Наталя ЛІЩИНСЬКА
для «Урядового кур’єра»

ТАЛАНТ ЖИТИ. Мені розповідали, як лікар, що під тиском обставин втратив орієнтири в цьому житті, сам собі прописав терапію: пішов працювати на «швидку». Якими дрібними згодом видалися йому власні страждання, як швидко очистилися душевні зерна від полови, яким прекрасним видавався кожний новий день! 

Чомусь ця історія пригадалася на персональній виставці картин Наталії Полунєєвої, яка демонструється в залі Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ». А ще Окуджавівське:  «когда мне невмочь пересилить беду, когда подступает отчаянье, я в синий троллейбус сажусь на ходу, последний, случайный»… Бо  картини цієї мужньої жінки, інваліда першої групи з дитинства не тільки радують око, а зачіпають за живе, здатні розчулити, а отже, дають можливість озирнутися довкола, побачити світ у нових барвах. Приєднуюсь до слів в.о. начальника головного управління культурної спадщини КМДА Якова Діхтяра, які він сказав на відкритті виставки: «Ці роботи дихають оптимізмом».

Наталя відчула здатність передавати пензлем прекрасне за три роки до свого нинішнього п’ятдесятиліття. Але, здається, до цієї миті вона готувалася все життя, щоразу виходячи переможницею в нелегких випробуваннях. І тоді, коли через хворобу не ходила зовсім, а потім  змогла побороти нерухомість і зробити перший крок, і коли навчалася в школі-інтернаті, а потім перейшла до звичайної, продовжила освіту в технікумі, пішла на роботу, наважилася народити доньку, прочитала тисячі книжок. Зрозуміло, без підтримки великої і дружної сім’ї всього цього не було б. Як і без її прагнення реалізуватися, поділитися своєю багатою творчою уявою. От би хоч дещицю її справжності усім молодим і вже втомленим від свого існування на цьому світі!

Починала з олівця, акварелі, гуаші, а після знайомства з художницею Галиною Дигас перейшла до найскладнішої живописної техніки олійними фарбами. «Я побачила, що Наталя відчуває колір, тому й запропонувала їй спробувати. Моя справа була показати, як це робиться технічно. Спочатку їй не все вдавалося, але потім вона відчула матеріал, розмір, знайшла свій стиль, — каже Галина. — Я не вимагала від неї точних ліній або малювати правильно, як учать в академії. Головне — відтворити своє бачення, своє відчуття. Самобутність робить художника цікавим. А те, що Наталя художниця, — поза сумнівом».