Шлях до Бога в кожного власний. Буває, що якась подія кардинально змінює життя буквально за мить. А трапляється, людина йде до нової якості звивистими й непередбачуваними дорогами. Цей процес триваліший, зате людина робить вибір поступово, усвідомлюючи кожну думку. Бог наче навертає до єдино правильного рішення.
Щось подібне було і з Євгеном. 20-річного його стали обсідати думки про плин буття. «Хто я? Що я? Навіщо живу? У чому сенс мого перебування на планеті?» — мучився юнак одвічними питаннями молодості. Кілька років він придивлявся, дослухався, всотував враження. Поступово став вивчати Євангеліє, сприймати його на слух, пройшов не одні біблійні курси. Така нагода з’явилася під час відвідування богослужінь в одній із баптистських церков. На війні немає розподілу на конфесії.
Мирні плани зруйнувала війна. Із перших днів повномасштабного російського вторгнення Євген був переконаний, що йому до снаги передати свої віру, переконання та знання про неї іншим. Хотілося бути корисним там, де знання своєї справи дасть максимальну користь людям. І ними, на його погляд, мали бути ті, хто став на захист нашої країни.
Знає це не з чуток, адже сам пройшов службу в аеромобільному штурмовому підрозділі старшим стрільцем. Попри нетривалий армійський стаж, який розпочав торік у вересні, вже має досвід виїзду на виконання бойових завдань на Херсонщині й Донбасі у складі підрозділів 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ.
«Цікаве спостереження зробив я для себе, — ділиться враженнями капелан. — У нашому взводі на той час були найменші втрати. Для себе я пояснюю це не лише вправністю командирів і майстерністю воїнів, а й певним Божим промислом».
Тому шлях капелана став найприйнятнішим для нього. І обов’язок, і покликання вимагають від людини на цій посаді постійного руху, пересування між підрозділами, так би мовити, мобільності. Устигнути скрізь, вислухати якомога більшу кількість бійців, дати корисні поради, благословити на захист країни — основне завдання капелана у воєнний період.
Своє покликання Євген Олександрович вбачає в духовній підтримці бійців, всебічному спілкуванні з ними. І теми розмов не тільки й не стільки ті, що пов’язані з Богом. Найчастіше вони стосуються житейських питань, надії, морально-духовного відновлення. Ось і переміщується наш капелан між підрозділами, проводить молебні, сповідає, надихає. Його прибуття очікують, з ним хочуть зустрітися, бо він надихає на оптимізм.
Мрій, проблем, переживань у кожного військовослужбовця — як зірок на небі. І кожна з них потребує огранювання словом Божим.
офіцер служби зв’язків з громадськістю 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+