх до дня, коли вони можуть побувати на всій території України.

— Чи використовуєте інформацію ЗМІ чи інших джерел про окуповані території? Питаю це тому, що ситуація в Донецьку й Маріуполі близька до катастрофи.

— Розумію це. У звіті ми використовували опубліковані наукові джерела, а також повідомлення ЗМІ. Ми також використовували публікації, в яких ішлося про схожий об’єкт в іншій країні, який було зруйновано війною чи чимось іншим. У звіті висвітлено те, що сталося в цій країні, й зроблено певні припущення щодо того, що могло статися в українському контексті. Це найкраще, що можна зробити, коли немає змоги оцінити безпосередньо.

— Під час візиту ви звертали увагу і на знищення об’єктів інфраструктури міст. Це також неабияк відчули на собі громадяни, адже більшість із них провели зиму без світла. Але як це впливає на довкілля?

— Очевидно, що коли у вас є території з різним рівнем пошкоджень, руйнувань, то там лежить багато будівельного сміття, яке потрібно прибрати, щоб люди могли відбудовувати. Де ви його розмістите? Що з ним робитимете? Якщо було зруйновано цілий багатоквартирний будинок, це проблема, бо він складається з багатьох компонентів: металу, бетону і, можливо, токсичних матеріалів. Там можуть бути ртуть і світлодіоди, які, як знаємо, дуже негативно впливають на навколишнє середовище. І ми повинні розуміти, що багато старих дахів в Україні містять азбест — майже 90% покрівельного матеріалу має у складі азбест. Тому критичним стає те, як із цим упоратися.

Уряд уже працює над сортуванням частини цих уламків. Є кілька дробарок, які, по суті, подрібнюють, щоб можна було використовувати бетон для виробництва доріг та інших матеріалів. Але утилізація уламків — проблема в ситуації руйнування. Виклик, коли землетрус, і виклик, коли війна. Це те, над чим ми намагаємося працювати з урядом, щоб підтримати.

— Питання утилізації найгостріше стоїть поблизу прифронтових районів. Чи це питання всієїкраїни?

— Це питання всюди, де зруйновано інфраструктуру. Це проблема в мирний час, коли ви руйнуєте будівлю, але тоді це робите в контрольованих умовах. У катастрофі чи конфліктній ситуації це стає набагато актуальнішим.

Це не входить до звичайних навичок екологічних інспекторів — не те, що вони робили щоденно, і не те, чого їх навчали. Вони зіткнулися із цим викликом раптово. Тому дуже важливо працювати з ними й гарантувати, що вони мають компетенцію для вирішення такого питання.

Ми всі стурбовані експлуатацією ЗАЕС та читаємо звіти МАГАТЕ

— До війни, на жаль, не можна бути готовим. Наступна тема окрема, яка найбільше непокоїть Україну та всіх її сусідів. Кажу про Запорізьку АЕС. Який там вплив на навколишнє середовище?

— Я не кваліфікований експерт з ядерних аспектів. У нас є ще одне агентство ООН — МАГАТЕ і мій колега Рафаель Гроссі. Вони були тут і дуже залучені. Це в його компетенції.

Але я так само, як і ви, стежу за ситуацією, і ми всі стурбовані гарантуванням безпеки експлуатації АЕС. Читаємо звіти моїх колег про абсолютну необхідність доступу до цієї станції та наполягання Рафаеля Гроссі на цій безпечній роботі. Ми можемо лише повторити це.

— Але чи в центрі вашої уваги інший глобальний ризик — осушення Каховського водосховища?

— Ми всі знаємо достатньо, щоб зрозуміти, що для охолодження електростанції потрібна вода. Якщо немає води, щоб її охолодити, — у вас біда. Ось чому, думаю, Рафаель Гроссі наполіг на доступі та безпечній експлуатації силової установки, яка, очевидно, має доступ до охолоджувальної води.

— Проблема мінування — не ваша компетенція, так?

— Маю справу із кліматом, забрудненням, природою. Кожне із цих трьох питань пов’язане з енергетикою, руйнуванням інфраструктури та природною інфраструктурою. Впливу на навколишнє середовище часто не помічають, але його відновлення нерідко потребує найдовшого часу. Ви можете побудувати будинок, але якщо два метри вашого ґрунту забруднені, не можете цьому дати раду. Ось чому важливо розуміти вплив на довкілля.

Питання мін — поза межамимоєї компетенції. Але мені було тривожно почути те, що я дізналася про передбачуваний масштаб цієї проблеми під час моїх розмов тут від колег з ООН. Розмінувати буде потрібно зокрема щоб забезпечити повноцінне сільське господарство.

Для навколишнього середовища немає кордонів

— Ні атом, ні викиди, ні хімічні речовини в повітрі чи воді не реагують на жодні кордони. Чи є розуміння світу і насамперед наших сусідів, що екологічні наслідки війни в Україні обов’язково стосуватимуться їх і довгостроково вплинуть на всю європейську екосистему?

— Це справді питання, ви повністю маєте рацію. Навколишнє середовище не розуміє кордонів, тому що кордони — конструкт людей, а не середовища. Через кордон пролягають ліси. Вода тече в сусідню країну. Водоносні артерії з’єднані під землею, і морське середовище там, де йому хочеться. Вітри віють так, як віють. Думаю, що є розуміння цього не в останню чергу тому, що транскордонні впливи, очевидно, викликають занепокоєння в певних країнах, які межують з Україною.

Крім того, забруднення в Чорному морі, річці Дніпро чи повітрі має викликати занепокоєння у всіх на лінії, яка потенційно може зазнати впливу. Саме тому ми, Програма ООН з довкілля, працюватимемо із дружніми країнами, щоб стежити за транскордонними впливами, де можемо. Для кращої картографії того, що може відбуватися в повітрі, воді та підземних водних шляхах.

— Чи готова Програма ООН з довкілля стати своєрідним послом інтересів України у світі, зокрема в тих країнах, які сумніваються і не поспішають рішуче засуджувати російську агресію?

— Ми працюємо з державами-членами. Україна — держава-член ООН. Працюватимемо над наукою, доказами та даними, які ляжуть в основу оцінки впливу цього конфлікту. Ми підтримуватимемо уряд у проведенні цих оцінок. Це наша робота. Ми зробили це в багатьох інших країнах. Наука й дані говоритимуть самі за себе і розкажуть історію про те, що цей конфлікт має руйнівні екологічні наслідки. Вони розкажуть історію, як розповідає будь-яка війна, що в той момент, коли зброя зупиниться, навколишньому середовищу знадобляться десятиліття, аби відновитися. Це те, про що дані вже говорять нам, і це те, що ми надаватимемо та розповідатимемо.

Іван КОСЯКІН,

Владислав ОБУХ,
Укрінформ,
Київ

 

Фото Укрiнформу