ІДЕ ХРИСТОС ПО МІННОМУ ПОЛЮ

©Леонід ЛОГВИНЕНКО

Неба густа жура над диким краєчком світу
наповнює РОП «Акваріум», ламає натомлені віти.
Тут кулями зрите поле... Тут бліндажі й окопи...
Тут, у багні траншей, закінчується Європа.

Випестувана, як Венера в піні, названа нами раєм,
та, котра байдужа, що нас тут убивають.
Заліза ж іржавого, рваного вистачить, певно, всім
чи калібру «сто двадцять», а чи «12 і 7».

За бруствером темінь темна, між «ними» і між «нами»
та колюча шипшина з кривавими плодами.
За бруствером спалені трави на схід і, певно, захід
над якими голосять мертві, замерзлі птахи.

А степом, степом по травах, як миру апофеоз,
до нас по мінному полю іде український Христос.