«Урядовий кур’єр» аналізує ситуацію із протидією російській пропаганді у прикордонних регіонах України і стан вітчизняного інформаційного забезпечення. Сьогодні публікації з Чернігівщини та Одещини. 

У ході процесу децентралізації влади на місцях якомога більше повноважень передають зі столиці України та областей безпосередньо в райони, де повним ходом створюють об’єднані громади. 

Три курортних сезони переважна більшість наших співвітчизників провела без Криму. Місце окупованого, але омріяного, попри пострадянський сервіс, півострова посіли курорти північного Причорномор’я — Миколаївської, Херсонської, Одеської областей. Очаків, Рибаківка, Коблеве, Чорноморська Коса, Залізний Порт, Скадовськ, Лазурне, Затока, Южне… 

Деяких інвесторів давно цікавить будівництво сонячних електростанцій в зоні відчуження ЧАЕС. Але досі цьому заважала заборона ведення тут майже всіх видів діяльності. Нині перешкоду подолано: до депутатських канікул Верховна Рада встигла ухвалити Закон № 4437 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання окремих питань правового режиму території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», поданий Президентом України. Постійний супровід законопроекту здійснювало Мінприроди. 

Якщо спробувати уявити протяжність мереж і водогонів, що їх обслуговують працівники комунального підприємства «Попаснянський районний водоканал» на Луганщині, то це буде лінія через усю країну, від краю до краю. І навіть у найспекотніший 2014 рік комунальники Луганщини не простоювали.

«Не раз, коли починали бити міномети, ми в окопи бігли і падали, наче снопи. Лежимо, а над головами снаряди свистять», — так каже про себе й колег, які разом із ним брали участь у роботах на лінії фронту, керівник бригади аварійно-відновлювальних робіт Карбонітського майданчика КП «Попаснянський районний водоканал» Павло Корнієвський. Але про це він говорить нечасто, адже працювати треба, бо без води людям не вижити. Та й соромиться він гучних висловлювань. 

Будь-якій дорослій людині для впевненості у завтрашньому дні потрібно мати роботу й заробітну плату, якої вистачить, щоб прогодувати себе й родину. Після початку бойових дій на сході, коли хлопці та чоловіки йшли захищати Україну, залишаючи не лише рідних та близьких, а й робоче місце, їм обіцяли, що останнє буде захищене, принаймні законодавчо. Звільняти їх за «прогули» роботодавцям заборонили. А після повернення, коли хлопці відчують себе готовими, вони без пересторог зможуть повернутися до справи, якою заробляли на життя до призову в армію. 

Чи позначилася децентралізація на відносинах між Державною казначейською службою України (Держказначейство) та органами місцевого самоврядування?  Як служба співпрацює з Пенсійним фондом? Про це та інше в інтерв’ю «УК» розповіла голова Держказначейства Тетяна  CЛЮЗ.  

Переселенці — це люди, які в один момент втратили все: роботу, бізнес, житло, зарплату і звичний спосіб життя. Аби ці люди не «підсідали на голку постійної соціальної підтримки», є сенс допомогти адаптуватись їм на новому місці і дати змогу заробляти гроші. Саме тому значна частина програм підтримки внутрішньо переміщених осіб спрямована на те, щоб допомогти їм із працевлаштуванням. 

На мою думку, головна біда нинішньої України полягає в тому, що її керівники не дивилися фільму «Кавказька полонянка». Там був тост, який доречний у всі часи і для всіх ситуацій: «Вип’ємо за те, щоб наші бажання збігалися з нашими можливостями!». Припускаю, що тост звучав ще краще: «Вип’ємо за те, щоб наші можливості  збігалися з нашими бажаннями!»

Лідери політичних сил, які брали в Україні владу у лютому 2014 року, мали грандіозні бажання, які аж ніяк не підкріплювалися їхніми ж скромними можливостями. Поміж терміново скасованих законів часів президентства Януковича був і «мовний закон Ківалова—Колесніченка». Не було жодної потреби і необхідності скасовувати його в пожежному порядку. Передусім не слід українську мову нав’язувати відверто примусово. Такі речі слід робити розумно. Відомо здавна, що коли дурня змушують молитися Богу, то він розбиває собі лоба. 

Так було здавна: гуцули перед виходом з отарами на гірські полонини мусили корчувати на них чагарники і сіянці дерев. Недоглянута полонина була для селянина соромом на всі гори.

Але розпочата на початку 90-х земельна реформа (так, до речі, і не завершена) зламала давній устрій господарювання у гірських районах, створивши безліч проблем, які раніше навіть не можна було уявити.