Говорити про Павличка завжди ризиковано. Відразу ж губишся через неодмінне відчуття невичерпності теми. Раптом ловиш себе на ганебному бажанні спорснути на щось простіше й легше. То тільки позірно така спокуслива й легка тема. Коли ще не задумався над нею, коли тільки артикулював собі добре знане й широко популярне «Дмитро Павличко», то все мовби й просто. 

«Хочемо подарувати машину нашим хлопцям на сході», — з таким проханням дедалі частіше приходять на Рівненський державний авторемонтний завод благодійники. «Машин, які на ходу, в нас немає. А ось відремонтувати будь-яку з наявних можемо», — відповідають тут. Підприємці оплачують вартість запчастин, фарби — і вже через деякий час оновлені машини вирушають на передову. Це той транспорт, який військові з оперативного командування «Північ» у буквальному сенсі притягнули на територію заводу.  

У ДОБІРЦІ ЧИТАЙТЕ:

Нашого квіту — по всьому світу

Лідер з великою душею

Хто винайшов кіно? 

Ідея заходу — об’єднати мистецтво, науку, інновації, літературу, театр, анімацію, арт-терапію та інші види творчості для дітей та сімейного дозвілля.
Старт дійству дала масова руханка «Все буде добре» на підтримку миру і єдності країни. Однойменний трек Святослава Вакарчука згуртував під склепіннями «Мистецького Арсеналу» сотні дітей, які виконали танцювальну композицію під керівництвом хореографа-постановника Віталія Погоського. Разом з дітьми танцювала і перша леді країни Марина Порошенко. 

Стіни між державами почали зводити ще в давнину для захисту від набігів варварів. Найвідоміша Велика китайська, побудована у третьому столітті до нашої ери, й нині дивує своїми інженерними рішеннями. А вже на початку нинішньої ери римляни звели на своїх кордонах із германськими племенами лімес із 900 сторожових веж і 120 фортець, що простягнувся від Північного до Чорного моря. 

Президент України

Звільнив

Хоч як прикро, мусимо визнати: не люблять у нас успішних, роботящих, завзятих. Щонайменше їм заздрять, і ця жаба душить передусім тих, хто сам нічого не вміє, не хоче працювати і нічого не робить, щоб змінити своє життя на краще, хоч і першим прибігає з ложкою за загальний стіл. Зате пройдисвітам вірять щиро, по-дитинному, подекуди навіть здогадуючись, що завтра ризикують залишитися без шматка хліба. Чому ж так ведеться? 

В Україні налічується понад 118 тисяч вантажних вагонів. З них близько  чверті — в неробочому стані і фактично виведені з експлуатації, бо перебувають у запасі або на ремонті. При цьому понад 80% існуючого рухомого складу має наднормативне зношення. За підрахунками фахівців, вітчизняним залізницям потрібно близько 145 тисяч нових вагонів, щоб у середньому відправляти близько мільйона тонн вантажів. Тож обійтися без суттєвого оновлення вагонного парку не вдасться.  

Днями пригадалися мені слова цієї популярної пісні Софії Ротару. І вони ж були останніми, що написала по Інтернету своїй нині вже колишній подрузі з Росії.

А познайомилася я з нею рік тому у Всесвітній мережі. Однаковий вік, сімейний стан, улюблені фільми та література, тож спілкувалися практично щодня. І тоді навіть не замислювалися, що вона — росіянка, а я — українка. Разом бідкалися, що погано знаємо англійську. Між собою листувалися російською. І ще півроку тому мене це аж ніяк не зачіпало, бо яка на ті часи була різниця… 

Кілька місяців тому хтось із чиновників цих молодих жіночок назвав «місцевими істеричними патріотками». Дівчата не ображаються, а підтверджують: так, ми патріотки і дуже енергійні, в межах розумного — трохи божевільні. У лютому 2014-го вони й не здогадувалися, що стануть активістками волонтерського руху, про який тільки читали. Ніхто з них навіть уві сні не мріяв про те, що їм вдасться розхитати інертне південне місто. На сьогодні дівчата ведуть активну роботу у кількох напрямах.