Сумську обласну службу у справах дітей Юрій Каліновський очолює багато років. Каже, що за цей час хоч і ставав свідком різноманітних драматичних ситуацій, проте  кожен новий випадок сприймає глибоко родинно, особливо, зі щемом. Бо звикнути до цього неможливо. 

Наш ювіляр був ніжним ліриком і романтиком, а ще справжнім українцем, і ми це відчуємо навіть ще не ознайомившись із його творами, лише прочитавши уривок з оди батьківській рідній хаті, яка в нього асоціюється з рожевим досвітком дитинства. 

Щодня ми крокуємо власним життям. До нових можливостей і перемог. Але таке ганебне явище, як торгівля людьми, залишається не викоріненим навіть у ХХІ сторіччі й змушує страждати щороку сотні тисяч людей в усьому світі незалежно від віку, статі, кольору шкіри, освіти чи соціального статусу. На жаль, в одну мить опинитися у ролі безправного раба можна і за кордоном, і у своїй країні.

Комунальне підприємство «Черкаська обласна психіатрична лікарня» недавно відзначило 75-річчя. Як і годиться, під час урочистостей лунали гарні слова про колектив і окремих працівників, розповіді про успіхи й досягнення, велику роль його керівництва, ветеранів та громадських організацій у прогресуванні закладу в напрямі вдосконалення надання стаціонарної психіатричної допомоги. Зазначали, що завдяки самовідданій праці колектив протягом багатьох років успішно виконував покладені на нього обов’язки, зумів розвинути лікарню, зміцнив її матеріально-технічну базу. 

На лісовому масиві Старківка села Шибалин неподалік м. Бережани на Тернопільщині 24 жовтня відправили панахиду, освятили та відкрили оновлений меморіал воїнам Української Повстанської Армії Василеві Соляру, Іванові Львівському, Михайлові Ухману, Михайлові Соляру та Йосипові Совину. Тут у криївці, збудованій власноруч, вони 18 квітня 1947 року загинули, але не здалися ворогові.

Про відважного воїна часів Другої світової Володимира Майборського нині згадують дедалі рідше. То колись у його мальовничі Зіньки на Хмельниччині приїжджали юні слідопити, щоб подивитися на живу легенду, воїни дивізії, у якій воював, невгамовні журналісти. Не те тепер. Інтерес до його подвигу, на жаль, слабшає. 

Мир. Таке коротке слово, але з таким глибоким змістом. І це розуміємо не лише ми, дорослі, а й наші діти, особливо нині, коли мир для українців такий бажаний. Коли для нашої держави це питання надзвичайно актуальне й болюче. Коли українські захисники боронять незалежність Батьківщини, а патріоти не втомлюються закликати націю до об’єднання. У такі часи цінні всі ініціативи, які реалізують зокрема завдяки міжнародним партнерам України. Проєкти сприяють посиленню взаєморозуміння в суспільстві між усіма його представниками, починаючи з наймолодших. Це ніби пошук однодумців, що мають спільні цінності, які вони разом понесуть у доросле життя, стаючи міцними цеглинками толерантних і згуртованих громад, отже й суспільства загалом. 

Виставка із символічною назвою «Два крила» працює у відділі мистецтв Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського. Ініціювала її за підтримки департаменту культури і туризму Полтавської облдержадміністрації комунальна установа «Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Полтавської обласної ради.

Осередком духовності, колискою народних талантів у різних царинах народного мистецтва на Закарпатті завжди був і ще залишається обласний організаційно-методичний центр культури. Створений 1945 року відразу після приєднання краю до України, він пройшов різні етапи розвитку. Нині тут концентруються всі функції, які допомагають існувати й розвиватися народній культурі. Торік центр відзначив 75-річчя. Але нині, вже через рік після гучних ювілейних святкувань, може перестати існувати. Ситуацію з’ясовував кореспондент «Урядового кур’єра».

27-річний Роман пройшов шлях від командира взводу до командира механізованого батальйону 14 омбр імені князя Романа Великого, куди прийшов служити 2015-го після закінчення Львівської академії Сухопутних військ. За шість років на шляху офіцера було чимало поворотів: змінювалися підрозділи, звання, фронтові населені пункти, які він із побратимами захищав, — маріупольський  напрямок, Мар’їнка, Новозванівка, Кримське, Причепилівка, де від наших позицій до окупованого Жолобка — лічені метри. Але незмінними лишилися бажання перемоги України і вміння працювати над собою.