Пристрасті, що кипіли нещодавно в Сумах під час громадських слухань з приводу топонімічної декомунізації, пригадати неважко. В окремі моменти навіть доводилося втручатися правоохоронцям, щоб збити температуру дискусій. Замість десятка-другого активістів-ентузіастів, на яких розраховували організатори, прийшли кілька сотень сумчан — ті, кому не байдужа доля нових назв вулиць, проспектів, провулків, а загалом — майбутнього рідного міста. Серед них представники громадських організацій та політичних партій, ОСББ, квартальних комітетів, жителі вулиць, перейменування яких усерйоз занепокоїло.

Чим же збурили городян представники робочої групи, яким довірили таку відповідальну і тонку ділянку роботи? За всієї поваги до її більшої частини (а це науковці, краєзнавці, викладачі, тобто ті, хто знається, принаймні повинен знатися на топонімічних тонкощах), вони провалили роботу. Інше питання: чому? Чи через незнання тих чи інших історичних нюансів, чи, можливо, занадто захопилися самим процесом, забувши, що кожна власна назва має відповідати закону? 

Свято рідної мови вкотре, в «оновленій обгортці», оголило болісні питання сутності власного «Я» для українців у своїй державі й поза її межами. А ще тому, що вже минуло два роки відтоді, коли на Майдані Незалежності люди піднялися на Революцію гідності. Що змінилося на краще і хто затягує в болото розв’язання мовного питання, розпитуємо в директора Інституту української мови НАН України, доктора філологічних наук Павла ГРИЦЕНКА. 

Ці дні оповиті сумом для кожного свідомого українця. Другі роковини розстрілу учасників Революції гідності змушують вкотре переосмислити ті трагічні події, роль простих людей у спробі змінити своє життя та життя країни на краще. 

Під час цьогорічної вступної кампанії державне замовлення для університетів формуватиметься по-новому. «Важливо, що міністерство вже не буде здійснювати ручного розподілу місць державного замовлення для вищих навчальних закладів, — заявила вчора під час брифінгу в Будинку уряду перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун. — Ми змінюємо цю систему. Адже щороку кожен університет прагне отримати якомога більше бюджетних місць, тож при їхньому розподілі часто були задіяні лобістські інтереси. Цього року університети, з огляду на торішню кількість бюджетних місць, можуть самі встановлювати до 20% (максимум 25%) держзамовлення за окремою спеціальністю. Причому кількість місць за окремою спеціальністю буде зафіксована Кабміном — приблизно в квітні». 

Поки поліцейські затримували на дорогах порушників-скандалістів, відео з якими згодом з’являлося в інтернеті, народ їм аплодував. Але після погоні в столиці, яка закінчилася загибеллю людини, усе відразу змінилося. Суспільство розділилося на затятих прихильників дій поліції і не менш затятих супротивників щодо питання правомірності стрільби. Одні впевнені, що інакше лихачів не зупиниш, інші категорично засуджують правоохоронців. 

Шістдесятники зробили великий внесок не тільки у другу хвилю українського відродження — виступили проти русифікації в культурній політиці, відмовилися від канонів соціалістичного реалізму. По суті, в тоталітарній державі вони заявили про людську гідність. Осмислення реальності в координатах пріоритетів людини стало первинним, що не вкладалося в совєтську ідеологію. На вільнодумство художників влада відповіла «бульдозерними» заходами, цькуванням у пресі, найрадикальнішим — примусовим лікуванням у психлікарнях. Але процес уже тривав. Пік хвилі арештів припав на 1972 рік. Кульмінацією репресій проти художників стало провокаційне вбивство Алли Горської. 

Їхнє завдання — дістатися святая святих людського організму — серця. Рівно о восьмій ранку до Центру дитячої кардіології та кардіохірургії заходять його директор професор Ілля Ємець та двоє його колег зі Швейцарії: кардіохірург Пауль Фогт та інтервенційний кардіолог П’єр Левіс. Вже понад рік ці видатні лікарі приїжджають у центр консультувати та оперувати пацієнтів. 

Парламентська асамблея Ради Європи готує доповідь «Корупція в системі управління: загроза для інституційної ефективності та прогресу». Її автором призначено депутата ПАРЄ від Італії Мішеля Ніколетті. Кілька тижнів тому він побував в Україні, щоб зібрати інформацію та факти, які ляжуть в основу доповіді. Про свої враження від спілкування з урядовцями й громадськими активістами в Україні, а також про досвід Італії у тривалому протистоянні з мафією він розповів кореспондентові «УК» у Страсбурзі під час сесії ПАРЄ. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Сором пік душу

Від культу особи — до приватизованих партій

«Будь безстрашним, мій Алгадаю!» 

Не могла не зачепити за живе недавня розповідь жительки одного з населених пунктів у «сірій» зоні. Коли перед Новим роком жінка почала натякати дітям про подарунки, які має принести Дід Мороз, молодша донька вигукнула: «Нехай краще зробить так, щоб у нас вода завжди-завжди була!» «Нічого собі бажаннячко! — саркастично вигукнув її старший брат. — Ти ще скажи, нехай «броневодогін» проведуть до нашого селища!» А тут саме нагодився в гості сусідський хлопчик, і вони разом влаштували своєрідну «гру в слова» на важливу тему.