Скам'янілості, виявлені в Антарктиді ще в 1980-х роках, є найстарішими гігантськими представниками вимерлої групи птахів, які патрулювали південні океани, з розмахом крил до 6,4 метра, що значно перевершує розмах крил сучасного найбільшого птаха – мандрівного альбатроса.

Вчені назвали їх пелагорнітідами. Ці птахи зайняли еволюційну нішу, дуже схожу на нішу сучасних альбатросів, і багато подорожували по океанах Землі протягом як мінімум 60 мільйонів років. Хоча набагато менша скам'янілість пелагорнітідів датується 62 мільйонами років тому, одна з недавно описаних скам'янілостей – частина пташиної лапи віком 50 мільйонів років – показує, що більш великі пелагорнітіди з’явилися відразу після того, як життя відновилося після масового вимирання 65 мільйонів років тому, коли вимерли родичі птахів – динозаври. Друга скам'янілість пелагорнітідів, частина кістки щелепи, датується приблизно 40 мільйонами років тому. Останній відомий пелагорнітід з'явився 2,5 мільйона років тому, під час зміни клімату, коли Земля охолола і розпочалися льодовикові періоди.

Вчені відзначають, що відкриття скам'янілостей птахів з розмахом крил в 5-6 метрів показує, що птахи еволюціонували до воістину гігантських розмірів відносно швидко після зникнення динозаврів і панували над океанами протягом мільйонів років.

Пелагорнітіди відомі як «гострозубі» птахи через кісткові виступи або розпірки на їх щелепах, які нагадують гострі зуби, хоча це не справжні зуби, як у людей та інших ссавців. Кісткові виступи були покриті роговим матеріалом, кератином, який схожий на наші нігті. Псевдозуби допомагали птахам ловити кальмарів і рибу в морі, коли вони, можливо, тижнями літали над більшою частиною океанів Землі.

На Землі періодично з'являлися великі літаючі тварини, починаючи з птерозаврів, які махали шкірястими крилами в епоху динозаврів і досягали розмаху крил у 10 метрів. Пелагорнітіди встановили рекорд розмаху крил у кайнозойську еру, після масового вимирання і жили приблизно 2,5 мільйона років тому. Приблизно у цей же час у небі панували тераторни, нині також вимерлі.

Скам'янілості, які описують палеонтологи, відносяться до числа багатьох, зібраних в середині 1980-х років на острові Сеймур, на півночі Антарктичного півострова, групами, очолюваними палеонтологами Каліфорнійського університету в Ріверсайді. Ці знахідки згодом були переміщені в Музей палеонтології Каліфорнійського університету в Берклі. Провідний автор дослідження Пітер Клессі звернув увагу на ці зразки в 2015 році, будучи аспірантом Каліфорнійського університету в Берклі.

Вивчаючи ці зразки, він зрозумів, що початкове датування їх було помилковим і дійсний вік скам'янілості становить 50 мільйонів років. Викопна кістка стопи належала найбільшому з відомих екземплярів з усієї вимерлої групи пелагорнітідів. В іншої скам'янілості – середньої частини нижньої щелепи, збереглися частини псевдозубів, за життя птаха вони були розміром до 3 см. Збережена частина щелепи довжиною приблизно 12 см була отримана від дуже великого черепа, який був би до 60 см в довжину.

Порівняння між розмахом крил Pelagornis sandersi та каліфорнійським кондором (ліворуч) і альбатросом, найбільшим сучасним птахом (праворуч).

Десятки мільйонів років тому в Антарктиді був набагато тепліший клімат. Південні океани були майданчиком для перших видів пінгвінів, а також вимерлих родичів сучасних качок, страусів, буревісників та інших груп птахів, багато з яких жили на островах Антарктичного півострова. Нові дослідження підтверджують, що і ці вимерлі хижі птахи з кістяними зубами величезних і гігантських розмірів були частиною антарктичної екосистеми протягом майже 10 мільйонів років, літаючи пліч-о-пліч над головами плаваючих пінгвінів, ведучи спосіб життя, схожий з сучасними альбатросами.

Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»